Щось геть затихла тема. Можливо дійсно у вас так все правильно в житті, а байки, в основі котрих лежать події, достовірність яких визиває сумнів по причині вже не ідіотизму, а коли бажане видається за дійсне, видумувати чи повторювати не так смачно. Сам не люблю байки, і лише деколи свідомо дозволяю собі невеличкі художні спрощення, котрі помітні тільки профі. Надіюсь доставив особливу радість АндроВіту з начштабу, котрий переймався моїми відпускними білетами і Хапузі з парапланом
Мій адреналін з «галопірующою» тахікардією, робота в небі і волинське дитинство – то ще можуть порадувати всіх ідіотським кутом зору, але мені потрібен діалог з Вами. Тільки так пригадуються якісь смішні та ідіотські факти мого життя чи моїх близьких друзів і хочеться посмакувати ними разом з вами. Бо сидіти і тупо писати мемуари, то я ж ще не такий старий і, надіюсь, ще не повний ідіот.
А з барами та сортами пива ви мене заінтригували. Я так зрозумів, що в Ковелі досі немає жодної своєї мініпивоварні. Коли раніше через Брест їздив, то брестське подобалось. Чи зараз його завозять в Ковель якісь підприємці і в який бар? А дівчата ковельські яке пиво п’ють? А то крайнього разу все Мартіні, Мартіні…
Мені дуже подобаються пивні заводики з організованими тут же пивними ресторанчиками. Ти сидиш за столиком біля пивних «танків» - ємкостей з дозріваючим пивом, дегустуєш першосортний найсвіжішій продукт, на твоїх очах за склом спеціалісти займаються своєю роботою і в залі стоїть такий легкий гіркувато-медовий аромат хмелю. Ще коли тільки заговорили про пиво, то знову в пам’яті сплила ідіотська алкогольна тема, але чекав може в іншому напрямку будемо рухатись. Вибачайте…
У сибіряків не дуже поширене самогоноваріння. Хіба по селах, і то більше бражку п’ють та й то, здається, лише тому, що дочекатися перегонки терпіння вже ніякого нема, як тільки характерні сивушні запахи починають лоскотати ніздрі. Ще й по цей день в фермерських господарствах можна побачити цікаву картину. Я спочатку не міг зрозуміти нашо ото хазяїн у своїх робітників вилками штурхає солому на підводі перед виїздом в поле. Хто бував у селі, то знає як чудово на добрій підводі з вітерцем промчатися до лісу та й виспатися можна, аби тільки соломи чи сіна побільше накидати, щоб філейні частини не розгуляшити. Оце я дивився на ті маніпуляції з вилками і ніяк не міг второпати – чи то він трудягам спеціально солому ворушить, щоб їм м’якенько їхалося та потім легко робилося, ото думаю забота! І тут дивлюся ніби як в соломі щось обпісялося – якась рідина потекла на землю. Фокус розкрився: трудяги перед виїздом хавАли на підводах бражку. Поналивають бражки в пластикові полторачки (з під лимонаду чи мінералки), понасовують в солому на підводі і потихеньку кайфують на протязі дня. Лише отака «ревізія» вилками по сибірських селах гарантує хоч якийсь врожай, бо ще й клімат не на нашій стороні.
Пригадуються ще мені часи активної біснуватої боротьби з зеленим змієм, вирублені виноградники, кілометрові черги і талони на алкоголь. Народ по квартирах прилаштовувався організовувати свої «заводики». У нас в місті є авіазавод і там в ті часи (та й зараз якщо треба) можна було домовитись виготовити з найкращої нержавійки індивідуальний чудо-апарат. Щось подібне до скороварки, з повним циклом виробництва еліксиру натхнення і основи всіх героїчних досягнень трудового людства. І саме головне ноу-хау апарата – простота користування та розмір. Можна було заказати розміром з термос, каструлю чи відро. Мій корефан і тоді начальник замовив таку штуку. В ті часи у нас дехто накуповував в магазинах дешеве печиво та цукерки. Все йшло «на діло». А ще сибіряки за коротке літо встигають наварити варення на довгу зиму, щоб хоч якісь вітаміни підтримували імунітет, особливо дітям. А Сергію Бог дітей не дав своїх, але дружина його завжди багато тих ласощів варила, бо ж у друзів є діти та й у сусідів. І ото того варення у них могло стояти в льосі ще з минулого і поза-позаминулого років. Ніхто його вже не їв, але викинути було шкода. Сергій і приспособився його переробляти в такий необхідний товар. Хоча спирту у нас завжди було багато з аеродрому і дехто фанатично заздрив нам «у ніх даже в сральнікє із бачка спіртом смиваєтся», але спирт – спиртом, це тупо, тривіально і ніякого романтизму. В житті має бути якесь свято, мають бути якісь кольори, хоч не кожен день, але ж хоч зрідка, бо якщо дивитись і постійно бачити лише чорне та біле, то можна захворіти не дальтонізмом, а маразмом. А ще мій корефан частенько в завершення якоїсь адреналінової роботи казав: - Мнє Інфаркти Івановічі в подраздєлєніі нє нужни! Нєрвниє клєткі не восстанавліваются, но промиваются! Всє свободни!»
Всі йшли «лікувати нерви» - сам шеф приказав! А я йшов з Сергієм до нього додому лікувати нервові клітини від стресів по методу чайної церемонії.
Там у нього завжди все було цікаво. Ви знаєте щось про чайну церемонію, як японці чи китайці п’ють чай? То релігія, то мистецтво і ціла наука, там в тому процесі одних чашечок для однієї людини може бути з десяток. Так от і у нього процес дистиляції старого варення перетворювався в цілу церемонію. І хай там у японців спеціальна глина для посуду – зате тут авіатрубочки з кисневої системи «Сушки» замість гумового шлангу у форточку (для відведення сивушних ароматів в атмосферу від завидющого сусіда-замполіта). А ось послідовності процесу тим чаєманам ще треба повчитися у Сергія: у китайців це лише варіант отримання задоволення і користі для організму від чаю та трохи мовчазного спілкування. У нас все було цікавіше і гармонійніше. Ті камікадзе лише принюхуються до ароматів заварки і шось там своїми мізками домірковують кожен про своє. А Сергій спочатку по-дитячому захоплюється феноменальним підходом конструкторів авіазаводу до проектування реальної машини щастя: - Ти только пАсмАтрі на ету рєзьбу, на ету кнопочку, на етот механізм гєрмєтізаціі! Фантастіка! Да ти дай ім нормально дєнєг і оні машину врємєні забацают! О чьом там в крємлє вообщє думают!?
В процесі загрузки сировини в чудо-апарат Ви дізнаєтесь від нього про галявину де росли ці суниці та полуниці, про кущі самої кращої в регіоні чорної смородини, про квітковий еліксир настояного повітря в момент збору. Ви вже помаленьку починаєте гармонічно занурюватись в світ краси і спокою. І коли «термос» прогріється на газовій конфорці і ваші рецептори зловлять чуть солодкуваті перші флюїди щастя, то вони Вам конкретно підкажуть, що незабаром наступить ера спокою, філософії і японських віршів. Ці аромати мені нагадують моє дитинство. Я завжди дивувався, як ці аромати фантастичним образом можуть перетворюватися в дрова з лісу, в зораний город, в сіно, в колгоспну підводу з коником…
Через кілька хвилин вже реальні краплини еліксиру матеріалізуються в спеціальній чарці. У Сергія, як і у самураїв, цей посуд священний – ніхто не має права осквернити його якоюсь «казьонкою». Прослухавши лекцію, нюхнувши ароматів і вже потихеньку занурившись в спокійну мелодію промивки нервових клітин, починається сам процес «філософії пітія». Не буду вбивати Ваші нервові клітини, лише скажу, що через годинку Сергій залишався ніжитись в своїй «долині духов і прєдков», а я, як справжній самурай, рухався в напрямку гейш в таких національних японських довгих червоних платтях, бо я ще хоч і не філософ, зате дуже романтичний та трохи молодший за Сергія…
Сібступа задає собі питання: а хто ідіот?
Чи були ті Лєгачови-Горбачови дійсно ідіотами, коли вирубували виноградники і забороняли алкоголь, коли рушили такий звичний всім порядок? Чи може ми не розуміли тої глибокої політики, що вони старалися до нас сірих довести, зробити нас аристократами і філософами? Хіба є сенс в тупому: купив-випив-напісяв? Хіба є шарм в тупому: викликав-приїхала-заплатив? А де почуття? Де кайф боротьби за «продукт»?
Пишу і паралельно дивлюсь Україна – Швеція. 89-та хвилина 2-1. Ще хвилина, + ще 3 і УРА!