Сподобався форум - постав +1

Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Наше місто (без спаму і флуду)

Модератори: AndroVit, Igal, Ruslana TS, nekton

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення KOT » 05 березня 2015, 18:06

тут я не зовсім згідний з цим, і діло навіть не в самій людині.

Просто кожний повинен займатися свом ділом та віддаватися на повну, таких воїнів, як Хапуга - тисячі. Так, ми їм допомагаємо чим можемо. Так, ми до них ставимося із повагою та певним захопленням і т.д. Чи герої України вони? Ну не зовсім. Саме через дебільне українське командування вони пройшли через це пекло, тому вони швидше "народні герої" які вижили в тих умовах, куда наша влада їх відправила. Але якщо людина з політикою ніколи не стикалася, то може не варто так голосно кричати в мери чи президенти. Уже Кличко в мерах. Тут нічого особистого до Хапуги, звісно якщо в когось є бажання стати мером, то згідно законного процесу нехай балотується на посаду, все від виборців залежить. Хоча я особисто також не задоволений нашим мером-хамом. Суто моя думка.
Помните все! Когда мы даем взятку, берем взятку, творим преступление, делаем вид, что не замечаем беззаконие, проходим мимо нуждающегося в помощи и так далее, - мы не просто предаем этих парней и мужчин, мы повторно их убиваем.
Аватар користувача
KOT
 
Повідомлення: 4949
З нами з: 26 грудня 2007, 22:31
Звідки: Ковель сіті
Подякував (ла): 3 разів.
Подякували: 35 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення nekton » 05 березня 2015, 23:36

Боже! Взглянся на Україну! На землю, на люд. Виведи народ з блуду та дай розум і терпіння!
Аватар користувача
nekton
 
Повідомлення: 5289
З нами з: 18 грудня 2003, 18:49
Звідки: Бабруйск
Подякував (ла): 34 разів.
Подякували: 129 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Ruslana TS » 06 березня 2015, 01:43

не можна будь що перемогти
сила на силу ніколи не спрацьовує

треба міняти суть

загалом так: щоб пройшов нежить, треба не cоплі весь час витирати, а вилікувати носа.
Ruslana TS
 
Повідомлення: 2022
З нами з: 05 вересня 2008, 07:01
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 419 разів.
Подякували: 89 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Грішаня » 06 березня 2015, 07:51

Зображення
Аватар користувача
Грішаня
 
Повідомлення: 1186
З нами з: 28 травня 2009, 09:04
Подякував (ла): 87 разів.
Подякували: 46 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення 777 » 06 березня 2015, 14:46

Народе! Ми вже який раз голосуємо за "професіоналів"? Як на мене досить. А якщо проголосувати за Хапугу, при якому в сесійній залі (будь-якого) рівня збрехати досить тяжко буде, то це вже щось. Я рахую, що в таких людей, які пройшли оте пекло має сформуватись загострене відчуття справедливості, а це в політиці на сьогоднішній день вже щось. Ось попередники виклали свою думку про те чому не потрібно в політику бійців АТО. Досить таки грамотно, аргументовано. Це добре. Але чому Ви не висказались про те, кого ж таки вибирати в ті ж мери, депутати? Я не претендую на те що моя думка має бути аксіомою Ні. Але в даній ситуації, для нашого міста в сесійній залі і на керівних посадах мають бути саме такі люди. Та й це буде хоть якоюсь подякою людей отим бійцям. Те що ми їм будемо говорити дякую тисячі разів, нагороджувати медальками та орденами це добре, але має бути і якась більш вагома подяка. А якщо така людина не дай Боже всетаки спокуситься на якісь там корупційні схеми, то позор для такого чоловіка буде втричі більшим як для звичайного "не АТОвця" чоловіка. Я так думаю!
Пам"ятаймо! Революцію роблять романтики, а користуються сволочі!
Аватар користувача
777
 
Повідомлення: 1101
З нами з: 27 січня 2004, 23:19
Звідки: Ковель - Таллінн
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 16 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Грішаня » 06 березня 2015, 19:30

Зображення
Аватар користувача
Грішаня
 
Повідомлення: 1186
З нами з: 28 травня 2009, 09:04
Подякував (ла): 87 разів.
Подякували: 46 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення 777 » 07 березня 2015, 12:20

Ну хоть запропонувати цим людям (в даному випадку Хапузі) потрібно.
Пам"ятаймо! Революцію роблять романтики, а користуються сволочі!
Аватар користувача
777
 
Повідомлення: 1101
З нами з: 27 січня 2004, 23:19
Звідки: Ковель - Таллінн
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 16 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 12 березня 2015, 02:07

Всім привіт. Вибачте, що затягнув з продовженням, а точніш закінченням історії крайніх днів оборони аеропорту. Ви знаєте розмови, про всілякі там депутатські крісла та тому подібні мене не здивували. Це нормально,що ви чи ще хтось так думає. Але мені більше подобаються слова тих,хто вважає,що кожен має займатись своїм ділом. З однією маленькою припискою, на даний момент, всі ми маємо по силах працювати на перемогу, наближати. Просто небути байдужими до того, в якій країні, місті, дворі, будинку завтра будуть жити наші діти. Напевне вже навіть не ми... Є безліч прикладів, коли люди яких не зламала війна, ламались на "гражданці". Так я хочу і надалі робити ,щось щоб в цій країні стало легше чи краще жити,щоб ті хто загинув, віддали своє життя чи здоров"я не намарно. Але я не впевнений, що попавши в систему її можливо зламати, а не вона зламає тебе і зробить частиною себе. Це для мене відкрите питання. На даний момент я мрію, що коли "дембельнусь" зберу тих пацанів, яким на цій війні пощастило менше ніж мені і рвону в Карпати. Доречі мій позивний Філософ не прижився, а можливо я вже і казав. Я Турист :smu:sche_nie:
Це все ліричний відступ. Продовжу. Вечір не помітно підступився. Тут події та час плинув не помітно. Особливо над цим і не задумуєшся. Став на пост, змінили, щось гризнув,щось зробив, кудись пробрався та щось приніс, впав своє ложе, накрився спальником та впав в забуття. Яка година ти дивишся тільки ,щоб напарників змінити. Вечір пройшов, настала ніч, тільки змінився з поста як поступила команда готуватись зустрічати "коробочку". До купи почали збиратись поранені. Лежачих в нас було двоє, Рома Каленюк та Сєвєр. Правда Сєвєр якось зіп"явся та спираючись на автомат сказав ,що сам погрузиться. Значить Рома. Після минулої ночі коли його в "запарі" не вкинули в броню, відчуваю себе винуватим, адже в основному я за ним приглядав. Знаходжу його в темряві, незнаю чи то я голосно шепотів, чи то тихо кричав , просив ; "Пацани ,дев"ята рота, поможіть закинути свого, нажаль з наших ніхто не відгукнувся, більшість по постах була,хтось можливо спав, відгукнувся пацанчик поранений в руку з 7ї роти. Удвох підтягнули пораненого ближче до дверей. Я підійшов до Володі Козака, він був теж поранений в руку та віддав йому свій автомат. Бо ремінь на ньому не витримав і закинути за спину не було змоги. Кажу ви ходячі, ви самі сядете, а я займатимусь вивантаженням БК, та закину Рому. Всім зараз тут командував Краб, щуплий маленький дядечко, років напевне трішки більше 40. Я його називав просто Іванич. З ним удвох з ящиків спробували викласти ,щось на зразок сходів через не високе підвіконня, прибрати з під ніг все лишнє. Всі на стрьомі, всі ждуть. Напруження не дитяче, стараюсь не думати, не вірити про те ,що можливо і мені вдасться виїхати звідси. В кімнатку через яку ми виходили з терміналу підійшов Сєвєр, та сказав ,що в мотолизі ще їдуть пацани тому вивантажувати будуть вони, а ми тільки приймати. Повертаюсь назад в наш закуток, це в принципі всього-навсього кілька кроків, якщо щось буде потрібно підскочу. Як завжди почала працювати арта, це ознака, що гості скоро будуть тут. Вдалині гул, кілька хвилин і зза рукава вилітає МТЛБ, та сєпари розчохлились раніш ніж вчора. Ще коробочка не підїхала, як її почали розстрілювати. Незважаючи на вогонь вона розвернулась і задом підлетіла до підвіконня, на вулиці вже розгорівся справжній бій, обіцяне прикриття з БТРв , кулемети яких мали працювати по верхніх поверхах знову підвело. Прикривали кілька наших хлопців які вийшли на вулицю і обстрілювали верхні поверхи. Гранати падали як яблука з дерева, спалах гранатометного пострілу, я вже подумав, що буде як позаминулої ночі, згорить коробочка нафіг. Хлопці які приїхали в десанті почали вискакувати з десанту, яка вже там вигрузка БК нафіг? Тут би живим залишитись, заскакую в кімнатку через яку проходило завантаження-вивантаження бачу що на землі хтось лежить, це хтось з новоприбулих, судячи з гранатомету на спині, це гранатометник, хапаю під руки затягую всередину, поступає команда грузити 300х,передаю всередину,300і на вихід. Поспіхом вскакую всередину, влітаю в термінал , кричу ;Рома ти тут? Відзивається , бачу біля нього хлопчину з 7ї, не кинув не побіг швиденько в машину, молодчага. Хапаємо і спотикаючись тягнемо, перетягуєм через підвіконня, випустили невтримали на землю. Кричить, матюкається,щось говорю, вибачаюсь, навколо свист, вибухають гранати, але про це не думаєш. Запихаєм всередину, мій помічник залазить поверх Роми, в сусідньому відділенні бачу ще місце куди можна вскочити самому, секунда роздуму і я влітаю туди, ззаду хтось пробує зачинити двері та це їм не вдається, наші ноги стричать на зовні. Просто хапаю двері руками та притягую поближеч. Мотолига зривається, молюсь чи то шепочу, тільки не згоріти... Чую як по дверях цокають кулі, думаю;Пофіг хай мені руки відстрілять , але двері я невідпущу. Мотолига летить підстрибуючи на вирвах. Шум бою стихає, кулі перестають бити по броні, відпускаю двері. Всередині крик та стогін впереміш з матом. У всіх ,щось болить. Але це нічого ми вирвались. На вулиці через відчинені двері видно то засніжену землю, то дерева. По будівлях розумію,що ми нарешті майже доїхали до Водяного. Вулиця, машина зупиняється,вилажу,хтось підхоплює,кажу що я норм, вказую на Рому і кажу що йому потрібні ноші, його вантажать і несуть в будинок в якому пункт першої медичної допомоги. Ходжу між хлопцями і пробую знайти Володю Козака, та всі кажуть ,що його ніхто не бачив. Блін, чому він не сів? Ця думка не дай спокою. Ще й у нього мій автомат.Сєвєр теж не сів.
Нас перекликають, поять та пропонують іти всередину там можна обігрітись. Заходим, на столі прямо у вітальні оперують Рому. Проходим на кухню.Якась темноволоса дівчина питається за Психа, чи він приїхав, кажу що ні, вона у розпачі, адже йому поїхала заміна. Як виявилось, медика який приїхав відразу поранило ,тому Ігор і не виїхав. Він загинув після другого вибуху. Знаходжу якусь табуретку, сідаю. Не знімаю з себе ні каску ні броник, ще в шоці , я неможу прийти до тями і зрозуміти, що я вирвався, приходить думка, що треба подзвонити Тані та мамі. Дзвоню, полегшені подихи в трубку, Слава Богу. Це напевне перша ніч за багато днів, коли вони спокійно заснули. Всю снарягу в нас забирають, та та яку годину часу нас грузять в медички, та везуть в лікарню в Селідово. Тут мирно та не стріляють, ми як привиди в свої рваній та брудній формі, з закопченими обличчями та руками в чистих лікарняних коридорах.Оглядають, описують, кілька годин та вантажать в швидкі та знову везуть. Цей раз в Дніпропетровськ. По дорозі зупиняємось, заходим в магазинчик, щось купити, якийсь енергетик, якусь шоколадку. Підбігає жіночка пхає в руки пакет, в якому сардельки булочки. Мдя рожі в нас напевне ще ті. Їдемо далі. З нами кілька хлопцівз 93ї. Кажуть що частина з нас на військовий госпіталь, частина в лікарю ім Мечникова. Мені чесно кажучи по барабану куди. Нас зустрічають на приймальному, присвоюють номери, знову огляди, ренгени, кардіограми, все дуже швидко, дуже всі ввічливі. Ведуть у волонтерський пункт, де мене розтягають та видають інший чистий одяг. Всі посміхаються, всі проявляють участь. Шок. Мої речі забирають та відправляють в хімчистку. Направляють в щелепно-лицьову хірургію. Жду поки медсестри оформлять. Все я в палаті. Сусіди один дядечко з 72ї, як виявилось з Ковеля, інший пацан з 93ї, колишній "донбасівець", який штурмував монастир біля аеропорту і там був поранений в обличчя, мало не осліп. Це вони пробивали коридор до нас. Але безуспішно. Правда по ТБ сказали ,що все супер і коридор зробили. Все бодрячком. Знайомимось.Говоримо, кожен розказує про себе. Згадую,що мріяв про ванну. Знаходжу цю омріяну кожним солдатом кімнату. Занурююсь та кисну кілька годин. Приводжу себе в порядок. Телефон розривається від дзвінків. А думки там з пацанами. Перед ними я відчуваю себе винним, що у мене все супер, я в теплій палаті, помитий-побритий, холодильник тріщить від фруктів,соків. Мої рідні спокійні за мене. А що з ними? Їх витягнуть? Як виявилось пізніш, що після нас вже нікого не витягнули звідти. Було два вибухи. Після першого, ще так-сяк оговтались, тримали оборону. Після другого практично всі були поранені чи контужені. Більшість з тих, кого витягнули з під завалів недожили до ранку. Серед них Ігор Зінич( Псих) та багато хороших хлопців. З нашої залишилось там вісім хлопців. Троє з них попали в полон будучи пораненими та вже повернулись додому, або знаходяться в госпіталях. Один хлопчина 22 роки з ампутованою нижче коліна ногою. Але тримається бодрячком, коли їздив до нього в госпіталь це була ЗУСТРІЧ! На ще двох, рідним прийшли листи з СБУ ,що вони в полоні. Ще трішки легше стало. А троє, начебто за не офіційною інфою теж в полоні. Надіюсь ,що це так. Це буде величезне чудо як вони повернуться. І свято.
Завтра повертаюсь назад в частину. Обіцяли, що тижня через два-три ,ще зможу використати свою законну відпустку на 10 днів. Надіюсь ,що так і буде. Хочеться ,щоб все це скоріш закінилось і всі ми були вдома зі своєю ріднею. Хочеться вірити в краще, в принципі іншого виходу немає.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення sibstupa » 23 березня 2015, 18:20

Мдя... хрен щось напишеш на форумі з російським ІР
sibstupa
 
Повідомлення: 485
З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 81 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення sibstupa » 23 березня 2015, 18:21

Поїхав в Америку - пишу звідти :-):
sibstupa
 
Повідомлення: 485
З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 81 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення sibstupa » 23 березня 2015, 18:22

Прочитав.
Хто нам розповість, що відбувається насправді, крім нас самих?
Ще з ранішніх дописів Хапуги було зрозуміло, що людина не проста. Можна фізично ламати тіло, коли ти просто не в силах змусити себе випити гарячого чаю. Коли вже апатія і байдужість до всього, коли починається саме противне і неконтрольоване - впадаєш у стан ступору і напівнепритомності, коли вже не можна точно стверджувати - сон це вже або ще дійсність… Попробуйте зламати силу волі у таких людей!
Дуже надіюсь, що справедливість буде на стороні кожного Героя, а не на лацкані штабного френча.
sibstupa
 
Повідомлення: 485
З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 81 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 03 квітня 2015, 23:14

Думав що звик втрачати товаришів по зброі... А ні, так само важко від думки, що людей з яким служив в одному підрозділі, немає. Здавалось що найважчі втрати позаду. Зустрічай Волинь своіх Героів... Нажаль в домовинах.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Гість » 06 квітня 2015, 14:49

Hapuga, ти ж мабуть його там бачив:
http://censor.net.ua/resonance/330574/s ... em_v_rukah
Гість
 

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 07 квітня 2015, 09:50

Я неможу згадати обставини, але лице однозначно знайоме.
Розенбаум "Черный тюльпан" і "нести на родину героев,которым в 20 лет могилы роют". Якось так.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 26 квітня 2015, 00:41

Я в принципі незнаю навіщо це все пишу. Можливо це бажання просто викинути ці відчуття-почуття на люди. Чи я нехочу загубити та іноді нагадати собі, те що я відчував тоді, про що думав. Поки що я можу відтворити в уяві голоси, риси обличчя тих хто пішов в інший, я вірю кращий світ. Іх лиця переді мною, я хочу щоб це було на все життя. Іхніхнім смертям можна було запобігти, іх могло небути , але іх нема. Це війна і тут мало смертей які можна виправдати. Просто жив , просто вмер. Прлста розтяжка, простий шматок розпеченого металу, проста куля.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Поперед.Далі

Повернутись до Ковельські балачки

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 30 гостей

cron