Місце спілкування ковельчан (і не тільки)
Сподобався форум - постав +1 
Сьогодні: 24 листопада 2017, 12:16

Часовий пояс UTC + 3 годин




Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ... 11  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 12 листопада 2013, 16:47 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Розкажу про одне чудове місце на сибірській річці Ангарі, де живуть нелякані ідіоти і приїздять туди частенько такі самі. Після розпаду СРСР багато грандіозних проектів були не реалізовані, деякі призупинені до кращих часів. В 2006 році почалася добудова Богучанської ГЕС, котра будувалась ще з 1974 року. З продовженням будівництва ГЕС і алюмінієвого заводу поступово почала рухатись вся інфраструктура – вахтові посьолки, ЛЕП, лісоочистка.

Я отримав пропозицію допомогти з організацією охорони об’єктів і майна одного підприємства. Вся проблема в тому, що вони будуть будувати розкидані по Ангарі різні об’єкти на протязі 200 кілометрів від Богучан до Мотигіно. Геморой ще той, але саме тоді інтуїтивно відчув, що можна буде потопати ніжками по тайзі та поплавати по Ангарі, що для мене це якраз буде той випадок поєднання приємного з корисним. Рідко випадає така можливість опинитись в місцях, де можливо дійсно ще не скрізь ступала нога сучасної людини. Глянув на карту, трохи подумав, дав «добро» і поїхали на розвідку.

Край дикий, роботи у людей немає, лісозаготівля зосередилась в певних місцях і руках, іншим не повезло. Всі живуть рибою і своєю худобою. Після спілкування з місцевим головою адміністрації і правоохоронними органами стало ясно, що красти будуть пробувати все.

Відкрили своє охоронне підприємство і ще трохи схитрував: підтягнув сюди ще одне охоронне підприємство свого приятеля, у котрого на той час вже була ліцензія на зброю для охоронців – нехай він відписується перед ліцензійно-дозвільною системою та прокуратурою за використання зброї. Ну а те, що зброя тут мусить використовуватись частенько - у мене сумнівів не було.

Розставили вагончики для охоронців, де в яких місцях навіть тимчасові палатки, купили пару УАЗиків та Нив для груп швидкого реагування, пару машин орендували у місцевих, домовились з місцевими участковими на взаємовигідній основі, щоб вони енергійно душили спроби організації пунктів прийому металобрухту і щоб охоронців також перевіряли частіше. Процес пішов.

Через якийсь час збираюсь навідатись туди на недільку з перевіркою. Знаючи вже дорогу від річки Єнісей до Ангари- їхати на своїй машині треба бути конкретним ідіотом, та й службову новеньку шкода. А там мені машина ой як потрібна. Забирати у охорони на неділю якесь авто також не дуже добре. Без машини там буде сумно, стільки можливостей поїздити біля річки та в тайзі. Якраз перед цим поламалась одна орендована для охорони машина. Пояснюю Генеральному, що є крайня необхідність купити нам ще одного УАЗіка і я його з своїм замом туди перегоню. Генеральний пише в Москвабад термінову заявку на японський джип. Головний олігарх виділяє шефу всієї безпеки по нашому напрямку в Москвабаді суму на імпортний джип, шеф безпеки відправляє моєму Генеральному суму на новий УАЗік, ну а Генеральний передає мені вже суму лише на Ниву і то поїжджену. Отака фігня. А потім дивуємось чого це на виході з алюмінієвого заводу такий дорогий один кілограм продукту чи кіловат з ГЕС. Я тепер точно знаю, що дорожнеча в моїм краї саме від того, що десь в тайзі ламається якась нікчемна машина.

Купую на автобазарі на ті гроші лише поїжджену пару років Ниву, завгар приймає її на обслуговування. Про мою поїздку дізнається зам Генерального «по тилу» і «падає на хвіст». Пройдисвіт ще той, вирватись на недільку на природу кому ж не схочеться. А тут такий шанс. Рибалка він заядлий, кучу грошей тратить на різні костюми, рибальські снасті та прибамбаси. Я все це називаю бутафорія. Взагалі-то я трохи не розумію рибалку - не розумію як можна тупо просидіти нерухомо годину чи півдня в одній позі і встромивши очі в поплавок на воді. Фігня якась.
Але він може бути мені дуже корисним, вірніше не мені – моїй роботі: закупить вагончики замість палаток та бензин виділить без обмежень. На другий день виїжджаємо з ним і моїм замом, при умові, що він також буде рулити коли нам надоїсть.

Від Новосіба до Красноярська 800 км, потім до Лісосибірська ще 300 по асфальту і від Єнісея до Ангари ще десь 200км по ґрунтовці та через тайгу.

І ось ми в дорозі. Ніколи з собою майже нічого не беру, крім гігієни мінімальної. Привик якось викручуватись. Завжди дивуюсь як люди набирають по списку сотню пунктів різного мотлоху та продуктів, ніби за ними буде гнатись голодна смерть принаймі півроку.
Виїхали раненько, прислухаюсь до машини. Двигун працює монотонно, кілометри потихеньку намотуються на колеса. Машину взяв інжекторну, розганяюсь 100, потім і 120 – для Ниви то шикарно. Кілометрів через 100-120 появляється якийсь гул. Прислухаюсь, трохи збавивши швидкість, ніби пропадає. Знову розганяюсь і знову гуде. Може внутрішня граната загула, бо гул стоїть прямо під машиною. Зупиняюсь і заглядаю під машину – масло з коробки капає. До ближнього населеного пункту кілометрів з 20, до Кемерово – 100. Буду їхати до ближнього НП, може там сервіс є. В селі підказують люди напрямок в «Арасервіс», хачики піднімають машину і ставлять діагноз – треба знімати коробку і роздатку, міняти прокладки і сальники, у них таких немає і тре буде когось послати в Кемерово за запчастинами. Якщо слідкувати за маслом то можна доїхати і так до Кемерово. Показують де доливати масло в коробку, доливають майже половину. Починаю їхати помаленьку – гул пропав. Не витримую і потихеньку розганяюсь – тиша. Кілометрів через 50 знову гуде. Зупиняюсь і доливаю масло в коробку. Їдемо, знову тиша на 20-30 км, знову доливаю і так доїхав до Кемерово. Там на фірмовий автосервіс і під вечір машина готова. Поки машина в сервісі ми пообідали і полазили по місту. «Зам по тилу» ще прикупив якоїсь фігні для рибалки.

Зображення

Прийдеться їхати вночі, а задумка була пройти Красноярськ ще за світло. Починаю їхати і відразу даю 120 і слухаю – все нормально. Думаю якщо щось вилізе, то нехай відразу, поки від автосервісу далеко не від’їхали, краще нехай тут щось відразу ламається, ніж потім у охоронців в тайзі. Але все тихо, мотор шепче. Швидкість збавляю до 100 – починає темніти. Кілометрів через 200 сідаю на праве крісло і дрімаю, рулить - зам по матеріальному забезпеченню фірми («зам по тилу»). Пройшли Красноярськ, я дрімав і не помітив. Прокинувся від шуму коліс по гравію – асфальт закінчився, вже під’їжджаємо до паромної переправи через Єнісей і розвиднюватись почало.

Я вже тут був і знаю, що тільки зараз починається самий геморний участок дороги. Буде паромна переправа на другий берег Єнісею, потім їзда по грунту 70км до слідуючої паромної переправи через річку Тасєєва, потім 40км до слідуючого парому через Ангару до Мотигіно, з швидкістю по бездоріжжю як вийде. Тобто, для того щоб добратись до Мотигіно, треба пересікти на паромі 3 річки. Таких бажаючих набирається на березі багато, організовується черга з машин і не всі входять за раз. Паром ходить туди-сюди через годину або через дві. Добре що приїхали на переправу так рано, черга ще з вечора стоїть, стаємо в чергу.
Виходжу з машини і саме тепер відчуваю, що ось вона воля, ось вона велика сибірська річка Єнісей. До першого парому ще години три з половиною, можна побродити по берегу.

Зображення

Зображення

Грузимось на перший паром і попливли. Любого жителя міських скляно-бетонних джунглів навколишня природа приголомшує. Стою біля борта парома і дивлюсь на все мовчки, думаю.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Через півгодини вибираємось на берег і починаються перегони. Треба обігнати всіх до слідуючої переправи, щоб попасти на паром в перший захід, бо там ще місцеві жителі
підключаються в чергу, можна простояти потім 5-6 годин. Вперед вириваються пара джипів, ми за ними. Сонечко вже почало пригрівати і вікна не відкриєш, бо передні машини підняли пилюку страшну. Відриваємось від основної маси пузотерок та вантажних і стараємось не відстати від джипів. Дорога місцями перерита промоїнами як канавами, то після зливи вода так поперек дороги біжить, такий місцевий рельєф. Через ті канави більшість джипів перебираються обережненько – шкодують водії свої недешеві машини. У мене тут перед ними виграш – на Ниву запчастини дешеві, та й службова ж таки, не так шкода. Скачемо через промоїни не збавляючи швидкості обганяємо всіх поступово, лише один SURF попереду, так і їдемо, там також за кермом ідіот.

Зображення

Зображення

Зображення


Добираємось до слідкуючої переправи через річку Тасєєва, стаємо в чергу, паром якраз підходить до берега. Не дарма так гнались – за нами на паром попадає лише одна машина і більше місця нема. Знову пливемо мовчки, працюють лише очі і легені на всю потужність. І знову ривок по бездоріжжю вже до переправи через Ангару.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Ангара… Безкрайні простори, самобутні прибережні села… Кругом тайга на тисячі кілометрів, дивовижний рослинний та тваринний світ. У Ангари і запах особливий, лише вона одна починається з Байкалу і стрімко несе свою найчистішу воду вздовж тайгових квітучих кам’яних берегів в Льодовитий океан. Край незліченних багатств, невимовної краси і, одночасно, гострих екологічних проблем. Вже не раз її душили гідроелектростанціями, шкідливими заводами. Там де пройшли люди стелиться дим від пожарів і чорніють плями в тайзі. Ще до цих пір від Іркутська до Братського водосховища попадається риба з залишками ртуті із-за забруднення навколишнього середовища виробництвами хлору і каустику ртутним методом, золотодобування. Богучанська ГЕС то вже четвертий зашморг на її шиї. Але річка жива, сама себе лікує, сама очищує свої водосховища і притоки від людських фекалій. Гідно і мудро відповідає нам своїм водним розмахом, різнобарв’ям своїх тайгових берегів та чудовою рибою харіусом.

Заїжджаємо на паром в числі перших і попадаємо нарешті в посьолок Мотигіно.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Звідси нам ще 70км до нашої цілі – посьолок Орджонікідзе. Саме сюди я їду. З усіх місць на Ангарі мені саме тут найбільш комфортно. По-перше тут керує процесом мій знайомий прораб, по-друге тут живе родич голови місцевої адміністрації і його племінника я взяв водієм в групу швидкого реагування. За це маю по приїзду свої ніштяки у вигляді моторного човна, руської бані, пари сухарів. А ще це місце історичне. В 1908 за бандитизм сюди цар відправив Григорія Орджонікідзе (псевдо Серго) кращого товариша Йосипа Джугашвілі (псевдо Коба, Сталін) на вічне поселення. Пробув він тут до 1909, набрався сил і дременув звідси без дозволу до свого корефана, щоб разом з ним вписати кров’ю свої імена в більшовицьку книгу історії. Ніякої хатини де жив Серго не залишилось, але мені показали камінь, ніби на ньому любив Орджонікідзе сидіти над Ангарою. Я там також деколи сиджу і думаю як би то провернути якусь свою революцію в королівстві Таїланд.

Зображення

Зображення

Кілометрів за 30 до кінцевого пункту подорожі починається сильний дощ. Дорога моментально перетворюється на слизьку грецу – тут вже виручає 4WD. Потихеньку впевнено пробираємось до посьолка. Приїхали.

Зображення

Зображення

Посьолок живе своїм життям. Колись була робота у всіх на заготівлі лісу, тепер тільки своє господарство. Держава про них забула, виживають як можуть, ну ті, що залишились. Багато порожніх хат, але хати стоять міцні – лісу багато кругом. Кинули все, хто молодший, та й подалися хто в Мотигіно, хто в Лісосибірськ та Єнісейськ.

Заїжджаю на об’єкт до охорони, отримую інформацію і їдемо до хати прораба.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Фірма викупила за безцінь кілька непоганих домівок, зробили ремонт і заселили спеціалістів. Прораба знаю пару років. Його Генеральний тримає всіма руками, бо на таких людях все тримається. Петрович вже мене чекав, приготував нам вільну кімнату, баню і вечерю.

Зображення

Зображення

Завжди рано просинаюсь. Дощ закінчився, але хмарно. За день все підсохне і можна на завтра планувати рибалку як я люблю. По калюжам йти до річки не хочеться і вирішую поїхати машиною. Машина біля хати за парканом. Підхожу і помічаю натоптані сліди в грязюці біля заливної горловини, інтуїція підказує, що бензину триндець. Так і є, все хтось висмоктав вночі. Навіть не подумав ввечері, що так наглюче місцеві під вікнами прораба можуть зробити. А ми ж тут їм половині села роботу дали роки на два-три. Видно то хтось з тої другої половини села.
Петрович організовує доставку пари каністр з бензином з об’єкту і я з колегами їду до річки. «Зам по тилу» дістає свої заморські рибальські снасті і лізе до води з тими поплавками. Ну а я натішусь рибалкою завтра, там нас профі на човнах моторних будуть вигулювати.
День проходить цікаво і швидко. Вивчаю береги та релаксую в лісі з рушницею. Навіть встигаю зарюхатись в болоті на машині. Прошу Санича (мій зам) дойти до бази та якусь техніку пригнати на допомогу.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

А під кінець дня вечеря у родича голови адміністрації з справжньою їжею та домашнім запашним справжнім хлібом. Випиваємо все.

Зранку над Ангарою невеличкий туман. Виходимо на трьох моторках, в кожній місцевий абориген і по одному з нас городських. Мотори набирають оберти, човни починають боротись з течією – йдемо вверх проти течії. Ех, яка краса кругом! Фото не може всього передати. І основне, що у мене рідко коли попадають в фотоапарат самі чудові моменти. Я просто насолоджуюсь моментом, не до фото. Я не фотограф і не ганяюсь за рідким кадром, хоча останнім часом все-таки задумуюсь над покупкою хорошої дзеркалки.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Кілометрів через 10 глушать мотори, кидають на ланцюгах в воду металеві диски від авто і починається рибалка. Я люблю рибалку коли ловиться риба. Через годину у мене вже два десятки харіусів, але не великі і не жирні, бо тільки ще червень, ось в серпні харіус буде зовсім інший. Чую як запускають мотор на човні з «зам по тилу» і пливуть до мене. Він ще не зловив ні одної рибини. Коли глянув в мій бачок то ледве з човна не вистрибнув на нервах. Закидає біля нашого човна (у нас же тут рибний клондайк, а там було тіпа невдале місце) і знову нічого не ловить.
А у мене тим часом знову пара штук. Віддаю вудочку, котру мені дали місцеві, «зам по тилу» і о чудо! Він починає смикати потрохи харіуса. Видно його заморські снасті зовсім не годяться для ловлі ангарського харіуса. Мені дають нахлист для ловлі щуки щоб я не сидів без діла.
На протязі якогось часу я ловлю самих придуркуватих в усій Ангарі двох величеньких щук, бо нічого такого особливого не робив для цього. «Зам по тилу» випучує очі і благає передати йому мій нахлист. Ловить врешті-решт таку ж велику щуку і на адреналіні чуть не перевертає човна. У мене нема дурного азарту, я розділяю філософію місцевих – брати від природи треба лише стільки, скільки тобі треба для достатнього харчування. Витягуємо якоря і йдемо на острови ближче до берега, риби у нас вже достатньо і пора варити уху.

Мимо нас пропливають плоти з лісом. Все як і 200 років назад. Доріг і мостів немає, може це і краще – не все швидко вивезуть.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Біля берега на кам’яних островках на нас накидається куча різної мошки. Мої колеги хапаються за репеленти, але не знають бідолаги, що цей гнус зовсім тут не правильний. Я то вже знаю, що краще так трохи перетерпіти. Збираємо сухі обломки лісосплаву на березі і запалюємо вогнище. Мошкара трохи пропадає. Місцевий абориген бере пластикові пляшки та топає до джерела за водою.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Поки йде підготовка до трапези, то я в човні роблю собі екскурсію і на одному з таких же кам’яних островків знаходжу такий знак. Цікаво, видно якась давня експедиція залишила пам'ять про себе. Пливу за місцевим жителем і показую, він нічого не знає про історію, Каже ще є дещо в інших місцях. Хм.. Значить є ще нам всім тут що відкривати.

Зображення

Розповісти як місцеві готують уху з харіуса у мене не вийде. Це треба бачити, нюхати і пробувати. Для мене це один з цікавих моментів дійства. Я тільки ще додатково сам загортаю в фольгу рибу по своєму рецепту та кладу на вуглини. Пошкодую ваші нерви і монітори.

По евенкійсько-бурятській традиції мочимо пальці в алкоголь і кропимо землю – це духам, треба поділитись з ними щоб все було добре. Пийнувши і досита відвідавши ухи, починаємо неспішні бесіди. В основному місцеві відкривають свою душу і вивалюють свої проблеми. Пригадують Ангару свого дитинства, розповіді своїх батьків та дідів про річку, якою вона була і як жили. У людей забирають землю і вже навіть воду. Ангара вже не та, пропав бірюзовий колір і прозорість. Раніше кам’янисте дно було скрізь видно. Риби менше стає. Їм тут ніяких особливих дивідендів не достається від продажу природніх ресурсів, добре хоч світло провели. Появлялись якось тут підприємці пришлі з сітками для лову риби в великих масштабах. Навіть хати покупляли і почали ловити рибу на продаж в Красноярськ. Але чомусь погоріли ті хатки і підприємці повтікали. Видно з стародавніх часів живуть тут тунгуські духи шаманів і оберігають річку та людей від ідіотів.
Перебираємось на берег і відпочиваємо. В якийсь момент всі затихаємо і думаємо кожен про своє…

Непомітно накочується вечір. Підморгую Саничу і звертаюсь до «зам по тилу»:
- А хочете я вам подарую оргазм?
Дядько блимає очима, збирає залишки тверезих мізків в своїх шухлядах, але все рівно не може второпати що це я задумав. На всякий випадок відсовується від мене трохи далі. Натішившись моментом, пояснюю, що хочу продемонструвати вечірній річний фрістайл-слалом по-ангарськи. Запускаю мотор і піднімаємось всі троє на човні проти течії хвилин 30, глушу мотор і в повній тиші пливемо по течії до місця нашої стоянки. Люблю такі моменти, всі зачаровані урочисто мовчимо, такі моменти запам’ятовуються на все життя.
Ніяких людей… тиша… космос… На небі з’являються перші зорі, завтра знову буде хороший сонячний день. Відчувається прохолода і легенький туман - випущені майбутньою ніччю на розвідку. Погойдуємось в човнику на хвилях річки. Яке то щастя пройти через туман і почути як клацають зуби та навіть ребра від холоду. Під булькіт води набулькати з фляжки в похідну чарочку конячку чи віскарика, пристати до берега і підкинути в тліюче вогнище пару сухих кусків піхти та попити гарячого чайку з димком і, загорнувшись в густий сивий туман, притулитись спиною до трьохсотлітнього кедра в п’яній блаженній дрімоті, навіть не спробувавши з’ясувати від чого ти п’яний - від тої чарки, чи то від щастя, що знову на волі серед первозданної природи і величезного простору. Це потрясно!


Деякі ідіотські підсумки.
1. Їздив я туди раз в 2-3 місяці на протязі двох років.
2. Через два роки олігархи там «кинули» на гроші кучу фірм і роботяг.
3. Одного разу ідіоти-охоронці привезли сітку на одному з об’єктів і наловили забагато риби. Духи шаманів на другий день спалили мені вагончик. Ідіоти з страхової фірми пробували не заплатити нам, але у мене були всі документи.
4. Один ідіот з групи швидкого реагування на спір перескакував через розкидані колоди лісосплаву на березі цією Нивою і кончив всю ходову. Утримав з його зарплати з запасом та вигнав.
5. Другий ідіот з групи швидкого реагування під синькою злетів на цій Ниві з дороги і пом’яв весь бік у машини. Утримав з його зарплати з запасом та вигнав.
6. За два роки жорсткої експлуатації двигун Ниви не ремонтувався. Мінялось тільки масло та свічки.
7. Нива своїм ходом через 2 роки повернулась в Новосіб і на другий день була куплена якимсь ідіотом за 1000$.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 12 листопада 2013, 23:44 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 26 лютого 2006, 18:23
Повідомлення: 1115
Звідки: From free trow line
Подякував (ла): 3 разів.
Подякували: 13 разів.
Цікаво почитати)

_________________
"Play every game as if it was you last."
-Allen Iverson


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 13 листопада 2013, 16:03 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
BOLIK написав:
Цікаво почитати)

Дякую :-):
Вам часом не доводилось спостерігати поведінку частини громадян, дії яких не мають явних ознак наявності логіки?


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 13 листопада 2013, 20:02 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
sibstupa написав:
Вам часом не доводилось спостерігати поведінку частини громадян, дії яких не мають явних ознак наявності логіки?

Поділіться з нами :ar_ti_st:


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 14 листопада 2013, 20:46 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 18 грудня 2003, 18:49
Повідомлення: 5287
Звідки: Бабруйск
Подякував (ла): 34 разів.
Подякували: 129 разів.
Район міста: Королівськмаш
Цитата з іншої теми, але!!!

sibstupa написав:
"Ніасіліл" (с)
Тепер розумію як форумчани дивляться на мої "многабукафф"


Ну не знаю. Я майже 10 років на форумі але таких чудових текстів як пишете Ви, тутечки ніхто ніколи не писав. Будь який інший великий пост (окрім хіба що ХотБірда) я майже ніколи не дочитую. Вас же читати це просто казка, читаєш з захопленням і жалієш що пост завершився. Може в сібступи є блог де він частіше пише? Або ще форуми на яких спілкується? Поділіться посиланнями.

_________________
Боже! Взглянся на Україну! На землю, на люд. Виведи народ з блуду та дай розум і терпіння!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 листопада 2013, 10:41 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Дякую, nekton! Блог не веду. Блог буде, коли зможу друкувати самий цікавий відрізок свого життя. Може з часом… А поки що тільки приколи юності та після виходу на пенсію ексклюзивно для Ковельського форуму - тут моя зона комфорту і ностальгія. На деяких форумах я не сібступа, там трошки все по-іншому.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 21 листопада 2013, 23:31 
Офлайн

З нами з: 27 березня 2004, 14:16
Повідомлення: 214
Звідки: Kovel
Подякував (ла): 3 разів.
Подякували: 5 разів.
sibstupa написав:
Розкажу про одне чудове місце на сибірській річці Ангарі, де живуть нелякані ідіоти .....

м-дя.. погоджуюсь з колегами...
попередні опуси були "бомбовими", а тут... чуть не "атомку" вражень підірвано...
не буду особо лялякати, але останнім часом я заходив лише щоб почитати то про "масальоти" то ще щось від автора :)
а воопчем - від мене пасібки ;)

_________________
главное - голова,
остальное прилОжится.
Колобок


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 березня 2014, 17:45 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
gregkov написав:
... останнім часом я заходив лише щоб почитати то про "масальоти" то ще щось від автора :)
а воопчем - від мене пасібки ;)

Дякую. Останнім часом якось і писати в цю тему не можу, але попробую


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 березня 2014, 17:53 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Засидівся тут позавчора вночі за віскариком і десь тако біля другої години накрило моєю, знайомою вам вже, марсіансько-дурдомівською фігньою. Пробило на сюжет, де Вольдемар Довгорукий зі своїм хором хлопчиків СпецАтас з однієї сторони та Арсеній Перехопикуля зі своєю Службою Смереки з другої сторони, в дурдомі розісралися та почали ділити психушку і захоплювати поверхи. Кинув в Ворд та закрив. Сьогодні став читати і почало відбуватись щось зі мною зовсім протилежне. Чи то Вищий Розум врозумив, чи мізки підказали, що на треті сутки замість синьки вже тре сьорбати юшку з сьомги, хбз…
Захтілось переглянути минулорічні фото з України.
За фото не сваріться, вони так собі та й фотік так собі. Я вже писав, що лише собі довіряю запам’ятовувати різні моменти. Ну, а фото роблю просто машинально, попередньо натішившись та отримавши емоції. Я не професійний фотограф, мої фото не зможуть передати вам мій внутрішній світ в момент зйомки і все ж, надіюсь, отримаєте якесь задоволення.

Минулого року в Україні я прожив два місяці. Незадовго до Майдану поїхав додому.
Для чого я викладаю тут мої фото? На них застигли ще ті моменти, котрих вже ніколи не буде. Ми всі зіткнулись з іншою реальністю. Дивлячись з відстані кількох тисяч кілометрів на вулиці Києва, хотілось заплющити очі і, як в дитинстві, розплющити коли вже страшний сон пройде. Україна змінилась і я не знаю якою буде моя зустріч з нею знову.

Фото нашого маленького затишного міста. Я тут пройшов тисячі доріг. Я завжди знаходжу тут про що мрію. Мене знають старі сосни, залишки бліндажів та траншей і синє-синє небо. Небо і я – самі близькі родичі.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Київ сонячний… Кого він тільки не бачив! Одне з найкращих міст Європи.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Київ дощовий. Запах мокрої бруківки від цього осіннього дощу. Той же дощ позмивав тисячі моїх слідів. В цей час можна годинами сидіти в кав'ярні біля вікна, дивитися на Хрещатик і в тихому смутку втрачати грань між вічністю і короткою миттю життя.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Сьогодні все почалося саме з цієї фотографії. Раптом зрозумів, що небо над Печерською Лаврою попереджало тоді всіх.

Зображення

Щастя було десь в минулому, я точно знаю, що було. Може ще побачимося. І надіюсь ще будуть в мене нові сонячні фотографії. Я дуже на це надіюсь. Я знаю запах крові, але мені подобається запах мокрої бруківки від дощу


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 березня 2014, 18:35 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 15 грудня 2003, 00:17
Повідомлення: 2964
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 25 разів.
Подякували: 69 разів.
Район міста: Черьомушки
Гарно написали і фото мені дуже сподобались.
Дійсно, на вістрі надзвичайних подій починаєш особливо відчувати і цінувати той спокій, благодать природи і мир, які раніше сприймались як щось дане на віки, незворушне і стабільне.

_________________
Ворогів я закидаю квітами – у труні. Сальвадор Далі


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 березня 2014, 18:54 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
irma написав:
Гарно написали і фото мені дуже сподобались.
Дійсно, на вістрі надзвичайних подій починаєш особливо відчувати і цінувати той спокій, благодать природи і мир, які раніше сприймались як щось дане на віки, незворушне і стабільне.

Дякую,irma! Ті, найвищої кваліфікації сучасні політики, рішали та інструктори, абсолютно позбавлені емоцій відносно спокою людей. Там лише аналітика, прогноз і статистика. Без різниці скільки буде в списку "двухсотих" - сотня чи тисяча, всього-навсього цинічна статистика. Світ перевернувся, навіть не віриться, що колись офіцери Люфтвафе не подавали руки офіцерам Бранденбург-800. Хоча потім все перемішалось...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 травня 2014, 06:19 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Читаю тут на днях в павутині про різні трагічні випадки: … загинув при розриві гранати…бійці встигли вискочити з палаючої машини… під час планових навчань під гусеницями танка загинув…
І висновки: порушення техніки безпеки… правил водіння бойової машини… інструкцій та посадових обов’язків…

За своє життя порушував половину серйозних інструкцій. В деяких випадках компромісно, просто на адреналіні роздовбая, йшов по лезу ножа між «можна – не можна», в деяких випадках свідомо і агресивно все порушував і це рятувало життя і складну техніку. У мене на інструкції своя точка зору. Традиційно інструкції "пишуться кров’ю" по факту: йолоп засмажився в трансформаторній будці – повісили табличку "Не лізь – вб’є!" Вся проблема в тому, що ми ніколи не вислухаємо думку самих загиблих. Можливо вони б доповнили догми безпеки більш строгими реченнями, а можливо і кардинально перевернули б наше бачення проблеми. Хто знає, можливо, коли під Новосибірськом на танковому полігоні чотирьох бійців, маршируючих в колоні, намотало на гусениці танка, у когось з них в останню секунду виникли сумніви в правильності уставного «Держать строй!» А у командира літака, сідаючого на смугу на завищеній по різним причинам швидкості і згорівшого в канаві відразу за посадочною смугою, також було своє бачення на заборону включення реверсу тяги в повітрі. Можливо якраз включення реверсу в повітрі на висоті 3-5 метрів дало б можливість зупинити літак до канави. Так ні ж, навіть конструктивно зроблено так, щоб реверс увімкнувся лише коли шасі торкнеться землі. Бажаючими врятувати своє життя, все це креативно обминається на всяк випадок ще до зльоту. Я не за анархію, я за розумний прорахований компроміс. Дав малому погратися бойовим пістолетом (а хто з військових не давав, хіба шо АндроВіт, бо у нього там на Горці важкі гармати були ::yaz-yk: ) – попередньо вийми обойму з патронами. Тобто, робиш перший крок – прораховуй другий і третій. Якраз про такий випадок зараз хочу написати з свого життя.


В одній фірмі у мене був старший охоронець, котрого я, як живого експоната, використовував в цілях промивки мізків та мобілізації відповідальності у охоронців до зброї. Він чудом залишився живий і своїм прикладом завжди хлопцям нагадував, що зброя то не іграшки. Але все по-порядку, почну з чого воно все починалось.

Ми з шефом пару років працювали на одну контору. Шеф працював шефом, я його замісником. Все йшло нормально, поки не поклали на нас око якісь пришельці столичні. Шеф одного разу мені сказав по-секрету:
- Серйозні люди хочуть дати мені бабосів на відкриття бізнесу, у них їх дівати вже нема куди, переживають за нас як ми тут колупаємось. Перекупимо пару ЧОПів вже готових, наші справи різко рвонуть вгору, обійдемо легко всіх конкурентів з такими друзями. Якщо зробимо як тре, то вони потім обіцяють мені килим-самоліт та хороше місце в корпорації, я і тебе заберу з собою. Хватить вже тут морозити шмарклі, пора потіснити олігархів за скатертиною-самобранкою!
- Ех, - кажу, - я вже котрий раз таке чую. Перший і другий раз було те саме. Також обіцяли багато чого.
- Хто бздить – той гине!, - впевнено сказав шеф, - Хороші хлопці - по очам бачу. Все буде в мармеладі!
Мені-то вже звично – не в першій фірмі працюю, я був готовий, а мій шеф трохи шариків з роликами втратив від такої близької шоколадної олігархної перспективи.
- Друже! Ми ще послужимо! Скоро у нас буде хороша робота! І жисть потім «всьо включено».
Через якийсь час шеф перейшов на нове місце і включився в роботу. Ще через якийсь час традиційно викликає мене. Лупонули першу 0,7 з смаком за запахом торфу. В очах мого колеги відразу запрацювали шухляди всіма двома звивинами.
- Друже! Настав час! Тут зараз починається переділ власності, мені запропонували конгломерат барів, ресторанів, нічних клубів, магазинів, кінотеатрів. Ми вже домовились і перекупили пару охоронних підприємств. Я тобі пропоную звичну для тебе роботу. Проблем нема, бійцями укомплектовано – бери і контролюй їх роботу. Я вже маю тут свій стабільний відсоток. Трохи потерпи і будемо жити на золотому узбережжі.

Далі розповів про шикарні перспективи і в деталях наші майбутні ситі оргії, котрі не міг уявити навіть граф Дракула. Мдя…
З таким же азартом за пляшкою Наполеона вже один шеф мені так само колись розповідав перед банкрутством і зараз розповідає, коли провідую його в палаті. Тепер з азартом розповідає, скільки раз виграв у карти в Дуче… в Гудеріана… І з Наполеоном все в порядку - в кожній палаті йому рапортує сам Наполеон…
Ех, шефи… Які люди! Які філософські гуторки, ідеї, плани…

- Друже, - продовжив шеф, - ти знаєш толк в охороні і розбираєшся в людях, то давай починай і будеш керувати шикарними пансіонами, купатись в теплому морі і два десятка бічбоїв стоятимуть біля тебе з черешнею та Чівасом!
- Добре, - кажу, - клич сюди старших по об’єктам та старших змін, - тре ж познайомитись.
Я люблю сам набирати людей в команду, а тут вже повний комплект. Шеф лупонув мовчки стакан, перехрестився і вийшов. Не встиг я зробити те саме, як за шефом в кабінет увійшли з півтори десятка людей з пофуїзмом в очах, попередньо зібраних для нашого знайомства.
Шеф вишикував контингент рядком і промовив урочистим голосом:
- Шановні колеги! Ви навіть не могли мріяти, що зможете дожити до цієї визначної події в вашому житті! Всі знають, що є у мене, дарований Вищим Розумом, колега-замісник і просто товариш. Всі ви чули про його славні подвиги в боротьбі з фраєрами та іншим всесвітнім кримінальним злом на інших об’єктах нашого міста. І ось ВІН перед вами! Він спасе всіх нас від злиднів та хаосу!

Контингент вирячив скляні очі і оторопів з шефа, наче від потрійної ранкової дози аміназину. Шеф шепнув мені на вухо "Давай бери ситуацію в свої руки!"

Познайомились, поспілкувались. Навіть ідіот зміг би легко ідентифікувати по фізичному розвитку та інтелектуі в очах людей, здібних любого фраєра заставити позбирати переламаними пальцями свої вибиті зуби з асфальту та прокричати на колінах "Ура Росії та спецназу!!!", "Више нас только звьозди!!!"

Почалась ще одна нова сторінка мого життя на землі.
На цьому місці мені додатково приходилось вести бесіду з проблемними кандидатами на якусь край як потрібну роботу, коли шефа нема в офісі. Директор по персоналу в таких випадках підстраховувалась і без мого підпису нікого не посилала до Генерального.
В той день поспілкувався з кандидатом на замісника енергоцеху. Буває всяке амно лізе – завертаю. А тут нормальний дядько. Позитивно поспілкувались. Пішов він і через хвилин 5-10 раптом повертається, а в руках… тримає офіцерський ремінь з службовим ІЖ-71 та браслетами. Мля… Шо за фігня?! У мене за секунду прокрутились варіанти – можливо це представник МОБ УВД і провів провокацію, щоб позбавити нас ліцензії на зброю – обурені конкуренти проплатили. Сам колись в одній фірмі в вагончику Сайгу забирав у охоронців – попросили хазяї провести інспекцію роботи ЧОПа. Сказати, що неприємно стало – нічого не сказати. Припух. А дядько тим часом так чемненько:
- Я дико вибачаюсь… я зайшов … по нужді в туалет… і ось…
Тобто йшов він в туалет, з туалету вийшов охоронець і дядько там знайшов цю всю приблуду. Подякував я йому, ще сам не вірячи, що так легко мені все пройшло. Тільки дядько вийшов – прикульгує захеканий старший охоронець Олег з виряченими очима:
- Шеф!!! Мнє 3,13зда… Ствол пропал! Посідєл на унітазє, расстєгнув рємєнь со стволом і положив єго сзаді.. і забил в сральнікє… Чєрєз мінуту бросілся іскать, но уже с3,14зділі…
Пригадався давній випадок з одним з синів Кавказьких гір. Стояв гордий Дато днювальним по роті і ліньки йому було носити штик-ножа на поясі. Зняв його та засунув у внутрішній карман своєї шинелі в гардеробі роти. А потім під час здачі чергування прибіг з такими ж очима:
- КамандИр!!! Ножь паставіль на карман… іс3,14ізділь…

Сказав я пару лагідних Олегу, зняв з офісу і поставив питання про звільнення. Звільнити не дозволили. Перевели в паралельну структуру наших кураторів. Тут така система, що куратори наші підтримують сім’ї своїх загиблих бійців і частенько дають роботу героям, котрих не ризикнуть брати в інших місцях. У Олега була проблема з ногою, то ліцензію дали і тільки у нас працювати міг зі зброєю, а зі зброєю зарплата значно більша. Це я прекрасно розумію і підтримую, працевлаштовуємо і після контузії без ліцензії. Хоча в таких випадках продумуємо підстраховку, щоб разом завжди хтось ще був з ліцензією.

Так ось, відправився Олег в інший ЧОП чергувати сутки через двоє в невеличку валютку. В ті часи їх було по місту безліч: біля стадіонів, в парках, на вокзалах, в магазинах. Саме та валютка була в туристичній агенції і вночі не працювала. Охоронець зачинявся там і сидів до ранку.
Одного пізнього зимового морозного сибірського вечора Олег чергував там вже в котрий раз. Зранку прийдуть працівники агенції та касир і він здасть свою зміну новому охоронцю. А зараз можна трохи розслабитись. Попив кави з бутербродами, порозгадував кросворди та дістав переносний телевізор. Раптом хтось постукав у двері – може ГБРівці свої приїхали перевірити чи представник ліцензійно-дозвільної системи також з перевіркою. Підійшов до дверей і побачив свого бувшого колегу Сашка, котрий пару місяців назад звільнився. Сашко жив 30км за містом і їздив на роботу на електричці. Попросився пустити його на півгодини, бо на свою електричку спізнився, а друга буде лише через дві години – замерз вже весь. Не міг Олег впустити – інструкція такі речі категорично забороняє. Але Сашко так наполегливо канючив, що шкода стало Олегу залишати свого колегу, хоч і бувшого, на сибірському морозі.
Впустив. Попили кави, порозказували анекдотів, подивились телевізор та притихли. Розслабився Олег, натомився за день і очі почали заплющуватись під монотонне буботіння телевізора. Тяжко боротись зі сном. І вже майже заснув, але через дрімоту відчув, як ніби хтось торкнувся його кобури з пістолетом. Наче током вдарило! Від дрімоти не залишилось і сліду. Що це було??? Приснилось чи справді? Встав і зробив собі подвійну каву. Сашко раптом зазбирався і пішов на свою електричку. До самого ранку вже Олег не спав. Зранку здав зміну і покульгав спати додому.

В цей же день під вечір в цю саму валютку знову так само постукався той Сашко вже до іншого охоронця. Так само посиділи, потім дістав з кобури придрімавшого охоронця пістолет і всадив йому кулю у скроню. Спи спокійно, дорогий колего! Відігнув дверці дешевої металевої шафи та забрав валюту і рублі шо там були. Піймали його, навіть все потратити не встиг – Олег все зрозумів та чесно розповів про своє чергування. Працювати на тому місці вже не міг психологічно. Звільнився сам, довго не працював. Коли заспокоївся, прийшов до мене і після довгої розмови взяв я його назад до себе. Він став у мене на довгий час живим прикладом роздовбайства для хлопців.
Не було з того часу у нас ні одного охоронця, котрому б Олег не розповів свою історію надцять раз. І це діяло краще, ніж моя кавалерійська шабля…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 19 листопада 2014, 14:28 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 18 грудня 2003, 18:49
Повідомлення: 5287
Звідки: Бабруйск
Подякував (ла): 34 разів.
Подякували: 129 разів.
Район міста: Королівськмаш
Троха влізу в тему сібступи.
Сьогодні в пожежній частині що по Міцкевича була для школярів наскільки я розумію екскурсія. І дітям дали можливість поуправляти брандсбойтом. Через кожних 15-20 секунд прямо з приміщення де стоять машини в інший бік вулиці лився непоганий напор води. Деякі умільці перестрелювали дорогу і діставали аж до пішохідного переходу на іншій стороні вулиці. Ні пожежник, ні вчителька не умудрилися вийти з частини на вулицю щоб казати дітям можна чи ні відкривати воду. Всі хто йшли мусили переходити на інший бік. При мені наприклад облили мужика який їхав на велосипеді. Скажіть в нас пожежники ідіоти чи вчителя? Чи ті і ті разом?

_________________
Боже! Взглянся на Україну! На землю, на люд. Виведи народ з блуду та дай розум і терпіння!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 19 листопада 2014, 16:51 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 27 січня 2004, 23:19
Повідомлення: 1092
Звідки: Ковель - Таллінн
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 16 разів.
Поки молоденький МЧСнік воркотів з молоденькою вчитилицею, діти знайшли як себе розважити ;;-)))

_________________
Пам"ятаймо! Революцію роблять романтики, а користуються сволочі!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 14 грудня 2014, 12:50 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 18 лютого 2009, 14:04
Повідомлення: 636
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 19 разів.
Подякували: 9 разів.
Район міста: Черемушки


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ... 11  Далі

Часовий пояс UTC + 3 годин


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 6 гостей


Ви можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  

Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2010 Українська підтримка phpBB