… Чую, як хтось кричить , що пропали машини – повикрадали туареги… Виглядаю в вікно і розумію, що їх просто засипало піском. Повністю… Знову якесь марево… Жара, але чому вона мене так зараз бентежить? Жара… Рот сухий, навіть язик не рухається, дуже хочеться пити. А коли була піщана буря, котра зараз година? І чому так темно і я нічого тепер не бачу? Мізки включилися, переглядаю якесь «кіно» і нарешті відчуваю спиною чисте простирадло, воно таке чисте, що просто сліпить все довкола і я нічого не можу розгледіти. А звідки у мене воно? Поступово очі привикають до темряви і вже можна розгледіти стіни, вікно. Я все зрозумів поступово – це реанімація. Помаленьку згадую все. Але як давно я тут? Я не знаю скільки я тут. Хочеться пити, але відчуваю, що ще більше хочеться в туалет. Може когось покликати? Я бачив колись, як в таких випадках приносять судно. Нє-нє-нє! Та й язик присох просто. Ноги ніби цілі, але щось погано слухаються. Якось вилажу в коридор і чомусь знову кругом пісок і спека, але по спині прохолода, що це? Повертається свідомість і я лежу спиною на прохолодному кафелі. Скільки пролежав? Поки не можу увімкнути внутрішній годинник. Медичка спить за столом в протилежному кінці, мені значить в інший бік. Знову жара – прохолода по спині – знову жара і знову кафель. Дорога назад вже без втрати свідомості. Це радує. Перший сміх після повернення в свій бокс – за ліжком унітаз і раковина з краном. Ну чи не ідіот?! Зранку професорка задає багато питань, майже не відходить весь день, на другий ранок вже к.м.н приводить своїх інтернів і показує на мене, як на якесь чудо. Хочу послати всіх професійним сленгом, але «какой інтересний і загорєлий» повертає мені мої 25 років.
Все, хватить тут валятись, треба прискорити процеси видужання. Падаю на підлогу і віджимаюсь. М’язи пам’ятають, та серце ще не може так перекачувати кров. Невеличка криза. Почув якось випадково «жаль парня, тепер уже он не сможет…(нє-нє-нє, не про те подумали
, зв’язано з професійною діяльністю!). Міняю тактику : менше раз віджатись за раз – більше раз впасти з ліжка на підлогу за день. Днів через десять результат – переводять в загальну палату. Це були такі кайфові дні! Ніяких особістів з їх питаннями: "Бежит незнакомый тузємєц с копйом - Ваши действія?".
Ви думаєте ліки піднімають хлопців? Медики також в цьому ну дуже сильно впевнені. Але все простіше. Коли від корпусу до корпусу проходять групи молодих медичок-студенток, то там навіть на клумбах трава встає! А хлопців від вікон не відірвати! Адреналін та гормони-феромони молодому організму самі кращі ліки. Ну і мене це ніяк не могло не зачепити – затоваришував з молодою дохторкою , але ж в інших корпусах тоже дівчат повно. І ось вночі раз повертаюсь в свою палату через вікно під ранок і … сидить моя мадама на моєму ліжку чекає давненько…
Єдине, що вона підтвердила раніше не раз написане і запам’ятала на все життя, що десантуру по голові бажано не бити – толку ніякого, та й інструмент швидко ламається. Виписали мене через день-другий. А мадама моя помстилася мені пізніше - вийшла заміж за мене