Місце спілкування ковельчан (і не тільки)
Сподобався форум - постав +1 
Сьогодні: 22 листопада 2017, 19:41

Часовий пояс UTC + 3 годин




Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Майдан! Порядність одних і підлість других!
ПовідомленняДодано: 04 лютого 2015, 00:22 
Офлайн

З нами з: 23 січня 2015, 22:15
Повідомлення: 1
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 2 разів.
Район міста: район р. Турії
Майдан!
Порядність одних і підлість других!
Мені, як і більшості громадян нашої багатостраждальної Матері України хочеться жити в демократичній, правовій державі. В такій про яку мріяла і яку старалась побудувати Маргарет Тетчер : « Я мрію, щоб кожна людина мала свою справу, чи це крамничка чи майстерня, чи ще що небудь щоб вона відчула себе господарем на своїй землі». Де на першому місці буде правосуддя. Чи коли народ вирішує, а влада, яку він обирає, виконує. А зусилля держави будуть направлені на розвиток людини, як особистості. Також держава буде гарантувати своїм людям право на навчання, працю, відпочинок і на безпечну медицину. А на сторожі цього буде стояти верховенство права, яке буде захищати людей від кримінальних посягань, але вданий час все навпаки.

За своє життя, переживши багато несправедливості я не міг зрозуміти; коли ще служив солдатом, ходив в наряди на кухню, в караул, приймав участь у всіх навчаннях, а у відпуск їздили зовсім другі, які цього не заслужили, а просто були ближче до начальства.

Але я заспокоював себе: « Це ж всього лише два роки, витерплю. Після армії влаштувався в люблінецьке НТП. Працював там сім з половиною років. Возив груз на стареньких автомобілях.За цей час оновився весь автопарк. Бувало прийде водій, трошки попрацює, йому вже дають новий автомобіль, а це більша зарплатня, цікавіша робота.

Але і тут я вирішив проблему, влаштувався водієм-пожежним по охороні Ковельського деревообробного комбінату. Хороша робота була. Тут я відчував себе потрібним тим в кого сталося лихо. За роботу були одні подяки. Але і нас не оминула криза. Прийшов інвестор німецький, польського походження, і з нашого деревообробного комбінату зробив полігон для випробування техніки в екстрених умовах. Війна такого не робила. Все продав. І цеглу з якої були муровані стіни, і пісок на якому все стояло. А де була влада, на що вона дивилася, він же обіцяв тільки розвивати наше виробництво. Одні загадки.

А я лишився без роботи. Були місця в центральній пожежній. На той час в мене вже був десятирічний стаж пожежного. Але і тут я потерпів фіаско. Йшов додому, сльози котилися: як же ж так, без роботи, без засобів існування? Вигнали, як хазяїн виганяє собаку, в якої скосилися зуби. А в той же час брали на роботу зовсім не підготовлених. Правда, поїхав на прийом до начальника управління Грушовінчука. Але і цей посміявся, навіть до кінця не вислухавши.

А той час набирала обертів непорядність чиновників та начальства. Один безталанний начальник, щоб утриматися на своїй посаді зобов’язав своїх підлеглих носити данину грибами, напевно він їх далі переправляв. Кажу: «Хлопці, це ж якось гідність убиває!» а вони опускають очі і відповідають: « Без роботи залишимось» Так, засуджувати їх тяжко було в той час. Бо на собі відчув, як погано без роботи.

І коли в 2004 терпіння людей лопнуло, виник майдан. Спочатку в Ковелі виник спонтанний мітинг. Організатори закликали всіх бажаючих їхати на майдан. Цілу ніч думав що робити, незвично було. Але коли побачив по телевізору молодих студенів, які там мерзли, про себе подумав: « А в мене ж то більше підготовки!» встав в годин п‘ять, положив в кишеню пару пиріжків, попрощався з матір’ю. Та в сльози: « Тільки сестру поховали, куди ж ти?» « Не можу інакше», - відповів і побіг до автобусів, які нас чекали біля готелю.

Тут я вперше побачив патріотизм наших ковельчан. Спочатку підбігла до нашого автобуса жінка: « Хлопці ви на майдан?» « Так», - відповідаємо. « Візьміть пару банок тушонки ». Ще через декілька хвилин приїхав на велосипеді чоловік. І каже: « Візьміть, будьте ласкаві, сала і нехай Вам пощастить». Але і тут загадка. Приїхало три автобуси, а людей зібралось всього чоловік з двадцять. Ну і поїхали одним автобусом. По дорозі до нас приєднувались автомобілі. І вже на під’їзді до Києва було автомобілів з 50.
Майдан зустрів нас снігом і дощем . на сцені виступала Юлія Тимошенко. В той час ми називали її нашою Жанною Д’арк. Вона нас закликала йти і блокувати резиденцію президента. І ми пішли під її керівництвом. На Банковій нас зустріли «Беркут» та внутрішні війська з водометами, собаками, з крючками для знімання людей з автомобілів, дерев і до зубів озброєні різними видами зброї. Крази з піском стояли кругом, перекриваючи всі доступи. І почалося протистояння. В той час я побачив патріотизм киян. Що могли несли, нас кормили чим тільки могли. Ох і дістала їх також ця влада. На другу добу вже сили стали покидати і мене. Мокрий, пішов осушуватися в метро, під теплову завісу. До мене підійшла жінка, попросила дозволу присісти і запитала: « Ви вже давно тут?» « Ні, двоє діб », - відповідаю. « а де ви живете?» - запитує. « Ніде», - відповідаю. Її зовуть Анна Олександрівна, і вона каже: « Приходьте до нас жити». Знаючи, що потрібно відновити сили, пішов. Там зустріли мене з такою повагою: одні наповнюють ванну, інші розвішують по батареям мій мокрий одяг та готують вечерю. Я аж злякався, хоч би не програти це протистояння, як я буду їм в очі дивитись.Через днів 8-10, коли шальки терезів схилилися на наш бік, ой тоді вже люду стало з’їжджатися.Дякуючи підтримці киян і згуртованості всіх українців, ми маже мирно виграли це протистояння.

Віктор Андрійович Ющенко став президентом, нашим народним. Юля Володимирівна Тимошенко стала прем’єром, теж народним. І почалися «реформи».Віктор Андрійович став будинок в Карпатах будувати і бджіл розводити. А синок на шикарному автомобілі роз’їжджати, шампанське по 6000 грн. за пляшку попивати, телефон більше як за 30 000 у.о. хизуватися, манікюри робити.

Не відставала і дочка прем’єра Женя. Привезла з Англії Ашота з гітарою і мотоциклом. Ашот обіцяв нас « Рок-н-ролу» і на гітарі грати навчити, в той час коли наша економіка і сільське господарство в прірву котилося. Так краще б Ви, Женя, привезли якого-небуть фермера з тракторами і комбайнами, щоб він нас навчив як потрібно поля обробляти та великі врожаї мати. Була б вам велика шана від простих людей.

Але це ще півбіди. Якось би ми прокормили цих паразитів. А біда почалася далі. Коли Ви, Юля Володимирівна чиновникам всіх рівнів, депутатам, митникам наказали по нашим мірках простих людей, які заробляють гроші своїми руками, страшенну зарплату. Я, вивчавши економіку заочно, тільки за голову схватився: « Що Ви, Юля Володимирівна робите?» Безпідставне підвищення заробітної плати призведе до інфляції, падіння гривні, зубожіння бідних людей. А ще страшніше породить соціальну несправедливість. Зробить ще більшу прірву між багатими і бідними. На митницях після підвищення стало так : « Що ти мені даєш, в мене зарплата нормальна, іди ксерокс зроби».

Приведу приклад: моєму сусідові потрібна була операція по коронарному розширенню артерії біля серця. Він мені розказав: « Лікар назвав мені ціну, я заплатив, зробили мені операцію і я став себе краще почувати». Але така сама операція потрібна було молодому чоловікові з Ратнівського району. Він і каже: « Що мені робити? Продати корову, коня і зробити операцію, але що буде робити моя сім’я, як буде жити без годувальників? Чи краще самому померти, але вони будуть жити?» Дальшої розв’язки я не знаю. Кожен день люди просять про медичну допомогу. Ви, Юля Володимирівна, хоч би раз пішли в лікарню, поїхали в село, поговорили з людьми, і цього ви б ніколи не зробили. А за ці гроші, що ви дали чиновникам, можна було медицину України зробити безкоштовною, так як в Білорусії.
А щоб не брали хабарів, потрібно було зробити бюро, по 10 чоловік на область, і чоловік 50 аналітиків в центрі. І цим проблема хабарів була б вирішена. Я думаю з сорока семи мільйонів 300 чоловік порядних знайшлося би, особливо після майдану.
Ну а апогеєм вашого правління стало заключення газових контрактів х «братською» Російською державою. Де ціни на кордоні для нашої бідної України майже в два рази стали більше світових, а транспортування газу через нашу територію стало більще як в 10 разів дешевше від світових. Знову для мене загадка яку я не можу розгадати. Ви б краще бабусю з села взяли для заключення газових контрактів. Бо вона, перш ніж купити резинові чоботи обійдуть всіх продавців і куплять там де найкраще і найдешевше. Повірте, вона набагато вигідніше для нашої України заключила б газові контракти.
Підвищенням зарплати чиновникам, газовими контрактами, Ви, Юля Володимирівна відкинули розвиток України на багато років назад. Де були Ваші аналітики? Де були Ваші радники? Толку то ніякого.
А, Віктор Андрійович, де були Ви, коли прем’єр державу штовхала назад? Одним розчерком пера Ви могли цьому запобігти, але чомусь не стали.
І тоді виникла парламентська криза. Були назначені вибори. Я їздив спостерігати на вибори в село Нова Янісоль. Там я зустрівся з простими колгоспниками, фермерами. Показували, розказували яке в них було багате село. По 12000 баранів тримали. Здавали шерсть, м’ясо.
Прийшлось мені стерегти з міліціонером Олексієм бюлетні. Ми з ним дискутували про Схід і Захід. Він мені і каже: « Смотри, Серёга, разве справедливо приравнивать бандеровцов к учасникам Великой Оттечесвенной войне?» Після моїх доводів, через дві години сказав: « Да, справедливо».
Захотілось чаю, пішов я до найближчих сусідів і приніс води. Якась ніби то солона була, але я подумав, що мені показалось. Але коли на ранок прийшли голова дільниці і секретар, то мені повідомили, що на все село є тільки один колодязь з якого можна пити. А ми цього на Волині і не замічаємо. З кожного крану можна напитися. А в Ковелі у нас, коли був начальником водоканалу Савчук Юрій Григорович, то вода стала мабуть однією з найкращих.
Коли з 250 голосуючих за БЮТ «Батьківщина» проголосувало 8 а за «Нашу Україну» - 1, то я поцікавився у фермера Володі чому у цих партій у них така мала підтримка. Він мені пояснив: « Смотри, Серёга, Тимошенко была премьером, цены были на подсолнух такие. Стал Янукович премьером, закупочне цены сразу возросли, а это для нас не мало важно, за всё нужно платить: за соляру, за запчасти, за аренду». Ось з цього потрібно було починати. Провести водогін. Слідкувати за закупочними цінами, жити проблемами цих людей.
Знайшов час і з’їздив в Маріуполь. Під’їжджаючи до міста, побачив труби з яких ішов червоний і чорний дим, а місто все вкрите сажею. Пішов до Азовського моря, а воно чорне. Прийшовши звідти додому, пішов до нашої річки Турії. Яка ж вона чиста, як нам неї потрібно берегти від забруднення, від забудов навколо неї. Це наше багатство, якого багато хто не замічає.
А чого Юля Володимирівна, була варта Ваша передвиборна програма. В Ковель поприїжджали люди з усього району. Покидали роботу, понаймали автобуси, з’їхалися своїм транспортом. Надворі було холодно, йшов сніг. Але на це ми не звертали уваги, чекали на Вас. Коли підійшов час Вашого виступу, на сцену піднявся депутат Кирильчук і сказав нам: « Юля Володимирівна заїхала в Зимно, в монастир. А там треба бути довго, бо ціла процедура прийому, так, що дорогі ковельчани, вибачайте». І багатотисячний мітинг з гулом став розходитись. Як би ви знали, яку зневагу Ви до нас проявили.
Подивившись на все це, я вже просив вибачення у п. Кучми Леоніда Даниловича за те що пішов проти нього і таких безталаних правителів привели до влади. І сталося те що сталося. Поки наш президент з прем’єром гризлися, а люди хотіли змін, хотіли справедливості.
Не діставши від минулої влади нічого, частина людей проголосувала, а частину людей підкупили і став президентом Янукович Віктор Федорович. Спочатку було нормально: відмінив нікому не потрібний техогляд. Вічулося полегшення. Але з часом як трясовина засмоктує, так і розкіш засмоктала нашого Віктора Федоровича. Оточивши себе Пшонками, Захарченками, Табачниками й іншими людьми, наш новий президент Янукович забув про простий народ, про його проблеми, а точніше пішов проти свого народу. Передав Росії Крим ще на 50 років., став вводити російську мову офіційною. Це Гітлер казав: « Лишіть націю мови і культури і через два покоління вона перестане бути нацією». А люди чекали змін, хотіли бути ближче до Європи. Виник мітинг студентів. Я за цим спостерігав спокійно. Знав, що в Європі нас не дуже чекають. Європу треба будувати в себе, Україні, а тоді вже входити в ЄС. Але коли замість того, щоб вийти до студентів, поговорити з ними, запросити до себе , напоїти чаєм, як поступив другий президент Л. М. Кравчук, Ви, Віктор Федорович на них замерзлих і змучених послали свій до зубів озброєний «Беркут», давши команду «зачистити». Героїчний «Беркут» виконав цю команду і частину студентів покалічив, частину розігнали,частину приютила Михайлівська церква. Я бачив цих студентів з покаліченими лицями. Правильно батюшка Гузар сказав: « Те що робив « Беркут», то гестапо ще відпочиває». Але за свої «подвиги» ці «герої» получили премію у валюті, у європейській. Не навчив, Вас, Віктор Федорович тюрми думати. Там була інша наука: бий і володарюй. Але забули ви що нація вже не та.
Дії влади обурили весь народ. Спочатку згуртувалися кияни. Розігнали це «Беркут» а ялинку розібрали на барикади. Пізніше до нас приходила дівчинка років семи і розказувала таки вірши: « В лесу родилась ёлочка, в лесу она росла, пришло три пьяных Януковича и ёлочке хана», правдоподібно.
Відразу ж до Києва стали з’їжджатися всі, хто хотів бачити Україну демократичною, правовою державою. Так і я опинився на майдані. Спочатку з європейським прапором ходи на пікетування резиденції президента. Ми блокуємо центральний в’їзд на Банкову, а навпроти гаїшник з порушників бере хабарі. Через деякий час до нього під’їжджає капітан, сідає до нього в авто, щось бере там. А гаїшник весь час знаходиться надворі, виходить з автомобіля усміхнений капітан, бажає щасливої служби і далі їде данину збирати.
Перше протистояння відбулося 10 грудня в кінці вулиці Інститутської. Нас чоловік з сорок окружив «Беркут», сотні півтори і внутрішні війська також сотні півтори. Нам на допомогу з усіх вулиць стали збігатися кияни. Нас замерзлих стали відігрівати чаєм, робити живий щит між внутрішніми військами і нами. Але це протистояння закінчилось майже мирно. Тільки позабирали наші палатки, кухні, електростанції.
Друге протистояння почалося на початку 11 грудня. «Беркут» з внутрішніми військами підійшли з Європейської площі, і з других вулиць прилеглих до вулиці Інститутської. Поламали, порозбирали і позабирали палатки і все що там було. Руслана Лижичко, яка була на той час ведучою нашого майдану, дрижащим голосом закликала: « Кияни, допоможіть нам, вирішується доля держави». Ми згідно розпису зайняли свої місця для оборони. Бачили, як з часу ночі стали сходитись кияни. Лікарі з червоними хрестами на білих халатах. Інші кияни з термосами, чаєм, кавою.
Гонщик Олексій Мочанов на своєму автомобілі звозив людей, таксисти безкоштовно привозили. Один був пароль. На майдан? Сідайте, безкоштовно. Зранку запрацювало метро. Машиніст електропоїзда радив через мікрофон, де людям краще зійти щоб добратися до майдану, бо ближні станції були закриті. Били дзвони Михайлівської церкви, закликаючи людей. Десь на шосту годину ранку майдан був повністю заповнений. Голос у нашої Руслани повеселів.
Спочатку відігнали «Беркут» від Київради. Потім очистили вулицю Прорізну. Студенти-міліціонери з такою радістю покидали вулицю Прорізну, що на їх лицях було написано, що і вони хочуть змін. Вернули Європейську площу і стали відновлювати барикади, ставити палатки. До вечора були побудовані барикади. Набагато вищі та міцніші, поставлені нові палатки, набагато більше.
І тоді став ходити майданом анекдот: « Хто такий український мужчина? – Це той, що півроку у кухні полку не може прибити, а на майдані за дві години зводить барикаду».
Після цього почалося майже мирне протистояння. Але всі розуміли, що так продовжуватися довго не може. І 18 січня про себе заявив Правий сектор. Горіли шини, горіли автобуси, автомобілі. Появилися перші вбиті і ранені, пропавші безвісти. На допомогу «Беркуту» привезли «тітушок». За територію майдану виходити стало небезпечно. Але з часом напруження спало і я поїхав додому на лікування і відпочинок.
18 лютого до мене приїжджає Ігор Верчук і каже: «Що ти робиш?» «Працюю», - відповідаю. «А ти, що не знаєш, що на майдані почалася війна?». «Ні»,- відповідаю. «Міський голова О. Кіндер дуже просив мене, щоб я зібрав людей, щоб вирушали на майдан», - каже Ігор. Виїжджаємо о 19 годині. І знов мама в плач. «Ти вже звідти мабуть не вернешся». «Нічого, мамо, пощастить, вернусь. Всіх же не повбивають». Вже о 18 годині я був у штабі. Знов побачив патріотизм наших ковельчан. Під’їжджає до штабу на червоному бусі молода жінка, і каже: « Я хочу допомогти майдану грошима». «В копілку кидайте», - відповідаємо. Вона дістала 4 сотні, подивилася на нас, щось подумала, ще дістала сотню і все це кинула в копілку. Потім друга молода жінка підійшла і каже: « Мій чоловік на майдані лікарем працює, візьміть і мене з собою, тільки я собаку прилаштую кудись».
Ситуація була напружена. Федосюк Віра Іванівна обдзвонює своїх депутатів від ВО «Батьківщина» і ніхто не відповідає. Хотіла попросити депутатів, щоб поїздили по Ковелю і через мікрофон позакликали людей. Правда один відповів на дзвінок, послухав просьбу, сказав, що подумає, а через півгодини і з ним зв'язок пропав. Знайшовся, правда, один молодий хлопчина, який їздив по місту, а Аня, помічниця пані Віри, закликала людей.
І згадалися слова першого президента України М. Грушевського: « Легше знайти тисячу меценатів чим одного солдата». А де ж подівалися патріоти-депутати, чому вони не поїхали? І де був голова, коли ми від’їжджали, він навіть до нас і не прийшов. Ніби-то депутатами обирають кращих з кращих. Та просто вичікували вони, бо ще не знали, яка влада буде завтра!
З Ковеля та району зібралося всього 10 чоловік і ми поїхали. В Голобах ще 4 приєдналося. Десь за Житомиром нас обігнало три швидкі із включеними маячками на львівських номерах і з великим автобусом посередині. Які ті львів’яни молодці із їх голово. п. Садовим. Вже потім ми дізналися, що швидкі збирали ранених, відвозили за блок-пост, садили їх в автобус і відправляли до Львова на лікування.
Під’їхали до Бучі. Водій з автомобілями вернулись назад. А нас місцеві перевезли через пости під виглядом будівельників ближче до майдану. І на ранок 19 лютого ми були вже на майдані. Він зустрів нас страшною картиною. Біля готелю «Козацький» лежали вбиті, накриті брезентом, горів будинок профспілок. Вже потім ми дізналися, що там згоріли заживо люди. Наші палатки і все, що в них було пішло на загорожувальну вогневу завісу. Там ми зустріли Володю Мовчана. Весь чорний від кіптяви, втомлений, ледь тримався на ногах. І ми: Ігор Верчук, Володя Кіндрат, Олег з Кругеля – всі з Української народної партії і я побігли на барикади. А де ж був БЮТ ВО «Батьківщина»? захисники барикад нас зустріли з радістю, бо вони були дуже втомлені. Ми зайняли першу лінію оборони. В наш бік з протилежного боку летіли гранати, стріляли, поливали водою. Ми захищалися фанерними щитами, димовою завісою з шин і відповідали коктейлями «молотова» і бруківкою. нам повезло, що біля нас рвалися наші, українські гранати. Вони тільки глушили, травили газом і вибуховою хвилею виривало щити з рук. А біля кого рвалися російські гранати, то рвало перепонки і відкидало на декілька метрів вибуховою хвилею. Тоді прибігали санітари і відносили цих хлопців до медпункту. Коли ми були вже зовсім мокрі і втомлені, нас змінювали інші. На початку 20 лютого я уступив місце для відпочинку Вові Мовчану, а сам побіг на барикади. А на ранок, ближче до обіду, снайпери стали нас розстрілювати. Куля снайпера попала Вові Мовчану в лице, а нас чотирьох це минуло. А хіба тільки Вові? Ось тоді і появилася «Небесна сотня». Вову забрали в лікарню, а на ранок, дякуючи довіреному лицю народного депутата Степана Івахова, Наталії Соколовій, Вову відправили літаком в польський госпіталь. Дякуючи цьому він залишився живим. А влітку за рахунок Степана Івахова Володя був відправлений на подальше лікування в США, де перебуває досі.
Після цих протистоянь, коли «Беркут» розбігся, а влада стала народною Олег Клімук каже нам: « А знаєте мені було так страшно, але дивлячись на вас, я переборював свій страх. Коли нас поливали водою, хтось ззаду підійшов і на мій щит накинув плаща, щоб вода не бігла на мене. Мабуть цей добродій також намочився.
Про патріотизм: Коли 16 січня був прийнятий закон про бензин та шини, тоді кияни ще з більшим старанням стали звозити їх на майдан. Жінки повні джипи привозили шин і обов’язково каністру бензину або солярки. Деякі хлопці на бусах бочками привозили. В’їжджає на Європейську площу камаз – самоскид повний шин. Бачив, як жінка в маленькому пакетику принесла дві велосипедні шини. І за пару днів на майдані вже була гора шин. А як тільки старанно рвали бруківку, з якою відповідальністю, з якою важністю на лицях. Запам’яталась жінка в дорогій білій шубі, навприсядки, руками збирала залишки бруківки в мішок. Чоловіки в інвалідних кріслах і ним підносили, а вони розбивали цю бруківку на куски. А другі це підносили до барикад. Були цілі «заводи» по виробництву коктейлів «Молотова». І всюди здебільшого жінки. Чоловіки були на барикадах. Після 20 лютого кожна киянка, відчуваючи вину перед «Небесною сотнею», старалися нас, живих, пригостити самим кращим. Як тільки вони запрошували нас пообідати у них. Тай не тільки кияни. І полтавські галушки, і пампушки, і бринза з Карпат, і мед із Чернігівщини. Правду кажуть, біда згуртовує людей. Через пару днів після цієї бійні до нас приїхав автомайдан, автомобілів з 500. Вони нас запросили і завезли на екскурсію на дачу Януковича. Нас везла киянка Юля. Як вона нас пригощала і дякувала!
Віктор Федорович побудував на дачі справжній рай. Сяє чистотою, як у хороших лікарнях, екологічна теплиця, де кожного року міняють грунт, сад, звіринець,ставки, де плаває форель, гаражі, вертолітна площадка, площадка для гольфу ну і двоповерхова дача з дерев’яних брусів. І це все обгорожено 6 метровим парканом. По словам відвідувачів: «Бог так не жив, як жив Янукович». А більшість населення нашої країни ледь зводить кінці з кінцями.
Перший раз, коли я їхав на майдан, мій товариш Микола дав мені 150 грн. зв словами: «я на дивані, по телевізору буду дивитися, що ти робиш на майдані». На ці гроші я купив печива і заніс на майдан. В наступні рази мої товариші Володя з Юрою давали мені по 300грн., декілька ящиків печива, сотню пар дуже хороших носків. За ці гроші я купляв печиво і носив на майдан. Частину носочків заніс до нашої волинської палатки, а частину у Правий сектор. Але пізніше, перед тим як заступати на чергування, хотів поміняти носки, але їх уже не було. Тільки тоді я став пильніше придивлятися і зрозумів, як нас окрадають. Одні на майдан, а інші з майдану. Спочатку чоловіки, наші земляки, входили до нас у довіру, а потім набиваючи сумки, зникали. Але ще більш цинічно нас обкрадали жінки, з посмішками, з награною доброзичливістю. Так само і в мене пропав фотоапарат. Але я своєчасно спохватився, і оказалося, що він з верху однієї палатки перелетів під низ іншої, там він і знайшовся. На жаль, і деякі координатори своєю порядністю не виділялися. Як могли ми з ними боролись, але зі своїм злодієм це тяжко.
Була в нас їдальня. Але, на жаль, все найкраще там було для афганців. Хоча ми з ними робили туж саму роботу. А коли навіть простішого чогось хотіли поїсти, о повари-жінки влаштовували такий допит: де службу несеш, що робиш, в нас мало залишилось, то апетит пропадав. І не тільки в мене, а в багатьох.
А безпорядку такого, як у нашій їдальні, то на цілому майдані не було. Так що, снідали, обідали, вечеряли ми в сусідній їдальні, де готували кияни, в мальтійській, татарській, львівській, в Українському домі та інших, де потім ці повари дякували нам, що ми прийшли до них.
Але було багато порядних наших земляків і координаторів з якими було легко працювати: це Сірожа з Маневич, лисиця Сергійович з Турійська, Іванович з Любомля.
Через днів вісім після бійні з’їхалося стільки людей, що вже не було де і службу нести, то я і поїхав додому.
На початку березня приходить до мене Ігор Верчук і каже: « Потрібно, Сірожа, днів 10 поохороняти Міністерство агропромислової політики». Поохороняли. Тут майже все було мирно, крім однієї нічної тривоги. І посередині березня для мене майдан закінчився. В Ковелі щонеділі ми ходили на віче, де обговорювали принципи народовладдя, про контроль роботи чиновників, про невідворотність покарання при порушенні чиновниками кодексу честі.
Дякую долі, що ще на першому майдані ми потоваришували з Ігорем Верчуком. От якби всі такі були, давно ми жили б у Європейській Україні. Депутати районної ради оцінили його заслуги і вибрали своїм головою. Нам би ще міського голову вибрати серед тих , що були на барикадах. Можливо проблем для простих проблем поменшало б.
І почалася реабілітація: прогулянки навколо водосховища, свіже повітря, дерева, вода і потихеньку стали забуватися кошмари майдану. Радувало душу, коли бачив, як вихователі приводили з садочків діток, вчителі дітей молодших класів, де вони між госпіталем і річкою, в тіні тополь влаштовували ігри, дихали свіжим повітрям. На цьому ж місці старшокласники влаштовували змагання з військової справи: стріляли, кидали гранати, бігали. Одним словом хлопці готувалися до служби в армії.
Вже Володя Мовчан повернувся з лікування в Польщі. Ми з ним зустрілися, обговорювали події на майдані гідності. Але через деякий час наш депутат Степан Івахів відправив за свій рахунок Володю на лікування в США. Зустрілися і з другим товаришами, мріяли, коли Україна встане з колін і ми заживемо, як і всі європейці: навколо водосховища розіб’ємо парк, побудуємо гідропарк, побудуємо казкові містечка, проложимо дитячу залізницю.
Але одного разу, прийшовши до водосховища, очам своїм не повірив. Між госпіталем і водосховищем розбита площадка під будівництво, корені тополь, які потрібно заносити в червону книгу, попідірвані. Стали збиратися люди, переглядатися, що, як, коли. Очам не віримо. Появилися очевидці, які це бачили, тай розказують, що ці роботи проводились під керівництвом молодого чоловіка, років тридцяти. Він очевидцям розказував: « Я будую хату на 300 м квадратних, а це взяв собі, сауну тут побудую». Інші бачили як цей же чоловік приводив жінку і вихвалявся їй, як він положить ці тополі. А ще один сказав: « То є Тарас з білого дому, краще туди не лізти, бо там у них все схвачено».
Перебуваючи від побаченого в шоці і не вірячи своїм очам. Я побіг шукати справедливості до депутата від ВО «Батьківщина» Федосюк Віри Іванівни. Виїхавши на місце, пані Віра сказала: « Бути не може, але є». Побіг до регіонала п. Соболєва Анатолія Анатолійовича. Відповідь та сама: «Не може бути, але є». Привів від «Свободи» пана Ткачука: « Будемо шукати всі засоби, щоб таке рішення відмінити». Побіг до Михайла Гетьмана, секретаря міської ради, а заодно депутата ВО «Батьківщина» Але той навіть на місце не захотів виїжджати, тільки посміявся з мене.
Отримавши від одного депутата план забудови, побачив, що початковий план був розроблений ще у 2009 році під час того як головою міста був Кошарук Сергій, нібито в обмін земельних ділянок на садочок. Але скільки земельних ділянок було обміняно, а скільки і кому передано – загадка. На мій запит тільки відписка. Знаю що зараз ділянки на вул. Зеленій продаються по 40000 у.о.
А минулого літа представник львівського інституту, який розробляв план забудови міста Ковель на громадських слухання знайомив нас із цим планом. Ми відстоювали від забудови кінець вулиці Зеленої. Про вулицю Підколодного навіть мови не велося. Як нам гр. Кошарук Сергій радив відстоювати ці вулиці від забудови. Мабуть відчував, що нова влада під головуванням гр. О. Кіндера і секретаря гр. М. Гетьмана повіддає «безкоштовно» ці ділянки і через деякий час вже ці ділянки будуть продаватися по 35000 у.о. а цинізм влади і депутатів, які підтримали цю владу заключається в тому, що в той час, коли на майдані лилася кров, коли «Небесна сотні» віддала своє життя і багато сотень пропали безвісти, тисячі загубили своє здоров’я за волю України, і коли ми з майдану цих убитих відправляли для поховання в ті міста де вони проживали, наша ковельська влада з депутатами, так званими демократами, більшість яких від ВО «Батьківщина» і «Наша Україна» ігноруючи думку простих людей голосувала за надання ділянок в прибережній зоні річки Турія нашій неустановленій мною «ковельській еліті». І як можна було проходити повз світлини «Небесної сотні», приймати таке рішення. Нічого нема святого.
Була в нас царська влада, потім польська ( дякуючи їй у нас не було голодомору), далі німецька, неї змінила радянська. Але жодна влада з перерахованих не відносилась до нас з такою неповагою, як так звана, народна, де більшість складає ВО «Батьківщина» і «Наша Україна».
І як цинічно з їх уст звучать гасла: «Справедливість є – за неї варто боротися», «Ми за вступ до НАТО», «Не словом а ділом». І чому я, як і більшість ковельчан, повинні боротися проти цих, так званих демократів. На майдані не було так страшно, як зараз.
Громадянин Кошарук! За що ви зробили нам стільки зла. Віддали вулицю Зелену під забудову, хоча там повинен бути парк, без згоди громади. В парку ім. Шевченка замість кафе в старовинному стилі дозволили зробити офіси. Квартиру віддали якійсь жінці. Не знаю за що, хоч в нас велика черга на житло. І чому за це ви не несли відповідальності. Не личить після вашого правління бути опозиціонером до влади.
Гр. Кіндер, гр. Гетьман, громадяни депутати минулого скликання і депутати нинішнього скликання: чому ви топчете нашу землю, їсте українське сало, хліб, і так не любите цю землю. За які надані вам владою послуги ви так дружньо проголосували за забудову навколо річки Турія.
І збувається заповідь: «Прийде час і на зло почнуть називати добром». Перед виборами ви обіцяли вірою і правдою служити своєму народові, вирішувати його проблеми. Вирішили. Два десятки громадян будуть будинки біля річки будувати, загрязняти річку. А 70000 будуть на це дивитися і тяжко вздихати. А скільки міліонерів стало. «Отримав» ділянку, продав і вже майже міліонер. А лікарні на ладан дихають , солдати на АТО мерзнуть. А на АТО ми збираємо гроші по копійках. Коли збираємо пару тисяч гривень, то навіть і не знаємо що на них купити. Бо купити треба багато, а грошей мало. Є така приказка: «Вбивця який убиває тіло, раз вбивця, в душу, тричі». Ось ви своїми діяннями повбивали душі ковельчан.
В кожного мера, який приходить до влади є ідея-фікс: заволодіти госпіталем і його територією, мотивуючи це турботою про військовослужбовців, покращенні їх житлових умов. А чому не перебудувати казарму по вул. Брестській. Все це пішло на цеглу. А на їх місці повиростали офіси і склади. Скоро почнуть повертатися солдати з АТО. Частина прийдуть поранені. Але майже всі з травмованою психікою. Кращого місця для реабілітації, як наш військовий госпіталь а рядом річка бути не може. У військового керівництва хоч на війні не було великого розуму, але хоч тут є, що не передають госпіталь на баланс міста.
Громадяни вул. Володимирська, звертаюсь до вас! Чому ви мовчите. Вашу прибережну зону забудовують також. Не будьте байдужими, відстоюйте свої права на відпочинок, на дихання свіжим повітрям.
Шановні ковельчани! Звертаюсь до Вас! Пам’ятайте: «Рабство починається з мовчання» на майдані я прочитав таку мудрість: «Коли прийшли забирати мого сусіда єврея, я промовчав, я про себе подумав, я ж не єврей. Коли прийшли забирати другого сусіда, який своєю тяжкою працею заробив статки – я також промовчав, а про себе подумав, я ж не так тяжко працював. А коли прийшли забирати мене, то заступитися було нікому».
Також на сторінках газети хотілося б отримати відповідь, як сквер на привокзальній площі став будівельним майданчиком, де раніше росли ялинки, були розбиті доріжки, стояли лавочки. Тільки не мотивуйте це тим, що для міста потрібні були гроші. Тому що сквери, парки, річки, озера не мають ціни. Це є власність громади. А на власність посягати не можна. І рано чи пізно всі ви будете знайдені і понесете відповідальність.
А гроші для міста і держави заробляються так, як сказав російський економіст Леонтьєв (який в Росії виявився непотрібним. А підняв економіку США і Західних держав) : « Легкість відкриття бізнесу і помірні податки, і бізнес сам забезпечить цю державу».
Звертаюсь до Вас, Тимошенко Юлія Володимирівна, як засновника парті. ВО «Батьківщина» і голови цієї партії Соболєва Сергія. Щоб ваші слова не розходились з вашими обіцянками дайте оцінку діяльності голови Вашої партії у м. Ковель і депутатів від вашої партії.
Звертаюсь до вас, президент. Коли ви приїжджали до нас у Ковель, то сказали такі слова: «Тільки заслуживши довіру нарду, можна витягнути країну з прірви». Створюйте скоріше антикорупційний комітет і заставте його працювати.
Звертаюсь до вас, панове комітетчати, через вашу діяльність ми втратили Крим, через вашу бездіяльність, втрачаємо Схід, через вашу бездіяльність, виникла Врадіївка. Коли влада йде проти свого народу, то це є загроза національній безпеці. Хто ж нас візьме в ЄС. Там є інші цінності і чесність і порядність, служіння своєму народу.
У всі часи у вас можна було простому народу знайти захист. У даний час прокуратура безсила. Відреагуйте ви на цю статтю, якщо серед вашої багатотисячної армії знайдеться хоч пара порядних людей.
Пене голово обласної державної адміністрації, Гунчик Володимир Петрович, ми громада міста Ковеля звертаємося до вас. Як до гаранта конституції, як виконавця волі президента на місцях. Не дайте дискредитувати владі добрі починання президента. Виконайте волю нашої громади. Всіма правовими, можна навіть силовими методами, поверніть нам вул. Зелену, вул. Підколодного, частину вулиці Волі зі сторони Володимирської, а також сквер на привокзальній площі.
Пане воєнком, звертаюсь до вас: поступіть так, як ваші колеги поступили у Дніпропетровську. А сесії депутатам та їх синочкам вручіть повістки на АТО. Також вручіть такі повістки новим господарям і їх синам, які отримали ділянки по вулицям Зеленій, Підколодного, Волі зі сторони Володимирської. Особливо не забудьте Тараса з Білого дому, нехай він ложить ворогів України, так, як обіцяв положити тополі, які знаходяться під нашою охороною.
Шановні односельчани, якщо знайдеться юрист, який нам допоможе відстояти у суді наші інтереси громади, то адреса у редакції.
На даному знімку учні шкіл м. Ковеля, готуються до змагань з бігу. А чи знаєте Ви, Ковельчани, що влада і їхні кишенькові депутати, це все роздали під забудову невстановленій мною «еліті» м. Ковеля.
[img][IMG]http://i.piccy.info/i9/9a4e8f801b00a9869ddd2a823ace2098/1423048671/36923/866349/Foto_800.jpg[/img]Зображення[/img]
З повагою до Вас українці, представник громади, Сергій Котік.
Всього 566 підписів.
Тел. 0666971709 м. Ковель
вул. Федьковича 8
Котік Сергій Іванович.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 

Часовий пояс UTC + 3 годин


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей


Ви можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  

Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2010 Українська підтримка phpBB