Вибачаюсь за назву теми, може старші по форуму побачать тут якусь образу, то виправте, нічого проти не маю. Думаю у кожного в житті були якісь непродумані поступки, якісь випадки комічні. Я мало знаю таких правильних людей, котрі завжди з вірогідністю 100% прораховують кожен свій наступний крок, а то й і кілька кроків, як у грі в шахи. Такі люди мені завжди нагадують майстра, який ретельно підходить до побудови свого майбутнього житла: олівець за вухом, туалетний папір в кармані, кожен міліметр на сім раз перерахований, від фундамента і до стріхи ніяких дурниць і лишніх розмов. Яка нудота! А всі інші - то: залив фундамент - попив трохи пива – викопав льоха в майбутній хаті – пішов по гриби – поклав рядок цегли – попив пива – закінчив стіни – женився – попив трохи пива – закінчив даха, постелив підлогу і … бл@дь взяв пилку та прорізав в підлозі дірку до того льоха!
У мене вже з дитинства все йшло якось по-цікавому. Жив в селі, в Ковельських лісах міг днями сидіти (жив у баби). Коли починались гриби, то взагалі було свято. Ходили з хлопцями чуть не кожен день. А коли перли правдивці, то взагалі ахтунг! І так обідно було ходити і дивитись, що вже до тебе тут хтось пройшов і самі кращі гриби зрізав. Ото домовились ми одного разу з другом випередити всіх – прийти рано-рано – першими!. А влітку ж розвиднюється швидко, то завів будильника геть на темноту. Встав (ше навіть баба спала), зайшов розбудив друга і по темряві направились в ліс. А ліс за городами. Прийшли. Ще темно, навіть не розвиднюється. Шо, сидіти ждати? З собою завжди брали шматки сала з хлібом. Яке смачне сало в лісі на вогні! А якщо ще накапати гарячого смальцю на хліб! Пройшло багато десятиліть і, смакуючи віскарика чи напій з 100% агави, хрен ти мене здивуєш закусоном з сьомги чи стєрляді. Нічого краще немає того кавалка сала. А якщо ще хлібчик лежить на травичці! Щоб те сало на вогнищі сильно не горіло, то брали з собою якісь папір-газети, обмотували той шматок, на гілочку та на вогонь. Лишній папір обгорить, а той що намокне смальцем так і залишається на шкварці, і получається вона не підгорілою, а такою собі гарною і смачною. Продовжу. Ото сидимо в темряві і чекаємо коли розвидниться. І тут приходить ідея! А давай газети потрохи палити, як факели, і будемо гриби шукати!. Отак і шукали гриби. Ну хіба не ідіоти?!
Сидимо в салоні крилатого птаха на відкидних сідушках. Шум двигуна і десятки блідих фейсів з якимись мішками за плечима та на грудях. Перший стрибок з парашутом! Ще вчора в роті це було зборище фанатиків з усього СеРеСеРу, юнаків з п’ятіркою по фізиці і одиницею за поведінку, купою грамот за перемоги в спортивних змаганнях за свою школу і обов’язковою лінійкою “а у мене навіть в крижаній воді 30 сантиметрів!” А ось тепер секунди до того моменту, коли треба ступити за борт корабля. Назад дороги немає! Назад – це піпєц конкретний, кінець мріям, кінець особистості. І побарабану, що через пару хвилин Юрко з Риги приземлиться невдачно і отримає пару операцій, що Вася, Льоня, Петя поламають ноги, порвуть зв’язки. Все пофігу! Кругом сидять круті МЕНИ. В такий момент було навіть пофігу шо у мене там за плечима, чи є там парашут чи нема. Головне зробити крок і будь шо буде. Ну чи не ідіот?!
Літо 1991. Вперше років за десять відпустка влітку! Відпустка з дружиною та дитиною! Білети на борт до Москвабаду і далі на Сімферополь отримую в штабі, краєм ока дивлюся на дату зворотного виліту і ось воно щастя! Всі зірки на небі зійшлися! Хто пам’ятає ті часи, то знає як проблематично було отримати квиточок на рейс. А з Сибіру влітку на південний берег Криму??? Одним словом “кришу зірвало” конкретно! Переліт, воля, санаторій і всі ніштяки кришу зривають ще конкретніше. Відпочиваємо на повну катушку. І тут 19 серпня той знаменитий путч в столиці. Мізки починають “гнати” – я ж в минулому році здав партбілет, до влади знову пруця комуняки, кінець перестройці, прилечу прямо в тюрму. Шо робити? Беру себе в руки - дальше Сибіру не пошлють. Може поки подінамити час та поміняти дату виліту на день-другий, поки шось проясниться. І тут в футляр для мізків, як Перун, прилітає “радіограма” – а коли у тебе, хлопче, рейс?! Орієнтуюсь на дату виходу на службу, а що начштабу завжди робить зворотній виліт на пару днів раніше (шоб прийти в себе перед роботою) геть з голови вилетіло. Мама рідна! В білетах завтра зранку рейс. Якщо пропустити рейс, то фініш – дальше тільки за свій нал. А грошей практично нуль, тільки на булочки. Далі алярма, нерви і як в Прибалтиці – чумадан, аеропорт, Москва. Ну хіба не ідіот?!
Збираємось з шефом на рибалку. Нас четверо, за кермом шеф…
Перший чи другий курс. Всього-на-всього перелізти через забор і ось він Парк Камасутра…
Стоп-стоп-стоп!
Любі друзі(шось таке знайоме)!!! А Вам як живеться? У кого які обляпочки чи ідіотські випадки були в житті? Все прорахувати наперед важко. Давайте пишіть, видайте мені мандат, щоб наступним разом я міг без своїх комплексів з чистою совістю написати – Добрий день, любі друзі-ідіоти. Давайте посміємося разом!
P.S. Панове модератори чи адміністрація! А скільки букафф я можу за один раз тут запостити? Бо боюсь, що все не влізе якимсь разом. З Сонькіною Клавою домовився, а от можливості сайту не знаю. Може краще кусочками писати? Але тоді якось не так зв’язано вийде. Підкажіть, будь ласка!
2P.S. Вибачаюсь за помилки та можливо кострубате написання. Всі дипломи у мене російські, запас російських слів в рази перебільшує український, але мамину українську не університетську мову знаю і, Слава Богу, такою ще з нею успішно і спілкуюсь.
3P.S. Блін, написав перше ПиСи англійськими та так і продовжив писати, не глядячи на монітор. Прийшлось переписувати. Ну хіба не ідіот?!