Сподобався форум - постав +1

Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Наше місто (без спаму і флуду)

Модератори: AndroVit, Igal, Ruslana TS, nekton

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення KOT » 17 лютого 2015, 18:44

я так розумію, ти про це розповідав -

якщо це він - то я готовий матеріально допомогти!!!
Помните все! Когда мы даем взятку, берем взятку, творим преступление, делаем вид, что не замечаем беззаконие, проходим мимо нуждающегося в помощи и так далее, - мы не просто предаем этих парней и мужчин, мы повторно их убиваем.
Аватар користувача
KOT
 
Повідомлення: 4949
З нами з: 26 грудня 2007, 22:31
Звідки: Ковель сіті
Подякував (ла): 3 разів.
Подякували: 35 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення vk11 » 17 лютого 2015, 20:56

vk11
 
Повідомлення: 36
З нами з: 24 листопада 2004, 18:08
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 1 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення vk11 » 17 лютого 2015, 21:00

Ще раз: https://www.facebook.com/konstantyn.zinkevych

P.S. Хапуга, пиши. Хоч пару слiв.
vk11
 
Повідомлення: 36
З нами з: 24 листопада 2004, 18:08
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 1 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення KOT » 17 лютого 2015, 21:15

Помните все! Когда мы даем взятку, берем взятку, творим преступление, делаем вид, что не замечаем беззаконие, проходим мимо нуждающегося в помощи и так далее, - мы не просто предаем этих парней и мужчин, мы повторно их убиваем.
Аватар користувача
KOT
 
Повідомлення: 4949
З нами з: 26 грудня 2007, 22:31
Звідки: Ковель сіті
Подякував (ла): 3 разів.
Подякували: 35 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 18 лютого 2015, 13:53

гість. Луганський аеропорт не застав. Там був 1й Бат. Я ж в третьому.
От є такий цікавий момент. Коли ми побадаєм в скрутну та безвихідну ситуацію, то схильні молитись, а коли вибираємось то часто схиляємось до думки , що нам пощастило, фарт і тд. Момент коли нас почали травити газами, був один із найстрашніших. На губах "Боже поможи, Боже спаси"! І не тільки у мене. І не сподівано десь звідкись на першому поверсі з"явився вітерець, який зносив газову хмару в бік звідки стріляли терористи. Цей факт, вже в госпіталі обговорювали з хлопцями і всі як один стерджували, що Бог був з нами. Під кінець дня поранених змушені були винести з кімнатки штабу, на "пятачок", на якому ми скупчилсь. Під ногами лежали вбиті , поруч поранені. Стемніло і бій вщух. Періодично залітали РПГ, летіли гранати. Ми почали чекати на евакуацію. В першу чергу звісно важкі поранені та вбиті. Звісно всі сподівались ,що евакуюють всіх. Сенсу тримати термінал в таких умовах немає. Ворог у підвалі та на верхніх поверхах. Все йде до того, що нас методично виб"ють. Вже на той момент існувала загроза підриву першого з підвалу. Я незнаю від кого залежало рішення про вивід солдат звідти, але такого рішення ніхто не прийняв. По телевізору браво рапортували про те що до нас іде підкріплення і бла-бла-бла. Всі в очікуванні, що буде далі. Всі потомлені, не виспані, голодні. Несподівано згадую що у рюкзаку в мене лежить НЗ, у вигляді палки ковбаси, двох плиток чорного шоколаду, та двох пакетів згущонки. Розношу це бажаючим, але не всім ці делікатеси лізуть в рот. Настрій дещо поращується коли я дістаю фляжку з армянським коньяком, який мені подарував місцевий житель у Константинівці. Пригодився. По ковточку і по грудях розливається тепло. Хвилини затишшя за секунди змінювались раптовими спалахами активності бойовиків. Щоб утруднити нам евакуацію в хід ішли різні запалювальні суміші які вони закидали через отвори в стелі. В деякі моменти, щоб збити їхній войовничий запал, змушені викликати вогонь артилерії на себе. В такі моменти хочеться злитись із землею. Нажаль чомусь артилерія досить не прицільно працює. Залпи лягають або перед нами, один снаряд б"є десь під фундамент стіни за якою ми лежимо. В приміщення залітають вогняні осколки, заповнюється димом та стогоном поранених. Правда кілька снарядів всеж влітають на верхні поверхи, активність терорів знижується. Знову затишшя. І так кілька раз. В кого є можливість пробують зв"язатись з журналістами та різними впливовими знайоми, щоб якось вплинути на ситуацію. Десь біля першої ночі дзвоню одному знайомому полкану в командуванні ВДВ. Обіцяє зв"язатись з комбатом і передзвонити. Передзвонює і обнадіює , що до нас скоро прийдуть коробочки у вигляді МТЛБ. Намагаюсь пояснити те, що всім вже стало зрозуміло тут. Що без нормального прикриття, без роботи крупніших калібрів по верхніх поверхах, техну можуть спалити. Запевняє ,що все буде добре. Підлітає дві мотолиги. Одна на звичне місце де завжди вивантажувались з північного боку, північно західного кути нового терміналу. Інша із західного кута, її ми якраз і пізно побачили. З першої тільки встиг вивантажитись десант як від прімого пострілу з РПГ у двигун вона спалахує. Витягують з важкими пораненнями мехвода. Інша мотолига стартує пустою. В неї через щільний вогонь не завантажили жодного пораненого. Картина феєрична, техніка горить, стогін поранених... Це важко передати. Ще раз набираю полкана, дякую йому за допомогу у відповідь чую патріотичну лабуду, про ні п"яді землі, ні кроку назад і тд. Побажав йому удачі і вимикнув телефон. Ліг під стіною і впав у якесь забуття. Не хочеться нічого. До свідомості мене повернули команди, викрики офіцера з 90 бату який ще з кількома хлопцями прибув на "мотолизі", що згоріла. Вставайте б..ь, щось робіть інакше на всім жопа, всі тут ляжуть. Неймовірним зусиллям волі заставляю себе піднятись, спотикаючись бреду до купи рюкзаків, знаходжу свій щось дістаю і кидаю його на барикаду. Всеодно непотрібен вже буде. По команді ,всі хто може тримати зброю, шикуються. Набирається до двох десятків, приблизно. Кожному виділяється сектор, на якому ми повинні облаштувати барикаду з ящиків з патронами, та з різного будівельного сміття. Переборюючи втому тягаєм ящики, попереду ставим сітки, щоб зменшити вірогідність залітання гранат та РПГ в барикаду. Трішки облаштувались. Можна і перепочити. Офіцер з 90 бату вселяє нам надію і бажання щось робити.За барикадою від спалахує різне сміття, починають рватись розкидані боєприпаси, патрони, феєрверк мені тепер вже не цікаво буде дивитись. Надивився на все подальше життя. З тривогою очікуєм ранку. На світанку виродки обов"язково нас спробують добити. Та всеж ми надіємось на підмогу. На диво на світанку бій не відновлюється, це добре. Стоїмо по дві години. Намагаємось якось облаштуватись. Десь розігріти якусь консерву, підігріти води щоб зробити кави. Їсти особливо не хочеться , але треба. Зробивши кави в пластикові стаканчики розношу нашим пораненим. Від кількох ковтків чогось гаряченького не відмовляються,дякують. Пізніш виявляється причина несподіваного затишшя. Тимчасова перемир"я, ідуть перемовини за те ,щоб у супроводі ОБСЄ вивезти поранених. Знову з"являється примарна надія. Всі надіються, що домовляться. Миж дозволяли їм своїх 200х та 300х забирати. Перемир"я має закінчитись о 12й дня. Чекаєм.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 20 лютого 2015, 15:26

Нажаль наші сподівання не виправдовуються. По радіостанції передають, що переговорщики ні про що не домовились. Незнаю чи правда чи ні. Що начебто Моторола дав добро, на вивіз поранених, а Гіві сказав, що з терміналу взагалі нікого живими не випустять. Остання надія рухнула. Тепер вже кожен зрозумів, що це все. Як завжди, наше командування буде довго радитись а тим часом, нас переб"ють. Змирившись з цією думкою на диво стало якось легше. Знайшов укромне місце і вперше за довгий час перебування тут сходив в туалет. Дістав вологих серветок, вмився, привів себе в порядок. Прокинувався вовчий апетит. Роздерибанивши сухпай, дістав звідти баночку печіночного паштету. Ще досі відчуваю цей смак в роті. Галети і паштет. Аж слинка біжить. Запив водою. Частина особового складу стала чистити зброю, часта чергує на позиціях. З хлопцями нагріли води на спиртівці, рознесли пораненим кави. Про сім"ю старався не думати, нехотілось знову розстроюватись, не хотілось щоб в душі знову оселилась марна надія. В наступні дні я постійно гнав від себе думку, про те що можливо вдасться якось вижити. Постійно говорив собі, я не повернусь, навіть не думай про це. Все забудь і тд. Сім"ї відсилав смс;"Живий, якщо щось зміниться, дам знати" а якихось емоцій старався не вкладати. Коротше всі гтувались до останнього штурму. Когось це гнітило, в комусь прокинулась якась відвага приречення. Кожен по різному відреагував на цю ситуацію. Близько 14ї години, не очікувано навколо аеропорта розпочався двіж. Почала працювати арта та міномети. Невже таки до нас прориваються, невже не залишили? Як виявилось таки так. Видно що почали штурмувати монастир який знаходиться західніш терміналу та й на Спартаку стрілянина. Але нажаль штурмові групи які працювали в напрямку монастиря попали перед перехресний вогонь і тому числі і з верхніх поверхів терміналу. Ми сидимо на першому поверсі, зажаті як щурі і чуємо як над нами по наших товаришах працює ДШК, вилітають РПГ. А ми сидимо і нічим не можем допомогти.З командиром з 90 бату з позивним Сєвєр, нашим Італьянцем та кількома активними бійцями всерйоз обговорюєм різні варіанти. Всім зрозуміло, що наступний нормальний штурм буде для нас скоріше всього останнім. Поскільки всі сходинкові марші заміновані , або укріплені і під вогнем терорів, то була пропозиція штурмувати через отвори в підлозі третього поверху. Тихенько підставити драбину , закидати гранатами та ломанутись на штурм. Тут всеодно всі поляжем, а так буде шанс розширити контрольовану нами територію. Але нажаль це потрібно було робити до темноти, часу не вистачає. Та й відчайдухів які підуть на цей штурм замало. На обличчях бійців втома, приречення, злість. Всім хочеться жити. Штурм навколо аееропорту припиняється, як потім виявилось наші змушені були відійти із втратами, через не злагорджене командування, яке не змогло налагодити взаємодію між підрозділами. Сутеніє, активні дії припиняються. Знову по черзі на пости. Що 3-5 хв дивимось в теплуху. Якийсь рух, підозріла теплова пляма. Один через тепловізор корегує вогонь інший стріляє. Все просто. Сліди від попадань в стіну теж світяться теплом, а корегувальник командує нижче-вище. Стріляємо тільки одиночними. Та більша половина ночі минає спокійно. Непам"ятаю в якій годині , поступає команда , що має прийти "мотолига" на евакуацію поранених. Готуємось.Підходжу до Юри Кушіра. Він ще вчора отримав важке поранення в голову. Хоч не було калюжі крові, просто велика гуля на голові і трохи крові. Перев"язали, медик каже, що жити буде. Сьогодні він вже навіть не ворушиться. Живий чи ні незнаю. Псих схиляється перед ним на коліна, запитує чи Юра його чує. Той кліпає очима, значить живий. Розумію ,що мені евакуація не світить, надто багато важких і дуже важких поранених. Готуюсь іти грузити поранених. Темрява,хоч око виколи. Ідеш півкроками, прощупуючи ногою , що попереду, щоб не наступити на вбитого чи пораненого. Працює артилерія прикриваючи під"їзд транспорту, зза рукава вилітає броня, різкий розворот підлітає до стіни, через вікно в якій ми виносили поранених та вигружали БК. Частина викидає воду, БК, ми всередині ждему команди на погрузку поранених та вбитих. Кілька бійців висуваються за периметр терміналу, що прикрити вогнем. Секнуди і скинули БК. Кілька бійців з 93ї домовляються ,що поїдуть на броні. Виїхати з аеропорта наказ їхнього комбата. Нам же такого наказу ніхто не давав. Команда і спотикаючись тягнемо важких до "мотолиги", легкі ідуть самотужки. Мат, сварка, хтось-когось придушив. Хлопчина якого ми несли матюкається і кричить коли ми його перетягуєм через підвіконня. Кажу йому та пофіг на твої ноги, зате живим залишишся. Закинули, повертаюсь дивлюсь,ще одного несуть, без свідомості, в німецькому камуфляжі. Схоже Рома з нашої роти. Допомагаю закинути всередину. Команда вантажити вбитих на броню. Повертаємось. Мені дістається нести мужичка, якого позавчора вбило на очах. Важко, ледь перетягнули через підвіконня, починається стрілянина, наші прикривають. Сил щоб підняти його на броню, вже не вистачає. Кричу "пацани поможіть, бо не втримаєм. Піднімаємо вище, в ніздрі гостро б"є запах з середини вже давно мертвого тіла. Піднімаємо ,хлопці на броні підхоплюють і все можна відходити. Вогонь щільнішає. З Сєвєром удвох зачиняєм двері в десант та кидаємось до вікна. Кувирком через підвіконня, синхронно перекидаєм свої тіла і ми всередині. Оглядаюсь мотолига стартує та на секунди застрягає в купі якогось мотлоху. Цього може бути достатньо для влучного пострілу з РПГ. Шепочу боже врятуй пацанів. Машина зривається і зникає в темряві. Повертаюсь в кімнату. Бачу Сєвєра який лежить на землі, над ним Псих. Питаюсь ,що таке? Відповідає ,що куля увійшла в бедро. Допомагаю перев"язати. Відвідує думка, що він був праворуч від мене коли йому прийшла куля в праву ногу. Цілком можливо, що вона могла бути і моєю.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 20 лютого 2015, 15:27

Гарно все розписано, чому і як ми втратили аеропорт.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення SpeeeeZ » 22 лютого 2015, 19:01

Віталька!

Ти молодець, я перечитував твої пости то аж всплакнув :cry_ing: .
Поправляйся!
З нами Бог! З нами правда! З нами перемога!
SpeeeeZ
 

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 23 лютого 2015, 23:05

SpeeeeZ. Дякую. Я вже здоровіше всіх здорових. Вчора в списках полонених яких обміняли, знайшов прізвище хлопчини з нашої роти. Ще за одного спокійніше на душі.
Ніч знову проходить відносно спокійно. Наше спальне місце поряд з постом, можна сказати прямо на посту. Поряд чергові можуть вести вогонь, кидати у підвал гранати, а ти дрихнеш. Сєпари прямо під нами. Знову щось кричать, щось там погрожують. Коли вже сильно нагліють, граната в руку, висмикуєш кільце, рука розжимається, вілітає чека , кидок, вибух і матюки у відповідь.
Найважчих поранених евакуювали. Кілька легких в тій машині теж виїхали, але я неможу їх за це осуджувати. Всі розуміють до чого це все йде і всім хочеться жити. Хочеться вірити, що завтра за нами знову прийде броня і нас вивезуть. Але ми собі забороняєм в серйоз про це думати. Настає ранок. Всі оживають. Можна запалити спиртівку, підігріти для себе та товаришів щось перехопити. Пройшовшись по нашому закутку, помічаю пораненого Сєвера. Він в основному на раціїї, командують Рахман та Іванич. З подивом помічаю ще одного лежачого, це Рома з нашої роти. Розумію ,що вчора я помилився і грузили ми не його. А я був певний ,що він вже в безпеці. Важко але стараюсь його підбадьорити, приношу каву, в носки закидаю грілки. На сьогодні він наш самий важкий. Дай щоб вночі дали команду ми навіть з цим вантажем могли би і пішки вийти. Періодично сепари, щоб ми не розслаблялись, обстрілюють нас, кидають гранати та пускають газ. Якщо газова граната в зоні , що по ній можна вистрілити, ми її розстрілюєм. Якщо ні то готуємось до газів. На всіх нас 5-6 протигазів. Але вони тільки на тих постах які крайні до противника. Перед цим прошвирнулись та познаходили ще фільтрів на ці протигази, на деяких їх не було. Інші змушені рятуватись вологими серветками. Ми на постах. Завели генератор, є змога підзарядити тепловізори,рації,телефони. Перед входом до нашого закутка зі сторони злітної смуги стоїть спалена "мотолига". На ній зверху кілька ящиків з БК. Кілька раз вночі було мотався в середину,закінчилась вода. А там була, її не встигли вивантажити. Тихенько підкрадаєшся, пробрався всередину, намацав кілька бутлів і так само тих вибираєшся. А от до БК лізти лячно. Там на раз можна отримати кулю. Та той БК нас напрягає. Сепари вже пробували розстрілювати ящики з патронами, та великої пожежі вони не викликали. Просто в МТЛБсі ,ще не вибухнули тоді баки. Вигоріло тільки машинне відділення. Ну накінець наші страхи матеріалізуються. Вони нарешті здогадуються розстріляти ящики з пострілами до РПГ. Готуємось до найгіршого. Всі принишкли. Ящики спалахують, кілька хвилин горіння і вибухають баки. Пальне розлітається в середину входу до нашого кутка. Загоряється барикада з наших рюкзаків, а з іншого боку цієїж барикади цинки з ВОГами до підствольника та ящики з патронами. Якщо спалахнуть вони, та почнуть вибухати буде жесть. Пацану з 7 ї роти, Психу та мені одночасно приходить думка, що весь цей бардак треба тушити інакше буде жорстко. Хапаю вогнегасник, зриваю пломбу. та несусь гасити. Нажимаю та неможу зрозуміти чому струмінь повітря та порошку чи то газу (незнаю що там всередині) валить мені в обличчя, а частина на вогонь.Тав цього замало,полум"я досить таки сильне, зити таким струменем його не можливо. Кидаю цей вогнегасник. Беру у Психа інший, Помічаю на ньому цей же недолік. Шланг біля самого балона тріснутий, відриваю його і починаю гасити просто направляючи куди потрібно сам балон. Помічаю що в самого вже загоряються ноги, вискакую з кострища тушу ноги, та спільним зусиллями під крики товаришів ,щоб звалювали звідти загашуєм останній вогонь всередині. Горить тільки "мотолига", яку як консервну банку вскрив вибух. Мехводи кажуть, що там ще є якісь баки знизу, якщо довбануть вони, до буде ще потужніший феєрверк. На всяк випадок готуєм вогнегасники, та на щастя полумя затухає. Нарешті діставши фотоапарат, і розігрівши в руках батарейки роблю з 10 фото. Сєвєр злиться, кажу що я адекват і пости ці фото, поки ця епопея з аеропортом не закінчиться, не буду. Батарейки кілька раз приходиться виймати та гріти поки вони остаточно не здихають. Та й це добре. Тепер декого на цих фото вже немає в живих, про багатьох взагалі нічого не відомо. Повідсилав рідним Психа та ще кількох хлопців. День проходить без особливих змін.Вечоріє.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення nekton » 25 лютого 2015, 13:54

Спогади бійця який був разом з Хапугою
Боже! Взглянся на Україну! На землю, на люд. Виведи народ з блуду та дай розум і терпіння!
Аватар користувача
nekton
 
Повідомлення: 5289
З нами з: 18 грудня 2003, 18:49
Звідки: Бабруйск
Подякував (ла): 34 разів.
Подякували: 129 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 25 лютого 2015, 15:32

Коля дуже дякую. Це Воін з великоі букви. Людина. Я чесно кажучи думав ,що він офіцер. На таких бійцях там все тримається.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення nekton » 25 лютого 2015, 22:38

Ти свої нариси свої надіюсь продовжиш?
Боже! Взглянся на Україну! На землю, на люд. Виведи народ з блуду та дай розум і терпіння!
Аватар користувача
nekton
 
Повідомлення: 5289
З нами з: 18 грудня 2003, 18:49
Звідки: Бабруйск
Подякував (ла): 34 разів.
Подякували: 129 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 26 лютого 2015, 01:33

Продовжу. От на кілька днів мотнусь до друга в госпіталь. Мужній пацан, втратив ногу, був в полоні, а всього то 22 роки. Ще з мене обіцяні фото. :a_g_a:
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення BOLIK » 05 березня 2015, 02:23

То де зараз Хапуга?
Такі люди повинні далі країною керувати.

Доречі, може пропустив, який у Хапуги позивний?
"Play every game as if it was you last."
-Allen Iverson
Аватар користувача
BOLIK
 
Повідомлення: 1115
З нами з: 26 лютого 2006, 18:23
Звідки: From free trow line
Подякував (ла): 3 разів.
Подякували: 13 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення 777 » 05 березня 2015, 17:14

Ото приїде, потрібно щоб балатувався на мера. Я серйозно. Бо вся та мерзота яка зараз при владі вже замучила.
Пам"ятаймо! Революцію роблять романтики, а користуються сволочі!
Аватар користувача
777
 
Повідомлення: 1101
З нами з: 27 січня 2004, 23:19
Звідки: Ковель - Таллінн
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 16 разів.

Поперед.Далі

Повернутись до Ковельські балачки

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 24 гостей

cron