(Перше слово було нецензурним, друге також). Нє, щось не так. Почну з початку.
Не відриваючи очей від найкращого в світі екрану, я, з сумішшю жаху і захоплення, стежу за полемікою реінкарнованого на день-другий форуму. Відчуваю - від цієї полеміки занадто багато залежати буде і я не можу залишатись приймаком у крайній хаті, а як на мене коньяк зараз подіє, поняття не маю. Тому вибачаюсь наперед. Не звертайте уваги.
Головне - не звертати уваги і пливти, долаючи опір згуслоі крижаної води. Гребсти, повністю викладаючись в виснажливій спробі перемогти скручений в джгут простір. Кинути всі сили на те, щоб зробити наступний крок, і забути про заморожуючий дотик холоднечі, котра стоїть на горизонті і вже крадеться за спиною. Просто – гребти і не розгойдувати човна...
Знов не так. Попробую ще раз. З чого починалася тема?
Економічна криза. Довбана політика. Довбана економіка. Власники бізнесу вимушені викручуватись і експлуатувати молодь. І молодь рада, що хоч така робота є. А те, що віддзеркалена дійсність руйнує моральність особистості, зашорює очі і прирікає все життя потратити на пошуки корита – якось розмивається на фоні того страшнючого айсберга.
Міграція. Еміграція. Майже близнюки-слова. Різниця, здавалося б, лише в одній букві. Трудова міграція зараз спасає багатьох українців. І себе забезпечують, і рідним допомагають. Як би то сумно не було, але це і вищим ешелонам керівництва вигідно – найбільш активна частина потенційних молодих революціонерів, виїжджаючи, знімає проблему скорочення скорочених (вибачаюсь за тавтологію) соціальних витрат і політичну напругу вже сьогодні - “баба з возу – кобилі легше”. А завтра, за хорошим збігом обставин, з грошенятами додому повернуться і якийсь бізнес вдома наладять. Ну як мінімум гроші витратять вдома і підживлять економіку. А от еміграція, це вже біда. Це констатація факту, що вони не потрібні державі зараз і ніякої надії немає на майбутнє. Це констатація факту, що економіка і політика не пройшла перевірку здоровим глуздом на предмет придатності до реалій життя. Це як вирок державі, котра вводить штраф на людей похилого віку за те, що вони дожили до пенсії.
Слава Богу, до еміграції ще не дійшло, за виключенням зони конфлікту. Це всім зрозуміло. Не зрозуміло, можливо, лише тим диванним воякам в касках, котрі не уявляють як людина може попасти в ТАКІ умови і відчувти ТАКЕ своє повне безсилля перед ситуацією, коли дикий, печерний жах паралізує свідомість - і за полеглими сумують, і нишком радіють, що самі поки живі.
Жаль, що моменти порядності і свідомості взаємовідносин людей з початку теми блискавкою перенеслися в площину політики. Не знаю яку ціль ставив перед собою автор теми. Розмірковувати про вищу політику і піднімати всіх на новий Майдан на депресивному форумі з аудиторією в два десятка читачів? Повна фігня. Заставити постригтися в ченці ковельських рабовласників? Це більша фігня. Що ж робити? Може попробувати зловити агента АллахСіті(Москви), котрий на прострочених продуктах в супермаркеті підмінює дату на свіжішу?
Спасемо світ від зла? Звичайно, ні. Все ж треба спробувати щось зробити і тоді, по крайній мірі, стане простіше дивитися в очі своїм дітям і всім людям.
І тоді з темряви, через гігантську ватяну ковдру, крізь клаптики свідомості каламутними струменями розтічеться по тілу трудовий піт щасливих людей на пшаничному полі.
Тево... Сьогоднішній експеримент з напоєм нового коньячного заводу закінчено. Після третьої я був мовчазний і сумний, після четвертої – матюкливий, лише після п'ятої – сентиментальний. Висновок: щоб бути сентиментально-адекватним в теперішніх умовах – цей напій мені не по кишені, бо його треба багато