Преамбула.
Ну і куди ж врешті-решт я потрапив?
Колись в своєму щасливому дитинстві я ходив до лісу по розорі між сільськими городами. Розора ніколи не розорювалась плугом, бо це було святе. А якщо хтось десь ставив паркан і залазив своїм кілком на пару сантиметрів на сусідський город, то таку людину називали куркулем і дітей його куркулятами. І потім внуки були куркульськими. Це страшна подія в селі.
Потім я зрозумів, що і планета Земля так само поділена і кругом встановлені розори-кордони. І всі країни захищають свою територію. А керівники цих країн дуже вже слідкують щоб не дай Бог хтось не поцупив їх територію. Бо їм так затишно тут. Як тільки добираються до хлібного місця, забувають про свою благородну ціль і втілюють стару як Земний Світ доктрину "Дорогі люде, несіть нам грошики у дзьобику!" та починають хапати, як в останній день життя.
Ось і понавидумували різних систем контролю над сусідами та своїм народом.
Одного разу дві супердержави назвали це явище Холодною війною і кожен захотів отримати контроль над іншим. Вони поставили головним завданням перехоплення всієї інформації про сусідів. В багатьох куточках земної кулі почалося будівництво нових наземних пунктів отримання інформації, в небо піднялися на чергування десятки спеціальних літаків, а в космос полетіли супутники-шпіони.
В результаті з обох боків були створені глобальні системи отримання інформації. Спочатку головною їх задачею було стеження за військом, потім за економікою і нарешті вже і за простими смертними. Розумні електронні машини навчилися розпізнавати інформацію по ключовим словам. Ключовими словами служать певні прізвища (як правило, це прізвища дуже важливих персон), назви важливих стратегічних об'єктів і так далі. Усі ключові слова зберігаються в базі. Як тільки хтось в розмові використовує такі слова, то розмова записується і така інформація потрапляє до аналітиків, котрі далі з нею працюють. Як тільки якісь терористи починають погрожувати президентам чи державам, то відразу по такій інформації приймаються негайні рішення.
Але справжнім ідіотам та програма дає шанс, що їх залишать в спокої, бо чим більше ти будеш пити бурячиху і матюкатись про економічний стан та на керівництво країни, то для аналітиків наступають чорні дні. Адже програма такі розмови по ключових словах відносить до небезпечних. Співробітники, раз за разом аналізуючи такі записи, з часом також починають матюкатися від усвідомлення марнотратства свого життя на таку пустопорожню фігню.
Якщо регулярно нести всяку таку ахінею, то або всі аналітики кінчать життя самогубством, або напишуть чергове оновлення для програми і ваш голос та вашу ідіотську персону викреслять з усіх комп’ютерів глобальної системи контролю назавжди. Хоча не виключаю, що якимось їхнім ідіотом може бути задіяно прилад, який перехопить промінь, що йде від вашого телефону, зафіксує точні координати і пошле їх ракеті з лазерною головкою самонаведення ну і...
Коротше, проекспериментуйте на кухні і потім тут відпишетесь. В любому випадку хоч буде нова тема на форумі «На Брестській рознесло хату. Мабуть вибухнув москальський газ» (Тьфу-тьфу-тьфу)
Особливо язикатим можна підстрахуватись і постійно перепрошивати свою мобілку, міняючи IMEI на якийсь лівий у Abrama чи nektonа (Abram і nekton, хлопці, я в долі!!!
).
САМЕ АМБУЛА
Коли прибув в авіаескадрилью, то командир ескадрильї назначив мене в екіпаж з дуже досвідченим командиром літака. В цей підрозділ набирали льотчиків з великим нальотом в небі і відмінною технікою пілотування. Попасти сюди хотів багато хто, але не всіх брали.
Робота була абсолютно нова, незвична: кожен раз нове завдання і нові райони польотів в екстремальних умовах, а порушення мінімумів погоди було найменшим з відхилень від стандартів. Тут напрацьовувалась нова технологія роботи і нова взаємодія в екіпажі. Мотивацією в такій роботі на перших кроках, як правило є державні нагороди.
Сумної інформації, коли нетерпіння і жага успіху, отримання нагород, підвищень і заохочень перевищували розумний рівень, у мене було достатньо. В армії у кожного офіцера є своя червона риска, перейшовши яку, він з людини перетворюється на людиноподібну тварину. Хтось перестає бути людиною ще в училищі - коли починає доносити інформацію про своїх колег до потрібного вуха. Хтось втрачає духовну спорідненість з людьми, будуючи свою кар’єру і потрапляючи в рабську залежність до хороших розмірів дупи, котру потрібно лизати. Буває, що потім людину внутрішньо корчить і шматок застряє в горлі. А буває, що людина лиже дупу спокійно, без душевної муки, навіть тоді, коли можна без цього вже якось обійтися і відпочити. На таких можна ставити хрест.
Я побоювався, що в цьому підрозділі може бути щось подібне. Особливо коли дізнався, що рвалися сюди простими командирами літаків навіть командири льотних інших авіаційних підрозділів.
Коли ж ближче познайомився з своїм командиром корабля (КК), то був вражений, що вже є давно у нього право на пенсію в свої 35 років. Значить прийшов він сюди не за вислугою. Можливо так як і я за якоюсь своєю романтикою, знудившись виконувати монотонні польоти по одним і тим же трасам транспортної авіації.
А чому б і ні?! Уявіть собі таку картину:
Серйозну проблему для радіолокації створюють перешкоди від північних сяйв і метеоритних слідів. На екранах індикаторів РЛС ці перешкоди з'являються у вигляді потужних відеосигналів, серед яких практично неможливо виявити цілі.
Тобто північне сяйво порушує стабільність шляху поширення променів електромагнітної енергії РЛС, відбитого від іоносфери. У Генеральному штабі паніка – можна прогавити пуск ракет з-за Північного полюсу. Які рішення приймають ідіоти в штабах? Правильно, піднімають в небо безліч літаків з встановленими в салонах приймачами та передавачами сигналу по ланцюжку від одного до другого, щоб обійти Північне сяйво.
Потім розумні голови придумують різну апаратуру і її потрібно відкалібрувати, встановивши на літак і знову ж таки відправивши його на Північний полюс ловити те сяйво. З часом та апаратура відправиться вже на орбіту для роботи на супутнику. Але ж пілоту глибоко по барабану яка там в салоні електроніка. Є шанс злітати на полюс і отримати непередавані почуття від Полярного сяйва, від котрого неможливо відвести очей. Ось це і є льотний кайф.
Але не всім випадає Полярне сяйво. Може випасти доля спостерігати сяйво геть іншої породи. Наприклад, на початку 60-х років над островом Нова земля вирішено було кинути з літака ще одну веселу бомбочку. Назначили ідіота, екіпаж котрого це зробить. Але Великим Дядькам цього було замало – поступив наказ підняти в повітря цілий полк стратегічних бомбардувальників, щоб як можна більше екіпажів на мінімально безпечних відстанях від епіцентру вибуху перевірити на вплив ударної хвилі на літакову конструкцію, та й на екіпаж, звичайно. Так і полетіла куча ідіотів на це дійство. В результаті той літак, що кинув бомбочку, був списаний з помутнілим склом кабіни пілотів і підсмаженим радіацією пузом. Знаєте як його утилізували? Перегнали як експонат на навчальний майданчик Київського вищого інженерного авіаучилища. Льотчики залишились всі живі в той раз.
http://dv-gazeta.info/old/1/nash-zemlja ... -ispy.html Цьому маленькому відсотку людства кристально ясно навіщо потрібно в це лізти. Решті незрозуміло до болю нафіга цей драматизм, навіщо покоряти пік своїх амбіцій і тим більше не цікаво як виглядає вершина щастя в зоні смерті.
Лише Високі Дядьки знають як називається цей вірус – мотивація і адреналіновий голодомор, переживши котрий один раз вже на все життя залишаєшся ідіотом. І експлуатують кругом таких ідіотів для потреб Держави в темпі «мамо не горюй».
Продовжу. Пройшло вже пару років після мого прибуття в ескадрилью. "Наше дєло правоє – нє мєшать лєвому" - тобто, сидячи в пілотській кабіні на правому кріслі помічника командира корабля (ПКК), насолоджуюсь кайфом польоту без відповідальності за прийняті в повітрі рішення і набираюсь досвіду.
Ще пройшло пару років і я вже молодий командир корабля (КК) на двох типах літаків та ще на двох-трьох дольотую години по програмі вводу в командири.
Ось з цього періоду і почну. Відразу ж хочу сказати, що ніякої прив’язки до місцевості не буде, як не буде ніяких державних секретів і писатиму коли буде час і настрій, бо ніякого діалогу на цьому мертвому псевдофорумі традиційно не намічається. Будуть лише мої емоції та пригоди в незвичайних умовах позаземного середовища.