Ruslana TS » 03 грудня 2014, 23:46
На Ковельщині біля колії знайшли непритомного чоловіка
Повертаючись додому в нетверезому стані, ледве тримаючись на ногах чоловік впав поблизу колії та знепритомнів. Прийшов до тями вже у лікарні, - повідомили у підрозділі зв’язків з громадськістю УМВС України на Львівській залізниці.
На колії час від часу трапляються випадки коли осіб, які перебувають у нетверезому стані травмуються поїздом. Громадянам важко керувати своїми рухами, падають на колію або змучившись лягають відпочити. Трапляються випадки коли перехожі громадяни повідомляють правоохоронців про такі події, або самі надають допомогу. Не потрібно забувати, що трапляються і плачевні випадки, коли п’яні особи, зазнають травм, лишаються частин тіла або смертельні випадки. Своїми діями створюють незручності собі та своїм близьким.
Серед одних з таких випадків трапився поблизу залізничної колії ст. Голоби, де було виявлено непритомного чоловіка. Зрозумівши, що чоловік не реагує на рухи та не приходить до свідомості, тому було викликано швидку допомогу. Даного громадянина каретою швидкої допомоги із діагнозом забій тім'яної ділянки голови, розсічення шкіри голови, алкогольне сп'яніння. Його було доставлено в Голобську районну лікарню № 2.
Працівниками транспортної міліції встановлено, що даним громадянином 41-річний мешканець Волинської області.
20-11-2014
=========================================================================================
Один из украинских бойцов-"киборгов ", который мужественно защищал донецкий аэропорт, написал неимоверно пронзительный стих-обращение у мирному населению Украины. Поэзию на своей страничке в Фейсбуке опубликовал активист партизанского движения в зоне АТО Вадим Вовк.
Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я...
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули"... не в наметі...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш.
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...
Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевнохворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла.