sibstupa » 22 жовтня 2010, 12:43
Писати про економіку , політику та інші теми схожі - нажити собі негативної енергії та недругів безліч, бо дійсно я живу інше життя в іншій країні, а мої теоретично-сатиричні опуси та, на перший погляд , придуркуваті запитання розцінюються як знущання. Тепер я знаю. Я тісно поспілкувався з багаточисельною родиною і зрозумів основне: «не сыпь мне соль на раны», а допоможи матеріально. Ніхто так не казав прямо, але все стало і так зрозуміло практично. Тепер тільки переказ того, що побачив своїми очима. Ну і трохи аналізу. Прошу вибачити, якщо у кого «глаз замылился», я побачив речі, які мене вразили дуже. І по-доброму, і по-іншому. Мені є з чим порівнювати.
Постараюсь бути толерантним.
Вже вдруге за це літо номер електронного білету в обмін на адекватну кількість валютних одиниць Візи зайняв своє місце на сайті авіакомпанії. Надійно і зручно. На вишині круга над Домодєдово кондішен лайнера засмоктав тліючий торф, я знаю цей запах ще з дитинства та й з інших географічних кординат. Комусь сморід, а у мене «галопірующая тахікардія» від спогадів. Крайній ковток «дютіфрішного» віскарика, Свєтік вгризлася обома руками в моє тіло – боїться посадок літаків, так і буде «заморожена» сидіти поки вже колеса шассі не розкрутяться на ВПП. Летить до чоловіка, все літо була в Новосибі «у мами?», поки там все горіло та смерділо під Москвою. Вийшли з літака…+38, я вже відвик від такого. Пригадалося, як колись на такому температурному екваторі вирішили висватати нашому мавпаку Манкану пОдругу. У сусідів була молоденька мавпочка . Колись ще напишу про цей прикол, вже можна. Дзвінки і вибачення столичним великим дядькам з холдінгу, друзям, що не залишусь, як домовлялись. Просто не можу уявити, як можна в такому смороді насолоджуватись шашликами. І який там буде смак, і чим вони будуть пахніти? Стільки текіли випити неможливо.
До поїзда Москва-Ковель десь 5 годин. Дихати неможливо, рятує кафешка з кондішеном і холодне пиво. На Київському вокзалі Москви народ сидить мокрий, а відійти метрів 300-500 від ж/д, зайти в кафешку та купити пляшку хоч мінералки чи тями нема, чи грошей шкода. Купи пляшку і сиди собі пару годин в прохолоді перед телевізором чи в інтернеті, кругом ВАЙФАЙ. Чекаю Володимира з Нью-Йорка, вже 50 років там живе, не дали їм колись жити в Рівному як і мені на Волині. Зустрілись. Зовсім не постарішав – в 65 як 45.
В купе тільки ми, в вагоні нашому по дві людини в половині купе, інші взагалі порожні. Народ не їздить, хоча ще саме літо. Думаю Москва втратила свою привабливість, тільки заробітчани трохи в плацкарті та такі як ми в купе. Білизну кинули і все! Ніхто мені постіль не заправив! Промовчав, але не вперше поїзда бачу. «В чужой монастырь со своим уставом не ходят?». Посмішка ж/д стюардеси, чай, кава, жарти «та наш поїзд тільки до Луцька і їде, погуляїте там, а ми почекаємо Вас, а потім вже й до Ковеля!». Все, я підняв руки, здаюсь в полон! Вагон чистий, купе чисте, кондішен запрацював як тільки колеса закрутились! За бортом +40, в купе +22, тіло саме тягнеться на поличку… Пішли чи то бурлаки, чи то ходоки. То німі якісь з порнушкою, то віруючі з образками. Лікується закриттям дверей купе. Але ж Володя! А як голова працює у нього! Балачки-балачки-балачки. Щаслива людина, може просто засадити для себе півгектара тюльпанами (не на продаж! Для себе, для настрою!У нього освіта по-нашому агроном). Слухав-слухав, ніч летить, ось і Хутір Михайловський – кордон. Прикордонники ввічливі, з інтересом роздивляються Володін паспорт американський, митники взагалі просто прогулялись. Може незабаром взагалі буде зелений коридор. До кордону поїзд просто летів, після - дуже часті зупинки і швидкість ніяка, та мені не на нараду, але хотілося б швидше. Ще пару годин і Київ! Пару літ назад приземлявся в Борисполі транзитом, тепер ось ж/д.
Поїзд прибуває десь в 5.30 ранку, на пероні ні одного міліціянта. Відхожу до кіосків- магазинчиків за мінералкою метрів за 20-30 від вагонів і ОПАНА! На мені сумочка з документами та грошима. Це саме те, що потрібно вокзальним бакланам. Один хапає спереду за сумку, другий б”є ззаду. Відчуваю низький рівень підготовки. По голові не потрапили, а шию не пробили толком, стою на ногах, трохи оху.. здивований. Боковим зором помічаю, що починають сюди бігти «валютчики» - при дефіциті часу припускаю шо то не мені на поміч, шо то одна контора. Нашо мені той клопіт! «Валютчики» різко зупинились, коли ті двоє «прилягли» на асфальті (оце мені ще гикнеться вже в Новосібі після відпустки, потім напишу). Думаю, як мені вскочити в вагон, там вузько, ніхто ззаду спини не заскочить. Але, бачу, гопота вже втратила до мене інтерес – з першого разу не вийшло «нада рвать когті». Я тоже довго не думаю. Вже в вагоні бачу, що тільки порвалась майка. В стані афекту болі не відчуваєш, давно відомий синдром війни. Настрій амно, крайній раз шось подібне було років 10 назад і то не в Україні, а тут Київ! Згадую машинально Нектона - получив такі по сибірській шиї, хоч і не морді. Так видно Вищий розум вирішив. Думаю, що гопота спеціально вибирає ранні поїзди з Москви, щоб бомбити лоховатих заробітчан та москалів. І чому нема міліціянтів??? Далі і в Козятині, і в Здолбунові, і в Рівному скрізь були 2-3 МВСники на пероні. Подзвонив приятелю з Києва та розповів про пригоду, може через свої канали запустять пару підсадних. Володю не відірвати від вікна – почалася Рівненьська область. Хатки низенькі та старенькі, але все чистенько. Де-не-де і котеджики нові стоять. «А чому ж пшаниці та жита майже не посіяно???» - у Володі свій професійний інтерес. Дійсно, пригадую років 20-25 назад їхав поїздом і всі поля були засіяні. Тепер мало. Хто його знає, може не вигідно стало продавати зерно. В моїй області на елеваторах ще врожай 2007 долежує, фермери не можуть продати вигідно, одні збитки, а експорт держава забороняє (інформація ЗМІ).
Мій комунікатор з буком в роумінгу жере мегабайти з бабосами, бо трохи пишу в Твіттер та фотки зкидаю, пару раз втрачався зв"язок і потім ловився Beeline (я не звернув уваги) і бабоси з рахунку потікли в 3 рази швидше. Яндекс-мані виручають, але ж шкода!
Ну ось і Рівне. Домовляємося з Володимиром (вони в Америці один одного по батькові не кличуть, то і я так з ним) через днів 15-20 зустрітись в Моршині попити мінералку з недільку. Поїзд їде далі. До Луцька ще пару годин. Іду поїсти в вагон-ресторан. Нормальний обід, нормальна обслуга. Не знаю що подіяло: моя українська чи «а у мене гривень немає, але гроші є». А швидше всього - їм по-барабану чим ти заплатиш, та й клієнтів обмаль. Борщ, стейк, свіжий салат, сік (230 дерев"яних – халява!). В Москві боявся чимось травонутись, а тут навіть думки такої нема, якось все по-домашньому. Заробітчани-селюки (вибачте) стараються показати «шо вони вхопили бозю за яйця», ж/д офіціантки їм підіграЮть, бабло пре в касу ресторана Львівської чугунки. Крім мене та цих 2-х йолопів в вагоні-ресторані нікого. Насолоджуюсь, просто насолоджуюсь і обставинами, і борщем, і вимкненою нарешті російською SIM . Все, я за кордоном для всіх! В Козятині запрошую мінялу в купе, міняю дерев"яні на гривні, купляю пакет Beeline без всякого паспорту і картки поповнення по-номіналу (прошу звернути увагу – картка на 15 гривень за 15 гривень, на 30 за 30, в Луцьку та Ковелі було не так, потім напишу). На сайті за 50 гривень купляю 200 Мб інтернету, однією проблемою менше. Але 3G не ловиться НІДЕ!
Попереду Луцьк. Багато планів: замок Любарта, родина, п”янка до ранку, Ковель, «Наше місто», «У свата», Вербка, Дубове, Луків, Стара Вижва, Мухавєц, Малорита, Брест. І той контрастний душ! До слідуючої п”ятниці!