10 років німоти...
де ті слова, де та розмова.
де ті думки посталі з висоти небес?
почувши вперше голос волі
нестримно крокував
до сповнених життя чудес...
тих рим, заплетених у вирі часу,
загублених між кроків і людей,
спотворених життям, так, наче
не вірив я у сповненість ідей...
я не пророк і не поет...
я відголосок часу.
блукаю поміж стін, тіней
споруд запліснявілих людського німого гласу...
вітаю сонце і життя,
співаю пісню шани небу,
що породило каяття.
я йду до свого серця,
йду до себе,
в майбуття...