Сподобався форум - постав +1

Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Наше місто (без спаму і флуду)

Модератори: AndroVit, Igal, Ruslana TS, nekton

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Cat-dog » 30 грудня 2014, 11:45

Hapuga,
Ти мобілізований, контрактник чи доброволець?
З якої ти в\ч або з якого добровольчого батальйону?
Аватар користувача
Cat-dog
 
Повідомлення: 71
З нами з: 10 травня 2012, 22:44
Подякував (ла): 1 разів.
Подякували: 0 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення irma » 30 грудня 2014, 12:01

Мовчить... Біля Пісок щось було неспокійно вчора.
Наскільки я знаю (можу помилятися), він спочатку поїхав на розмінування місць, де наші ще до "перемир'їв" відтісняли ворога.
А потім вже ніби по призову...
Ворогів я закидаю квітами – у труні. Сальвадор Далі
Аватар користувача
irma
 
Повідомлення: 2964
З нами з: 15 грудня 2003, 00:17
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 25 разів.
Подякували: 69 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Fantoman » 30 грудня 2014, 14:37

Fantoman
 
Повідомлення: 2613
З нами з: 01 червня 2004, 18:29
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 18 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Cat-dog » 31 грудня 2014, 10:02

Аватар користувача
Cat-dog
 
Повідомлення: 71
З нами з: 10 травня 2012, 22:44
Подякував (ла): 1 разів.
Подякували: 0 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення irma » 23 січня 2015, 15:52

Є звязок з Hapuga !!! Він був в самому АДу (Аеропорт Донецька)...
Зараз в госпіталі, має, слава Богу!, легкі поранення, в середу мають зняти шви.
Голос бадьорий, дякує всім, хто бодай щось робить для армії. Казав "Без вас ми не вижили б..."
Обіцяв скоро попити кави з знайомими форумчанами!
Ворогів я закидаю квітами – у труні. Сальвадор Далі
Аватар користувача
irma
 
Повідомлення: 2964
З нами з: 15 грудня 2003, 00:17
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 25 разів.
Подякували: 69 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення ded » 23 січня 2015, 19:42

Аватар користувача
ded
 
Повідомлення: 171
З нами з: 23 вересня 2008, 20:26
Подякував (ла): 3 разів.
Подякували: 3 разів.

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 30 січня 2015, 18:30

У мене все добре. Всім дякую за турботу і підтримку. Трішки пізніш відпишусь.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 14 лютого 2015, 02:40

Хочеться щось написати, розказати, тим більше обіцяв. Ловлю себе на думці, що не знаю з чого почати. Якщо по порядку, то після Констахи було Опитне. Де теж доводилось переживати досить важкі моменти. Але не можу. В голові тільки одні спогади, одні дати, одні й тіж обличчя, прізвища, позивні...
13 січня, ранок. Змінився з посту , трішки поспав і тут команда збиратись тим хто погодився чи зголосився поїхати на підсилення 7-й роті. Забиваєм рюкзаки тільки самим необхідним. Запасний комплект "термухи", шкарпетки, "трусняк". Трішки хавки, грілки,бензин, ватні штани та бушлат. Хлопці на спіх перехилили по 50 на коня, біля машини коротка молитва та прощання. Все по правильному, скупі чоловічі сльози, пробачення, побажання. Грузимось в "шишигу" та рулим у напрямку Водяного. Іхати недалеко тому не встигли ні замерзнути ні втомитись. Розвантажились, хлопці з 1го взводу зустріли радо. Показали наші апартаменти. Чи то дача, чи то хата якоїсь мііцейської шишки. Сауна, басейн, більярд. Звісно що нічого не працює бо електрики немає. Притяшнули генератор, поставили обігрівачі і вже хоч та якийсь натяк на комфорт є. Команда на шикування біля штабу. Любить наш Гламурний різні промови та виніс мозку. Остання пропозиція вийти зі строю хто не бажає, боїться та інше бла-бла-бла... Звісно ніхто не вийшов, всі "кіборгами" захотіли стати. Коротше варіантів купа, аж два. Або ідем через "блоки" сєпарів з мінімумом бк,це за дня. Або прориваємось по бойовому, загружені під зав"язку, але по темному. Тенденція така, що світить нам другий варіант. Страшно блін. Досить часто техніку кромсають ще по дорозі, дуже вже нехочеться згоріти в "мотолизі". Розійшлись по "располагах" та ждем команди. Несподівано через кілька годин поступає команда всім готуватись до виїзду. Та що тут, ми й так всі зібрані, всі вдавано спокійні. Поспішні дзвінки додому, фото і тд. Але у дві мотолиги поспішно загрузили розвідку та нашого ротного. Їх посилають на диспетчерську вишку. Їхати по дню, коли броню МТЛБ навіть 7,62 прошиває? Значить ситуація дійсно напряжна. Тривожне очікування але за пів години приходить звістка,дібрались. Фуф, Слава Богу! Розходимось по покинутих хатах збирати мішки, адже вони дуже потрібні для укріплень в терміналі та на вишці. Вже пізніш дізнаємось ,що вишку танк завалив, безперешкодно довбаючи по ній з близької відстані. На щастя здається обійшлось без двохсотих. Вечоріє, сяк так перекусивши ідем передрімнути. Скоріш за все виїзд буде десь під ранок. Піднявся на другий поверх, піймав мережу, кілька скупих слів дружині, мамі, малишні, стараюсь приховати хвилювання, заспокоїти. Та удавати з себе пофігіста складно. Мені важко уявити, що вони там пережили.
Сон не йде , але якось так вдалось задрімати. Заходить ком 2-го взводу, одягаємось, автомат,"гранік" та важко перевалюючись іду до "ласточки". Не втрачаю часу та першим завалюсь в десант. В касці, броніку з автоматом та мухою це не так просто. Під ноги ящики з патронами, закидаєм воду, гранатомети. З горем пополам набивається вісім чоловік. Приходить думка, що в разі чого не встигну вибратись звідси. Рушаємо. Хтось хреститься ,хтось шепоче молитву. На війні атеїстів мало, принаймі я не зустрічав. Всі ми герої коли впевнені у власній безпеці чи силі. Проїхавши сотню метрів "мотолига" зупиняється. Відкриваються двері і нам підсажують ще двох пацанів. Підсажують це голосно сказано. Впихають, заштовхують, трамбують. Хлопці лежать на наших ногах. Виявляється один тягач не завівся. Хтось залишився а їм випала "честь" їхати. Рушили і понеслись. Гуркіт такий ,що не чути як б"є наша арта, прикриваючи наш підхід. Чути тільки як іноді стукочуть кулі по броні. Зупиняємось, хтось дає команду вигружатись. Відчиняємо двері тільки пару чоловік встигло покинути десант, як виявилось що ми ще не на місці, ми тільки на старті перед самою важкою ділянкою. Поспіхом залітаєм назад, мат перемат. Стартуємо , летиму, через гуркіт двигуна таки прориваються звуки вибухів. Тількиб не згоріти, тільки не згоріти. КСкільки ми їхали, навіть незнаю, зупинка, задній хід і команда на вигрузку. ВІдчинямо двері, фуф ми на місці. Швидко викидаємо вантаж, темнота , зкидаємо ящики з броні, берем свої рюкзаки та тримаючи один за одного, гуськом плетемось в напрямку нашого нового житла. Темнота всередині терміналу, хоч око виколи. Заходим в двері завішені покривалом , щоб світло не пробивалось. Самі двері з "диренью" від пострілу РПГ. Всередині напів морок, ящики,рюкзаки,під стінами матраси,каримати і вповалку сплять хлопці. Біля дальньої стіни стіл, кілька стільців, буржуйка на якій в каструлі тане лід. Воду нам доставляють в такому вигляді. Розбивають на пости, мені дістається з романтичною назвою Ромео. Є ще Кондор, Позитив, Джульєтта, Четвертий та Перший. Кілька годин до своєї зміни можу поспати. Броню не знімаю, заповзаю між кимось, розштовхуючи , накриваюсь з головою і на диво засинаю.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 14 лютого 2015, 20:03

Сон перервався вибухами. Один, другий... десяти. Питаюсь, що за фігня. Хлопці що сидять тут вже не перший тиждень, кажуть , що третій день це фігачить танчік сєпарський. Валить стіни з південної сторони. Напрягає реально. Не зрозуміло чому мовчить арта. Невже повториться історія з вишкою, по якій танк безнаказано висаджував весь БК, поки не завалив. Сєпари хитрі, валять здалека, під постріл з РПГ не підставляються. Шукаю своїх нових товаришів по зміні. Все на мені, виходим на пост. Пост розташований на першому поверсі. Сектори в сторону Старого терміналу та градусів 30-40 північніш та південніш. Барикада з мішків з піском та будівельним сміттям. Залишки якогось устаткування та купи мотлоху. Пост три чоловіка наших з 80ки. Та на пів метра вперед пост, двоє хлопців з 74ї здається. Так звана "калітка". На 9 годин від основного напрямку дверний пройом, за яким так званий рукав, до якого колись підрулював літак. За ним потрібно приглядувати. Входимо в курс справи. Ще недавно це був один з найважчих постів. Між нами та сепарами в старому терміналі, практично нічого не було. Колона біля якої наш пост вся покоцана слідами від пострілів з РПГ. Пацану з 8ї роти, тут руку відірвало та лице розворотило, правда завдяки нашому Психу вижив. 12 годин протримав його до евакуації. Тепер між нами завал під самий потолок. Їхній танчік попрацював. Обвалив перекриття і тепер між нами барикада, яка захищає нас від прямого вогню. Але не розслабишся. На завали можуть забратися терори і це треба швидко просікати. З підвалу доносяться викрики з кавказьким акцентом та періодично постріли. Які на в принципі не приносять шкоди. Виявляється що ті ідіоти потихеньку розмінували підвал, та зайшли туди. А коли танчик вальнув перкриття, то їхній вхід завалило. І тепер вони мусять там сидіти та кошмарити нас. Хоч як пізніше виявилось, це була жорстока помилка. Вхід-вихід вони мали. У відповідь на їхні погрози вступити з нами в протиприродній статевий акт,ми через ліфтову шахту закидуєм їм подарунки у вигляді РГДшок з примотаним ВОГом. Мати-прокльони. На якийсь час затихають, а потім все по колу. Не пристойні пропозиції ми їм гранату. Короч нескучно. Відстояли своїх дві години і ідемо спати. Знов когось розштовхав, але вже на іншому місці. Заставляю себе заснути. Головне поки є можливість, потрібно відновлювати сили. Періодично виїздить танк і фігачить-фігачить. Артилерія або мовчить або відкриває вогонь надто пізно. Наступає темнота. Активні дії припиняються. Ніч минає відносно спокійно. Вночі прилітає "мотолига", когось забирає , когось відвозить. Блін мені тут ,ще два тижні сидіти до ротації. Це мінімум. Перспетивка та ще. Проглядаєм периметр в теплуху. Нічого особливого. Стіряєм мінімум. Щоб не палити позиції. Періодично обмінюємось любязностями з "щурами". Нарешті моя черга спати. Четверта година ранку, іду спати. На пост у 8м. Натягую мішок на голову та ноги. Кручусь та поволі засинаю. Тільки розвиднілось починається веселуха. Стрілкотня, РПГ працює. Поки що команди на пости немає. Тягну час. Врешті розубивши залишки сну, беру автомат та й гребу на пост. Народу там вистачає. Тому поки до своєї зміни повертаюсь. Нашкріб води в каструлі. Попив сам, заніс пацанам. Приходить Веселий, ком 7ї роти. Він зараз головний тут. Просить сходити на 4й пост, і подивитись чи можна там поставити АГС. А то зі сторони готелю через отвори які зробив танчік, звідти працює РПГ. Іду, видивляюсь. Та нажаль, установити то його ще можна, але прицільно вести вогонь зась. Мішають звисаючі обривки комунікацій, та різний хлам. На посту хлопці на примусі розігріли сухпай, пропонують. Запихую в себе кілька ложок, більш чомусь не лізе. На посту тут чергує Федя,мій давній друг,та одноклубник по Рівненському АСК, та ще кілька хлопці з нашої роти. Федя прийшов в бат раніш за мене, та раніш він служив в ГАБі, а я зманив його до нас в роту. Перекинувшись кількома словами гребу на свій пост. Обстановка накаляється. Починають працювати плотно зі стрілкотні та скоріше всього з ДШК. Рикошети такі, що мама не горюй. Бачу, що з четвертого когось понесли. Але особливо не задумуюсь, хто там. Наш по любому. В нас тут теж жарко.Мій сектор тепер в сторону готелю, звідки працює гранік. Паскуди з вікон не висовуються, стріляють з глибини приміщення. Періодично відпрацьовуєм по вікнах, підстрелити хто зна чи підстрелиш, та прицільно вже їм вистрілити важче. Підсуваюсь ближче до барикади. Вістріляв ріжок, забиваю знову. Дарма що ще маю дев"ять. Поряд зі мною Дімон , наш кулеметник,з Володимира родом. Перекидаємось кількома словами, коментуємо ситуацію. Нерозуміємо чому по готелю ні арта ні міномети не працюють. Прямо перед нами яскравий спалах, вибух і хвиля підкидає та синхронно,кувирком через голову летимо назад. Піднімаюсь, дивлюсь на себе на Дімона, живі та не ушкоджені. Барикада прийняла на себе осколки. На землі поряд кричить та пробує піднятись мужичок з 7ї роти. Навалюємось на нього , забираєм автомат , гранати. Контузія жорстка.Кричить що в нього горить голова, лийте воду просить. Притиснувши до землі гладжу по голові і намагаюсь заспокоїти. Тільки вогонь хоч трішки вщухає, піднімаємось та ведем його в розполагу. Завели посадили. На столі на животі лежить хтось знайомий. Підходжу, бачу що Федя, без свідомості. Питаю що з ним? Кажуть куля, але жити буде.Розумію ,що скоріше всього мене просто заспокоюють. Виходжу на пост, по дорозі вмикаю телефон. Дзвоню мамі, прошу щоб молилась за Федю, бо важке поранення. Запевнивши що в мене все добре, повертаюсь на пост. Бій не вщухає цілий день, просто плотність вогню міняється. Який сон, чи їжа. Не до того. Через кілька годин заходжу і бачу що Федя при свідомості. Підходжу, щось говорю, заспокоюю, кажу що ми з ним ще пострибаєм на аеро. Все як у паскудному голівудському бойовику. Просить якщо його евакуюють забрати деякі його речі. Але на останок каже що скоріше всього це кінець... Потискаю руку, розвертаюсь та заціпивши зуби іду. Мимоволі котяться сльози. Іду на пост. Темніє. Бій вщухає. З темнотою прилітає спасіння у вигляді "ласточки". Завантажили поранених та вбитих. Все це без моєї участі. Ми на постах створюєм шум. За сьогодні в нас двоє вбитих. Правда нікого з нашого бата. Та хіба це має значення. Одному трішки за двадцять. За день втратили головне. Нас вибили з верхніх поверхів. Ми затиснуті на першому поверсі. Все частіше приходить думка, що якщо нас звідси невиведуть то нам кірдик. Або принамі почнеться масований штурм прилягаючої території навколо терміналу. З бронею до нас прибув нач штаба нашого бату. Це вселяє деяку впевненість, що нас не кинуть напризволяще. Ця думка заспокоює.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Гість » 15 лютого 2015, 03:51

Hapuga, ти мобілізований у 80-ці?
Гість
 

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення nekton » 15 лютого 2015, 11:13

Боже! Взглянся на Україну! На землю, на люд. Виведи народ з блуду та дай розум і терпіння!
Аватар користувача
nekton
 
Повідомлення: 5289
З нами з: 18 грудня 2003, 18:49
Звідки: Бабруйск
Подякував (ла): 34 разів.
Подякували: 129 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 15 лютого 2015, 18:33

Гість. Так у 80-і. Поки що. В майбутньму наш бат стане основою для формування 81-ї ОДШБ.
Миколо. Те що пережили вдома, мама і дружина це я не можу навіть в повній мірі уявити. Я не зміг все приховати від них. Ні небуло там панічних дзвінків, що все пропало я загину і тд. Просто у мене був вибір, або я мовчу і залишаюсь віч на віч з дійсністю, або кажу що так ситуація критичеа але знаю, що за мене моляться. І не варто принижувати себе. Кожен в теперішній ситуації має робити все можливе. Не всі можуть іти на фронт. У кожного з нас своя війна.
І не потрібно знадувати, те хто і що колись говорив. Мені, теж є за що червоніти. Важливо , що ми робим зараз. І дякую, за підтримку, бо досить багато людей схвалюють мої дії, але не всі розуміють, а дуже багато зараз починають закидати. За що там воювати? За що голови ложити? От якби та каби як у ВОВ, тоді все було зрозуміло. Тоді були німці і були ми і все було ясно. Видно що ці люди погано вчили історію. Мені та більшості злопців які там були, все абсолютно ясно, за що і для чого ми там. Ні ну є деякі питання, але основне я знаю, правда на нашому боці.
пс. Далі буде.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Hapuga » 16 лютого 2015, 00:45

В принципі ніч минула відносно спокійно. Ну там стрілкотня і тд. Я чесно навіть непам"ятаю що там і як було. Спав хтось чи ні. Якось цей період випадає із пам"яті. Пам"ятающо звечора запримітили кілька не великих отворів в стелі з тилу нашого посту. Вони непокоїли тому періодично а це через хвили 3-5 ми проглядали свій сектор в тепловізор, ну і туди звісно поглядували. Окрема мова за тепловізори. Всі вони куплені волонтерами а це мінімум від 50 000 грн. Доречі один волонтер, розповів, що на фірмі де він замовляв, одночасно купували представники "Рошену". Але не по штучно, а зразу 30 шт. Ну це не реклама, а так невеликий фактик.
Коротше ніч пройшла відносно спокійно. Ну принаймі без втрат з нашого боку. На ранок ситуація виглядала так. Ми затиснуті на першому поверсі нового терміналу. Наші тримали вишку та пожежну частину, вірніш її руїни. На світанку всі по своїх постах. Періодично задовбую Психа питаннями чи буде жити Федя. Як виявилось від мене все таки приховали той факт, що поранення у нього дуже важке. Дзвонить його дружина але їй ситуацію прояснити неможу , саму невідомості ,щодо його стану. Як потім виявилось, йому видалили частину печінки, частину легкого та селезінку. Була зупинка серця на 8 хвили, влили близько 10 літрів крові. Вижив тільки завдяки Богу. На посту починається жара. Знову працює стрілецька зброя та РПГ. Ми не мовчимо, відпрацьовуємо по готелю звідки летять нам подарунки. Б"ю одиночними, патронів в достатку, але так прицільніш. Несподівано десь за руїнами внутрішньої стіни терміналу на висоті другого поверху, промайнув силует. Спалив світлий фон стіни. Беру це місце на приціл. З"являється силует, два постріли, силует зникає. Попав не попав, хто його знає. Але більше ніхто не показувався. Так як і ми боялись через отвір у с телі литить перша граната. Нікого не зачепило, всі на стрьомі але розвернути барикаду і в цю сторону не встигаєм. Друга граната і вилицю і біля виска обпалює біль. Пробую рукою на руці кров. Розумію що нічого страшного, але обережно пробираюсь в напрямку штабу. Псих обдивився , обробив, під пальцями прощупується осколок. Заліпив пластирем. Віддихався та іду назад. Хлопці на посту співчувають та трішки заздрять, адже мені світить евакуація при нагоді. На посту на чоловік 8. З подивом кілька раз зустрічаюсь поглядом з одним з нашої роти. Здоровий мужик, з тих хто рвався їхати тільки з боєм, ніяких сепарських блокпостів. А тут сидить в куточку за барикадою. Пацани огризаються з РПГ,хтось прикриває вихід гранатометника на позицію.Хтось прострілює по отворах в стелі. Нерозумію, але задумуватись над цим фактом нема часу. Потім я проаналізував і дійшов висновку. Там ми всі підійшли до певного порогу. За яким ти або не думаючи про те, що свистять кулі, лунають вибухи встаєш і робиш свою роботу, або ти залишаєшся перед порогом. Але це параліч, це постійно сверлить думка, що кожен постріл, кожен вибух буде останнім. Поскільки на посту досить багато хлопців пробуєм розвернути барикаду так, щоб мати прикриття від гранат які летять згори. Відходжу трішки далі від барикади і беру один з отворів в стелі на приціл. Стріляю так щоб куля в отвір увійшла рикошетом. Та сепари діють дуже грамотно. Під вогонь не лізуть. Небачу але чую як на землю в метрах 3х щось падає. Кидаюсь на землю як учили, ногами в сторону ймовірного вибуху, закриваю потилицю руками. Вибух і дупу та ліву ногу в стегні знову обпікає облем. Зриваюсь і підстрибуючи наче мені сіллю нашпигували в дупу, гребу в напрямку медика. Поряд з ним працює капелан, молодий пацан з Києва. Знімаю штани, обдивились. Знову дрібні осколки, обробили, замотувати нема сенсу всеодно злізе пов"язка. Посидів кілька хвилин та йду у напрямку посту. Тепер й куди обережніш. Вогонь ведем тільки з укриття. Та поряд з нами кілька пацанів чи то з 74ї чи 93ї. Один здоровенний мужик. видно що стріляний воїн. Особливо не ховається, броня розстібнута, без каски. Ведем вогонб на ураження та на випередження фактично у всі напрямки. Обложили конкретно. Особливо дістається посту що біля штабу . В стіну що розділяє перший поверх, періодичн прилітають постріли з РПГ. Одним з таких пострілів ранить мужичка з нашої роти. Бронік як їжак в осколках, каска в труху. Ноги в осколках та рука. Реально всі думали що двохсотий. Сиджу за барикадою та пострілюю. Всі щось роблять, кудись стріляють. Мужичок що в розстібнутому броніку стоїть поряд у весь ріст. Мить і він падає на ящики з гранатами. Хапаю за одяг та стягую вниз до себе за барикаду. Та помічаю як з невеликої дірочки над правою бровою фонтанчиком виливається кров. Зі всього видно що поранення не сумісне з життям. Пробую нащупати пульс. Не відчуваю. Намагаюсь закрити йому очі. Але періодично пробиваються якісь хрипи. Ще з одним товаришем зачіпляєм евакуаційною стропою, все щось не виходить зачепити, все вилетіло з голови те чого нас вчили на курсах. Врешті зачепивши тягнем через весь термінал в сторону штабу. Кілька раз змушені присідати через високу щільність вогню. Покликали Психа. Каже що живий , заносим в штаб. Спотикаюсь падаю, одяг з тіла пораненого сповзає, мужик реально здоровий і важкий. Кладемо на стіл і передаєм його докові. Обезсилений падаю на купу матраців, чую крик та матюки на свою адресу. В темряві не помічаю поранених які лежать під стіною.Бачу що боєць який лежить під стіною, Рома з нашої роти. Це йоиу дісталось від РПГ в ноги та руки. Вибачаюсь, щось говорю, намагаюсь підтримати. Залишаюсь нга якийсь час в штабі. Поряд на дивані прямо на підлогу вивертає контуженого пацана з розвідвзводу. Рома просить послабити жгут, док дозволяє. Находжу йому докумнти,телефон укутую термодіяалом та віддихавшись перебіжками вирушаю на пост. Там жарко та й людей забагато. Займаю позицію за колоною в метрах 10 від поста та пострілюю туди звідки може прилетіти. Іноді підходжу до поста поповнити боєзапас. Не сподівано замість гранат на підлогу падають димовухи. Спочатку подумали, що це звичайні армійські дими особливо не непокїмось. Тільки хмара досягає нас розумієм , що не все так просто. Очі починають заливати сльози, горло та легені здавлює спазм. Кашель такий що здається легені вилетять зараз. Перше що приходить в голову потрібна волога тряпка. Старючись триматись якомога нижче, здираю з голови шапку та притискаю її до обличчя. Вже мало що розуміючи від задухи спотикаючись бредем з кількома хлопцями в сторону першого посту. Там купа тіл які корчаться на землі від кашлю. Знесилений падаю сам. Скільки часу пройшло не знаю. Трішки оговтавшись іду в штаб, думав там легше. Та там газ навіть не витягується протягами. Хтось пропонує вологу серветку. Притискаю, наче легше. Гарна ідея.Знахаджу в рюкзаку пачку своїх та кладу в підсумок.Під час газової атаки вогонь наче вщухає. Відсилаю мамі СМС, "моліться бо травлять газами". Газові атаки змінюються пострілами, вибухами. Займаю позицію під стіною. В багатьох вже перегрілись та клинять автомати від інтенсивного вогню. Мій поки стріляє. Охочих стріляти досить. Сідаю і тупо кілька годин забиваю ріжки. Мені пустий я повний і так без перестанку. Іноді відкладаю цю роботу і стріляю. Нога в бедрі ниє , але стараюсь не звертати уваги. Розумію, що все іде до кінця і від думки про сім"ю здалює горло, навертаються сльози. Так і сиджу, сльоза збіжить , забиваю магазин, стріляю. Це не істерика чи якась паніка. Просто жаль сім"ю і не зрозуміло ,що ми там обороняєм. Хіба що самих себе.
пс. Допишу завтра. Бо це самий довгий день в моєму житті. Та й взагалі ці кілька днів злились в один суцільний день.
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."
Аватар користувача
Hapuga
 
Повідомлення: 1826
З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста:

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення Гість » 16 лютого 2015, 15:48

Hapuga, Луганський аеропорт ще застав?
Гість
 

Re: Записи,нариси солдата, чи щось таке.

Повідомлення vk11 » 16 лютого 2015, 21:10

vk11
 
Повідомлення: 36
З нами з: 24 листопада 2004, 18:08
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 1 разів.

Поперед.Далі

Повернутись до Ковельські балачки

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 23 гостей

cron