УКРСУЧЛІТ: українська сучасна література

[irma]

[irma]

От як то - одне до одного! )
Сьогодні, 9 вересня 2014 року о 16 годині в читальній залі центральної районної бібліотеки (що напроти ЗОШ №3) відбудеться зустріч з Володимиром Шовкошитним – українським поетом, прозаїком, публіцистом, громадським, політичним та державним діячем, доктором філософії в галузі політології, народним депутатом України І скликання, ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС, президентом Міжнародної організації «Союз Чорнобиль» (1990–2003), одним із засновників Української екологічної асоціації «Зелений світ», першим заступником Голови Національної спілки письменників України (НСПУ).

[irma]

Якщо ви ще не знайомі з творами Бориса Гуменюка - обов'язково прочитайте! Він воює у батальйоні "ОУН" (заст. командира) у складі Добровольчого Українського Корпусу.
Маю таку особисту книгу - з автографом автора!


* * *
Ми лежали в холодній землі
Ми сто років сиділи у схроні
Я пропав би в цій повній імлі
Якби не твої долоні

Ми забули свої голоси
Ми ставали схожі на тишу
Я щоночі у Бога просив
Щоб мене не залишив

Ми були глухі і німі
Якби не твої губи
Які у цій повній пітьмі
Шепотіли мені «любий»

Я дивився в очі землі
В її чорне люстерце
Я вже бачив там свою смерть
Якби не твоє серце

Ми лежали на вогкому дні
Нас їли наші могили
Ти крізь ніч озивалась мені
Говорила мені «милий»

Ми довго сиділи в землі
Ми втратили очі
Ми спали на битому склі
Вічного дня як ночі

Ми вийшли зі своїх могил
Ми розправили крила (плечі)
Ми потужним помахом крил
Залишили свої могили (повертаємось в гнізда лелечі)

Ми вийшли зі своїх темниць
Ми хочемо сонця і волі
Ми кажемо вам усім:
Доволі доволі доволі!

літо 2014 р. Маріуполь. Азов

* * *

Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно

Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою — у тебе немає і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз
І стаєте ви суть одно

Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери — пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно

* * *

Наш чотовий — чоловік з химерами
Коли над полем бою сходить сонце
Він каже що це на дальньому блокпості запалили шину
Місяць у нього це горло крупнокаліберної гармати
А море — це розплавлене олово
Чому воно солоне?
Тому що у ньому наші сльози піт сеча і кров —
Воно протікає крізь нас

Химерний чоловік погодьтеся
Але сьогодні він сам себе перевершив
Коли рано-вранці зайшов до нашого намету і сказав
Усе — сьогодні війни не буде —
Так сказали по телевізору
На цілих три доби зупиняється війна

Ми тут давно помітили
Що люди діляться на людей і людей з телевізора
Ми не любимо дивитися на людей з телевізора
Вони якісь несправжні з них дуже погані актори
Зрештою — у нас немає телевізора
А якби й був то ми дивилися б мультфільми (вони правдивіші)
Чи «У світі тварин» (там більше добра і життя)

Ми саме приводили до ладу свою зброю і амуніцію
Коли химерний чотовий ошелешив нас не менш химерною новиною
Кулеметна стрічка завмерла в руках у кулеметника Василя з Кременця
І його другого номера Сашка з Боярки
А потім наїжачилась як спина доісторичної істоти
Чотири ручних гранати які крадькома визирали з підсумка
Гранатометника Макса з Луганська
Коли почули таке поховалися в підсумок наче злякані кошенята

Ви пробували зупинити швидкісний потяг
Поклавши на рейки монету?
Ви казали сонцю: постій отут не рухайся
У мене сьогодні ще так багато справ?
Ви благали жінку яка зібралася народжувати:
Дорогу замело повитуха запізнюється почекай ще три дні?

Дитина мусить народитися
Потяг повинен доїхати до своєї кінцевої зупинки
Сонце має догоріти наче палаюча шина
А на зміну дню небо викотить на позицію
Крупнокаліберну гармату місяця
І попелом осиплеться ніч

…У день коли не було війни
Ми втратили другого номера
Кулеметника Сашка з Боярки
І гранатометника Макса з Луганська
Кулі прилетіли з потойбіч війни
Наче злі шершні
Вжалили Сашка в шию
А Макса в серце
Мабуть на тому боці не знайшлося химерного чотового
Який розносить химерні новини що війни немає
Або ж вони дивляться інші програми
Чи у них просто зламався телевізор

* * *

Цей вірш починався як білий
Як мій батальйонний побратим позивний «Білий»
Як убієнний Сашко Білий
Як ризи мучеників 18—20 лютого
Білий як щоки того чоловіка з Львівщини
Який 19 лютого вимкнув телевізора
Спересердя вирвав шнура з розетки —
Все не можу більше на це дивитися —
Сказав сполотнілій дружині
Обняв домашніх поцілував діток
Найменшу взяв на руки
Довго гладив по голівці
Пішов на вокзал
За три ціни придбав квиток на потяг
Щоб хоч якось дістатися до Києва
Двадцятого о восьмій був на вокзалі
О дев’ятій — на Майдані
О десятій — на Інститутській
А об одинадцятій вже стояв перед Господом
У білих ризах
Бо простилися йому всі гріхи його
Свідомі і не свідомі
Бо відкупив він своєю жертвою
Не одне місто і не одне село
І сидітиме він довіку
Праворуч від Сина Отця нашого
Бо за народ свій життя віддав

Скам’яніла від горя жінка
Дивиться тепер на нього
Витесаного з каменю
А старенька ледь жива мати
Ходить по добрих людях
Б’ється головою до високих порогів
Добрим людям клямки обціловує
Дайте хоч яку копійку родині
Та ж лишив трійко малесеньких діток
Ай!

А добрі люди сидять за дубовими дверима
З написом обід з 9 до 18
Зиркають на неї спідлоба недобрими очима
Чого вона ходить
Вона хіба не бачить — зайняті
Їмо

Поступово мій білий вірш міняється на лиці
Рядки беруться чорним від люті
Від образи наливається кров’ю
Вірш стає мокрим і солоним
Як кінці хустки згорьованої матері

А потім побратими виряджають тебе до Києва
Кажуть їдь до міністра
Візьми собі в підтримку народного депутата
Запитай доки ми тут будемо кидати бруківку
І коктейлями Молотова палити танки
Може нам нарешті видадуть зброю
Якщо не можуть просто видати
Нехай продадуть
Так і скажи: щоб захищати країну
Ми готові купити в країни зброю
Чого ж
І от ти біжиш до верховної ради
А там одна сотня самооборони майдану
Пиздить іншу сотню самооборони майдану
Під телекамери
Завтра за бажанням інвестора
Вони поміняються ролями
Ви взимку билися? Билися!
То чому нам влітку не можна.
Обидві сотні виглядають
Як армія військовополонених
Нікому з них і на гадку не спало би
Що можна підірватися на гранаті
Тільки б не потрапити в полон

І тобі стає соромно
І твій білий вірш червоніє від сорому
І ти похапцем скидаєш із себе камуфляж
Свій маскувальний однострій
Тільки б ніхто не подумав що ти з ними
Скидаєш з себе одяг просто на тротуарі
І йдеш до ВР в самих трусах.
А там тобі кажуть: куди ви
Сюди в трусах не можна
Вас може побачити ганна герман інна богословська
Інші поважні пані та панове
Що вони подумають побачивши вас в самих трусах.
Плювати мені кажу
Я можу зняти решту одягу
І тоді всі подумають про мене добре
В першу чергу ганна герман та інна богословська
Але я не маю на це часу
Мене побратими з передової відрядили
Мені потрібен такий і такий-то народний депутат
А вони давай реготати і одна до одної
Люся подивися ще один придурок
Який вірить що насправді існує такий-то депутат
Послухайте шановний
Не знаю як вас там
Бачу що мандата у вас немає
Такого депутата як оце ви кажете зроду не було
Ми найняли безробітного актора п’яничку
Запропонували йому роль другого плану
Сторгувалися за їжу
І як бачите він непогано справляється
Ну де ми за цими дверима бачили
Не те що народного депутата —
Живу людину

А на табличку на дверях ви уваги не звертайте
Тут так заведено: якщо на дверях написано
Народний депутат
То за дверима нуль нуль.

І ти біжиш до міністра
Не до того — до іншого
Свого давнього знайомого
Якось чота зібралася перед телевізором
Новини подивитися
А тут його показують
Рожевощокий поголений
Через екран дорогим одеколоном тягне
Попався б він мені на зоні
Це наш «Одеса» каже
Я б його в карти виграв
А потім програв

А до нього не пропхатися
В коридорі в приймальні в кабінеті барикади
Барикади з грошей
Пачками складені банкноти
У нього стілець з грошей стіл з грошей
Мобільний телефон з грошей
І сам він як помічена купюра.
Уявляєш старий скільки грошей
А вони все несуть і несуть
Запропонував би тобі трохи взяти
Он їх у мене скільки
Але ж ти не зможеш.
Чому ж не зможу
Куплю хлопцям танка
Чи того як його джорджа буша
Не того який президент
А того який авіаносець

І тільки простягаю руку
До найближчої купи грошей
Як нараз звідти вистрибує вогненний пес
Із самого пекла
З вогненною шерстю вогненними очима
І вогненними зубами
І хапає мене за горло
Заледве встиг заховатися за хрест

Я казав тобі не зможеш
Каже міністр
Я дивлюся на нього
А він стоїть в оточенні усіх своїх родичів
До сьомого коліна назад
І до сьомого коліна вперед від нього
І кожну його бабусю
Кожного його онука
Через нього
Тримає за горло гризе догризає
Зграя пекельних псів

Тим часом мій білий вірш
Червоним-чорніє
Як повстанський прапор нашої боротьби

Але треба йти до міністра
Як хлопці веліли
Тільки-но я підійшов до будинку міністерства
Як назустріч мені виходить Череп.
Ви не знаєте хто такий Череп
Може ви не знаєте що таке ринок юність
Ну тоді запитайте у киян
Череп — знаний рекетир і вбивця
Свого часу кришував ринок юність
Поки його не завалили
А міністр кришував його
Череп кажу так дивно бачити тебе тут
На вулицях Києва
Ти років з 15 як мав би горіти в пеклі
А твої кістки вже мали б згнити
Сам дивуюся прікінь
Сижу я собі в пеклі на ніжнєй полкє
Кричу як потєрпєвший бо страшно
Кругом все горить дикий сушняк
І реально больно
А тут приходить чорт і каже
Череп собірайся с вєщами на виход
Переводишся в камеру з полегшеним режимом
А твоє місце звільняється для іншого
Ото заходив до нього в гості —
Відпустили мене на годинку
Щоб я особисто повідомив йому про це

І я стаю чорний з горя як Нельсон Мандела
І в мені кипить кров червона як у Нельсона Мандели
І я тікаю з цього поля бою
Тікаю як останній боягуз
Тікаю з цього сторозтерзаного Києва
Туди де моє серце віднайде мир і спокій
Туди де не так страшно
Туди де Маріуполь Артемівськ Луганськ

Ну чого ти мучишся
Рвеш собі й мені душу
Цілься правильно
Каже мені залізяка
Каже мені надвечір мій автомат

Чи ти думаєш якщо я автомат
То у мене немає серця
Це ти цілишся
Але я вирішую
Стріляти чи ні
Попадати чи не попадати в ціль

І я кидаю подалі в кут дурну залізяку
Наказую щоб замовк
І не спокушав мене дурними речами
Знімаю ріжок з набоями
Ставлю зброю на запобіжник
Все
Отбой

Поки дійшли до кінця
Мій білий вірш
Повністю став червоно-чорним
Поверх горя
Запеклася кров

* * *

Коли працює установка залпового вогню «Град»
По житлових кварталах —
Чи це ліванські сирійські грузинські житлові квартали
Чи житлові квартали Маріуполя Артемівська Антрацита —
В цьому є щось природне
Я навіть сказав би буденне звичне —
Звісно якщо є щось природне в тому
Що працює установка залпового вогню «Град»

Природно коли вогняні кулі
Випущені установкою залпового вогню «Град»
Потрапляють в дитячі кімнати
Де сплять маленькі діти
Природно коли вони залітають
У переповнені людьми супермаркети
На залізничні вокзали в аеропорти
Природно коли гинуть сотні і тисячі
Цивільних мешканців
Бо це природно коли цивільні мешканці
Гинуть на війні —
Звісно якщо природно що йде війна
Що працює установка залпового вогню «Град»
Що гинуть цивільні мешканці

Природно коли діти вибігають на дитячі майданчики
І знаходять іграшки заляпані кров’ю
Іграшки загиблих дітей
Яких напередодні просто з дитячого майданчика
Відвезли до моргу
Діти як то діти
Тулять до себе іграшки заляпані кров’ю
Іграшки мертвих дітей
Батьки намагаються відібрати в них іграшки
Діти плачуть
У них таких гарних іграшок немає
Іграшок заляпаних кров’ю
Їхніх однолітків
І це природно
І це природно

Природно коли немічні бабусі
Яких родини залишили охороняти квартири
А самі евакуювалися від війни подалі
А тут війна
На третій день перебування в підвалі
Без води і їжі
Вирішили обрати найдужчу наймолодшу з поміж себе
І відправити з двома десятилітровими пластиковими пляшками
До найближчої колонки
Мужня бабця вже верталася назад
Вони крізь щілину вже бачили її
Коли вибухнув снаряд і відірвав їй ногу
Тоді інша бабуся виповзла з підвалу
Підповзла до пораненої
Взяла з її рук пляшки з водою
Сказала «пробач Валю»
І поповзла назад у підвал
І це природно
І це природно

Природно коли лікар-акушер з двадцятилітнім стажем
Атеїстка без жодної сльозинки в оці
Мужньо прооперувала весь Майдан
Біжить до церкви ставити свічки Господу
Падає на коліна голосить
Господи буде війна
Другий місяць поспіль народжуються самі хлопчики

Це природно коли на війні гинуть люди —
Звісно якщо природно коли війна:
Війну неможливо оминути
Війну неможливо облетіти на «Боїнґу»
На надвисокій висоті
Війну неможливо пересидіти перечекати перебути

Природно коли снаряд залітає на цвинтар
І стирає з лиця землі могили наших батьків
Природно коли солдати риють на цвинтарі окопи
Копають траншеї зводять бліндажі
Бо цвинтар знаходиться в стратегічному місці
На панівній висоті
І ми вже ніколи не дізнаємося
Ці окопи — це могили наших коханих
Чи могили коханих інших людей
Це війна всіх проти всіх
І стосується всіх
Мертвих живих і ненароджених

Неприродно на війні те що снаряд
Випущений з установки залпового вогню «Град»
Залітає в поле
Це геть неприродно
Неможливо дивитися коли горить
Дозріле нескошене жито
Неможливо слухати як кричать
І згорають у вогні ховрашки
Як розбігаються у різні боки миші
А вогонь на пару з війною
Наздоганяє і зжирає їх
Бо вогонь і війна ненаситні

Неможливо дивитися
Як над своїми гніздами
Охопленими вогнем і війною
Кружляють перепели
Як кричать про допомогу пташенята
Як змовкають одні й інші
Як зрештою усі згорають безневинно

Перепелів по-справжньому шкода
Бо ця війна мало б стосуватися лише людей
Бо ця війна стосується лише людей
Бо перепели не винні в цій війні
Перепели ні в чому не винні

[Ruslana TS]

Чого мені треба – відваги,
Розсудливості чи зневаги,
Щоб не втратити рівноваги
Під ногами?

Хитається світ, мов човен.
Хитається від учора
Та ще й сьогодні раз по раз...
Де опора?

А мені, щоб не впасти, треба
Хоч би зірки триматись у небі
І вірити, що ніде
І ніколи вона не впаде.

Н.Горик

[irma]

Прочитала нову книгу лучанина Володимира Лиса "Соло для Соломії".
Ні. Не перевершить ніяк Лис самого себе з "Століттям Якова"... Оце був значущий твір.
А "Соло..." - так, постійні пошуки самкою самця, вибачте. Щось між "Молоко з кров'ю" Люко Дашвар і подражаніє Юрію Винничуку "Мальва Ланда" (хіба словом "розкішниця").
Чтиво, яке скоро забуду.

[Ruslana TS]

[irma]

Ну, це в мене професійне!) Як у тебе кіно)

[irma]

За два присяди прочитала книгу нашої землячки Жанни Куяви "Нічниця".
Цікавий письменницький стиль, сюжет, кінцівка, що заставляє аналізувати, думати: чому ТАК все сталося?
Нагадало Марію Матіос по силі емоцій та трагізму.

[Ruslana TS]

не укр.літ-ра, але чудовний укр.переклад.

гарно і душевно....

[Ванда]

На одному диханні прочитала книгу Світлани Талан "Розколоте небо". Правда в бібліотеці не знайшла, читала в електронному варіанті. Сильна книга, тримає в напруженні до останньої сторінки, раджу прочитати. Ось буктрейлер на книгу С. Талан "Розколоте небо":

[irma]

Читаю Олега Галетку "Гроші, Куба і література". Молодіжна детектива. Читається швидко, як і забувається потім...
Але, як чтиво перед сном, може бути.
Велика анотація з картинкою обкладинки