Місце спілкування ковельчан (і не тільки)
Сподобався форум - постав +1 
Сьогодні: 20 листопада 2017, 16:38

Часовий пояс UTC + 3 годин




Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 ... 11  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 02 червня 2012, 12:46 
Офлайн

З нами з: 01 червня 2004, 18:29
Повідомлення: 2613
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 18 разів.
Район міста: Сільмаш
sibstupa написав:
В Ковелі вже хтось відкрив такий бізнес? Два роки назад то ще не було, подобалось здається луцьке живе «Земан». Яке пиво люблять Ковельчани? А жіноче пиво є?

Найближчі нормальні пивбари з широким вибором пива, в т.ч. живого, в Луцьку: "Кораблик" (пивний клуб "Оболонь"), "Майдан", "Швейк".
А так до 4 сортів світлого на розлив.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 11 червня 2012, 23:54 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Щось геть затихла тема. Можливо дійсно у вас так все правильно в житті, а байки, в основі котрих лежать події, достовірність яких визиває сумнів по причині вже не ідіотизму, а коли бажане видається за дійсне, видумувати чи повторювати не так смачно. Сам не люблю байки, і лише деколи свідомо дозволяю собі невеличкі художні спрощення, котрі помітні тільки профі. Надіюсь доставив особливу радість АндроВіту з начштабу, котрий переймався моїми відпускними білетами і Хапузі з парапланом :-)

Мій адреналін з «галопірующою» тахікардією, робота в небі і волинське дитинство – то ще можуть порадувати всіх ідіотським кутом зору, але мені потрібен діалог з Вами. Тільки так пригадуються якісь смішні та ідіотські факти мого життя чи моїх близьких друзів і хочеться посмакувати ними разом з вами. Бо сидіти і тупо писати мемуари, то я ж ще не такий старий і, надіюсь, ще не повний ідіот.
А з барами та сортами пива ви мене заінтригували. Я так зрозумів, що в Ковелі досі немає жодної своєї мініпивоварні. Коли раніше через Брест їздив, то брестське подобалось. Чи зараз його завозять в Ковель якісь підприємці і в який бар? А дівчата ковельські яке пиво п’ють? А то крайнього разу все Мартіні, Мартіні…
Мені дуже подобаються пивні заводики з організованими тут же пивними ресторанчиками. Ти сидиш за столиком біля пивних «танків» - ємкостей з дозріваючим пивом, дегустуєш першосортний найсвіжішій продукт, на твоїх очах за склом спеціалісти займаються своєю роботою і в залі стоїть такий легкий гіркувато-медовий аромат хмелю. Ще коли тільки заговорили про пиво, то знову в пам’яті сплила ідіотська алкогольна тема, але чекав може в іншому напрямку будемо рухатись. Вибачайте…

У сибіряків не дуже поширене самогоноваріння. Хіба по селах, і то більше бражку п’ють та й то, здається, лише тому, що дочекатися перегонки терпіння вже ніякого нема, як тільки характерні сивушні запахи починають лоскотати ніздрі. Ще й по цей день в фермерських господарствах можна побачити цікаву картину. Я спочатку не міг зрозуміти нашо ото хазяїн у своїх робітників вилками штурхає солому на підводі перед виїздом в поле. Хто бував у селі, то знає як чудово на добрій підводі з вітерцем промчатися до лісу та й виспатися можна, аби тільки соломи чи сіна побільше накидати, щоб філейні частини не розгуляшити. Оце я дивився на ті маніпуляції з вилками і ніяк не міг второпати – чи то він трудягам спеціально солому ворушить, щоб їм м’якенько їхалося та потім легко робилося, ото думаю забота! І тут дивлюся ніби як в соломі щось обпісялося – якась рідина потекла на землю. Фокус розкрився: трудяги перед виїздом хавАли на підводах бражку. Поналивають бражки в пластикові полторачки (з під лимонаду чи мінералки), понасовують в солому на підводі і потихеньку кайфують на протязі дня. Лише отака «ревізія» вилками по сибірських селах гарантує хоч якийсь врожай, бо ще й клімат не на нашій стороні.

Пригадуються ще мені часи активної біснуватої боротьби з зеленим змієм, вирублені виноградники, кілометрові черги і талони на алкоголь. Народ по квартирах прилаштовувався організовувати свої «заводики». У нас в місті є авіазавод і там в ті часи (та й зараз якщо треба) можна було домовитись виготовити з найкращої нержавійки індивідуальний чудо-апарат. Щось подібне до скороварки, з повним циклом виробництва еліксиру натхнення і основи всіх героїчних досягнень трудового людства. І саме головне ноу-хау апарата – простота користування та розмір. Можна було заказати розміром з термос, каструлю чи відро. Мій корефан і тоді начальник замовив таку штуку. В ті часи у нас дехто накуповував в магазинах дешеве печиво та цукерки. Все йшло «на діло». А ще сибіряки за коротке літо встигають наварити варення на довгу зиму, щоб хоч якісь вітаміни підтримували імунітет, особливо дітям. А Сергію Бог дітей не дав своїх, але дружина його завжди багато тих ласощів варила, бо ж у друзів є діти та й у сусідів. І ото того варення у них могло стояти в льосі ще з минулого і поза-позаминулого років. Ніхто його вже не їв, але викинути було шкода. Сергій і приспособився його переробляти в такий необхідний товар. Хоча спирту у нас завжди було багато з аеродрому і дехто фанатично заздрив нам «у ніх даже в сральнікє із бачка спіртом смиваєтся», але спирт – спиртом, це тупо, тривіально і ніякого романтизму. В житті має бути якесь свято, мають бути якісь кольори, хоч не кожен день, але ж хоч зрідка, бо якщо дивитись і постійно бачити лише чорне та біле, то можна захворіти не дальтонізмом, а маразмом. А ще мій корефан частенько в завершення якоїсь адреналінової роботи казав: - Мнє Інфаркти Івановічі в подраздєлєніі нє нужни! Нєрвниє клєткі не восстанавліваются, но промиваются! Всє свободни!»

Всі йшли «лікувати нерви» - сам шеф приказав! А я йшов з Сергієм до нього додому лікувати нервові клітини від стресів по методу чайної церемонії.
Там у нього завжди все було цікаво. Ви знаєте щось про чайну церемонію, як японці чи китайці п’ють чай? То релігія, то мистецтво і ціла наука, там в тому процесі одних чашечок для однієї людини може бути з десяток. Так от і у нього процес дистиляції старого варення перетворювався в цілу церемонію. І хай там у японців спеціальна глина для посуду – зате тут авіатрубочки з кисневої системи «Сушки» замість гумового шлангу у форточку (для відведення сивушних ароматів в атмосферу від завидющого сусіда-замполіта). А ось послідовності процесу тим чаєманам ще треба повчитися у Сергія: у китайців це лише варіант отримання задоволення і користі для організму від чаю та трохи мовчазного спілкування. У нас все було цікавіше і гармонійніше. Ті камікадзе лише принюхуються до ароматів заварки і шось там своїми мізками домірковують кожен про своє. А Сергій спочатку по-дитячому захоплюється феноменальним підходом конструкторів авіазаводу до проектування реальної машини щастя: - Ти только пАсмАтрі на ету рєзьбу, на ету кнопочку, на етот механізм гєрмєтізаціі! Фантастіка! Да ти дай ім нормально дєнєг і оні машину врємєні забацают! О чьом там в крємлє вообщє думают!?

В процесі загрузки сировини в чудо-апарат Ви дізнаєтесь від нього про галявину де росли ці суниці та полуниці, про кущі самої кращої в регіоні чорної смородини, про квітковий еліксир настояного повітря в момент збору. Ви вже помаленьку починаєте гармонічно занурюватись в світ краси і спокою. І коли «термос» прогріється на газовій конфорці і ваші рецептори зловлять чуть солодкуваті перші флюїди щастя, то вони Вам конкретно підкажуть, що незабаром наступить ера спокою, філософії і японських віршів. Ці аромати мені нагадують моє дитинство. Я завжди дивувався, як ці аромати фантастичним образом можуть перетворюватися в дрова з лісу, в зораний город, в сіно, в колгоспну підводу з коником…
Через кілька хвилин вже реальні краплини еліксиру матеріалізуються в спеціальній чарці. У Сергія, як і у самураїв, цей посуд священний – ніхто не має права осквернити його якоюсь «казьонкою». Прослухавши лекцію, нюхнувши ароматів і вже потихеньку занурившись в спокійну мелодію промивки нервових клітин, починається сам процес «філософії пітія». Не буду вбивати Ваші нервові клітини, лише скажу, що через годинку Сергій залишався ніжитись в своїй «долині духов і прєдков», а я, як справжній самурай, рухався в напрямку гейш в таких національних японських довгих червоних платтях, бо я ще хоч і не філософ, зате дуже романтичний та трохи молодший за Сергія…

Сібступа задає собі питання: а хто ідіот?
Чи були ті Лєгачови-Горбачови дійсно ідіотами, коли вирубували виноградники і забороняли алкоголь, коли рушили такий звичний всім порядок? Чи може ми не розуміли тої глибокої політики, що вони старалися до нас сірих довести, зробити нас аристократами і філософами? Хіба є сенс в тупому: купив-випив-напісяв? Хіба є шарм в тупому: викликав-приїхала-заплатив? А де почуття? Де кайф боротьби за «продукт»? :smu:sche_nie:

Пишу і паралельно дивлюсь Україна – Швеція. 89-та хвилина 2-1. Ще хвилина, + ще 3 і УРА! :ya_hoo_oo:


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 19 червня 2012, 16:09 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 22 квітня 2012, 22:27
Повідомлення: 28
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 0 разів.
Треба рятувати ситуацію-така ТЕМА і пропадає!
Спробую підкинути щось нове. Зізнаюсь,що з появою цієї теми декілька днів провів у роздумах-що ж таке написати(ідіотське)і що б смішно було і не дуже соромно за своє зізнання. І ще що б так виглядало ніби я не намагаюся ТУТ підсидіти Сібступу!
Отож...
Справа була на початку осені 2001року-для когось час роботи в післявідпускний період,для когось-знову школа,а для хлопця якому на той час вже стукнуло вісімнадцять літ-час замислитись про армію!!!
Тоді я мав вельми престижну роботу на одній з жовто-зелених-трьохбуквених АЗС Волинського краю! Робота-роботую,а "долг родінє" віддавати прийшлось! Та справа не в тому...
Над службою в армії я думав постійно,адже моє заочне навчання в одному з наших вишів зовсім не гарантувало моєї безтурботної юності,а навпаки...Колеги по роботі мене всіляко підтримували,а один з напарників(дємбєль отгулявший)постійно влаштовував мені "курс маладого байца" на роботі, знаючи про мою скору мобілізацію.
І от настав той святковий день-я отримав повістку! Заступивши на зміну я відразу похизувався цим "квитком долі" перед співробітниками(серед яких був і мій дємбєльнувшийся наставник). Вирішивши,що тренувань вже досить колеги зажадали торжества в зв'язку з цією визначною подією! Діватись було нікуди(про варіанти облаштування окопів я ще не знав)-то ж в хід пішов виробничий кредит(благо наша заправка була укомплектована магазином)!
Розібравшись з калібром 0,25(стратегічний запас був використаний під нуль) в хід пішла і більш грізна зброя масового ураження калібру 0.5 і 0.75. Зазначу,що процес обслуговування клієнтів не припинявся,ба навіть проходив ще швидше...
Під час чергового перекуру мій наставник все ж таки вирішив не гаяти часу даром і навчити мене правильно кидати гранату на танк можливого "врага отєчіства"! За протитанкові гранати нам послугували використані "снаряди" калібру 0.25,а мішенью - бочки з паливом розташованого неподалік сільського господарства. Тут історія переривається соціальною рекламою з гаслом:"Споживай відповідально!" Подальші пригоди було якимось магічним чином видалено з моєї голови :zvez_ochki:
Пам'ятаю лише що під час дозаправки одного з клієнтів я побачив в ньому "врага народа" і конфіскував з його вражиского джигуля кришку від баку. На що той в свою чергу відреагував скаргою в бік начальства(директор якраз прибув до місця дислокаціїї з чергового відрядження).
Мене,звісно,зняли зі зміни! Директор наголосив що дуже хоче зі мною завтра поспілкуватися в своєму кабінеті,але я прокинувшись вранці наступного дня не мав ні сили ні бажання провадити світські бесіди з начальством і взагалі думав що начальник мені приснився в кошмарі...
Але настали жорстокі реалії і мене по телефону викликали на роботу. Там мене чекав не тільки начальник,а і весь колектив(всі зміни) нашої дружньої АЗС. Я прибув останнім. До того часу всі вже встигли переповісти один-одному в подробицях події тієї "веселої" зміни. Я думав що мене зараз розірвуть на шматки і колеги і начальник! Але...все минулось-колеги реготали і питали навіщо я з факелом бігав навколо заправки,куди пропав інвентар з пожежного щита і таке інше,начальник запитав:"Что это было?",на що я чесно відповів:"Повістка в армію."
Начальник мій,полковник ЗСУ у відставці,все зрозумів,дав декілька порад і відпустив мене з миром(і з оплатою за про@баний пожежний інвентар)!
А знаєте що саме ідіотське? Ніколи не вгадаєте!..Я сам прийшов у військомат по повістку(як виявилось мої документи втратили)! Перед тим я три рази їм телефонував з проханням забрати мене в армію,на що вони неадекватно реагували кидаючи слухавку! Ідіоти...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 13 вересня 2012, 13:53 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Ай мАлАдцА, iMan!!! :al_kana_ft:

А я ще хотів автівкою подорожувати… Ото міг попасти! Розумію, що Ви вже на іншій роботі, але ж учні то залишились! Тепер навіть в своєму місті буду обережно заправлятись.:-)

Ну,що – літні подорожі закінчились, повернувся додому, пора і за роботу. А так робота мішає інтернету! За літо відпочив від віртуалу (навіть ледь сьогодні на форум вліз - чи туплю з паролями, чи бук одвик від ідіота), емоцій отримав живих та інформації накопичив для осіннього «загострення». Гігібайти фотографій ще не передивився. Поки все «втрясається», буду писати кусочками по мірі наявності часу та просвітління мізків, бо ше судини слабо пропускають кисень в черепну шухляду - відходять від пиво-віскі-самогон анестезії.
Трохи призадумався в якій темі розказати про свою давню історію, котра перед поїздкою оновилася негадано. Ніби більше підходить до теми Він+Вона, але розповідь буде пронизана ідіотизмом ситуації, то все-таки відважусь писати тут.

Я знаю людей, що прожили все життя і так і не зустріли людину, котра стає для тебе дорожча всього. Вищий розум мені дарував почуття справжнього кохання, яке йде зі мною через все життя. Два рази дарував. Нє, навіть три! А так то я взагалі влюбливий. Зараз хочеться поговорити про службові романи та флірт на роботі.
Я думаю у багатьох з Вас траплявся легкий флірт, а у декого і службові романи. А траплялося у кого щоб службовий роман являвся службовим завданням?

В кінці весни мені на один з аккаунтів прийшло повідомлення. Я не звернув особливої уваги – багато хто мені пише, буває колеги прикалуються, буває що і гадять недалекі якісь. Я ігнорю. А тут ще лист з деякими подробицями. Я оторопів – я все зрозумів! Це вона! Пройшло майже вісім років… Серце забилося галопом. Написав один із своїх мобільних номерів. Роздався дзвінок «Пробач мене… Ти мене шукав?» Я відразу впізнав її голос… Ага, шукав. Позбивав всі коліна. Не я один шукав… Ми не бачились вісім років. Я навіть не знаю в якій країні вона живе.

Я на це літо запланував собі багато сонця, води і подорожей. Планував і на морі побути, і по гарячому піску походити, і Волинські озера відвідати. Той рік у мене пропав. Хочеться хоч щось наздогнати. Вже продумані маршрути. Приймаю рішення нічого не міняти – зустрітись можна там де я буду. Захоче – приїде. Виявляється, що моє «уязвльонноє самолюбіє» і за такий час не вилікувалось. Їду в аеропорт. В барах дюті-фрі сибіряки стадами по 100-200 голів прощаються з суровим краєм, літаки в терпеливому тремтінні очікують скорого банкрутства дютіфрішних складів і системи логістики. Я також приймаю грам 300. В дорозі я стараюсь не пити. І ось воно море і сонце.

Пізніше продовжу. Можете поки своїми літніми ідіотськими історіями поділитись.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 17 вересня 2012, 04:20 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Море, дайвінг,манго, віскі, кондішен. Підзаряжаюсь сонячною енергією і всім чим можна. Відпочиваю після шестимісячної зими, дні летять. Вона появилась за день до мого слідуючого рейсу. Я не буду міняти свій розклад, вона ще про це не здогадується. У нас один неповний день і одна ніч, а рано-вранці у мене трансфер в аеропорт і полечу далі.
Ну що, багато писати не буду - виглядає чудово. Що вразило – колишня ділова впевненість і деспотичність суттєво розбавлена легкою жіночою, як би то точніше сказати, материнською лагідністю. Має доньку, вже майже вісім років. А раніше всі думали, що у неї дітей ніколи не буде. Може тому багато хто за бугор мріє вирватись, що там здійснюються всі мрії…

Про інтим писати не буду, самі все знаєте. Пийнула трохи Джеймсона і «понесли сандалі Мітю»: «Прості, прості, прості… Тогда нельзя било іначє… Сєйчас всьо будєт по-другому… Мнє нужно многоє тєбє расказать… Мнє нужно что-то очєнь важноє тєбє сказать…» - заснула. Я тихенько перевірив її сумочку (так, отаке я гамно :men: ), дуже вже кортіло побачити паспорт, де ж вона тепер живе. Крім платинової картки австралійського банку нічого не знайшов. Видно зупинилась в іншому готелі і там все в сейфі лежить. Тієї ночі так і не заснув. А, там тої ночі! Час летить. Вже й пора на перший автобус в аеропорт. Встаю тихенько, вона ще спить. До автобуса залишається пару хвилин. Треба мовчки прощатися. Думаю, що бачу її в останній раз. Таке мовчазне прощання стає нестерпним. Я тихенько вийшов. Ідіот це не діагноз – це стан душі. В нелогічних поступках є своя логіка. Я зараз поступаю так, як колись поступили зі мною. Що я відчуваю? Я вдячний судьбі, що знову отримав шанс пережити сильні емоції. Я знову був у раю з королевою і я сам покидаю свій рай… Здається тепер я потішу своє ЕГО і стара рана загоїться назавжди. Але чому так тяжко на душі…

Автобус. Аеропорт. Появився настрій – попереду зустрічі з родиною та друзями! Думки переключаються на подорожі по Україні. Спеціально лечу в Бориспіль українським бортом. Реєстрація, дюті-фрі, віскарик. Стюардеси розміщують всіх в салоні. Борт економ класу, сідала понатикали так, що навіть не тільки коліна впираються в переднє. Стюардеси на собі починають сексуально демонструвати засоби рятування, показують аварійні люки, командир по радіо звертається з вітанням до земляків і, не переключившись, зачитує контрольну карту перевірок перед зльотом всьому салону «гєнєратори – включени… прєобразоватєлі – включени… рулі – провєрєни… закрилкі – випущєни… отче наш, єжелі сі на небесі, да святіцца ім’я твоє…» Дехто зразу перебирається поближче до тих аварійних виходів, дехто дістає валер’янку. Всі дружньо хрестимося. Стюра йде по салону і перевіряє чи міцно прив’язаний народ ремінцями, щоб бодай не повтікали. Проходить біля мене. З лондонським прононсом питаю: «А шо у нас на завтрак, міііс?» Зміряла мене з голови до колін - «Овсянка, сеееер!» Ржу, настрій піднімається. Запускаю руку в пакет і потихеньку дістаю дютіфрішний віскарик. Попробую зробити пару ковточків. Віскарик тим і хороший, що його можна не закушувати. Проблема лише в тому, що вперше в житті пробую зробити це в позі восьмимісячного ембріона. Ковточок за ліву турбіну, ковточок за праву… Смакота і легка ейфорія… Ще пару ковточків. Покращення вже сьогодні… Летіти чотири години до Борисполя, авансом роблю ще пару ковточків. Тепер можна буде і подрімати якось. Я стараюсь не пити алкоголь в дорозі. Етикетка «Джеймсон» на віскарику раптом нагадує минулу ніч і я занурююсь в спогади як все починалось…

Мій шеф переходив керувати департаментом безпеки іншої великої фірми і взяв мене одним із своїх замів. Після зустрічі з засновниками бізнесу в Москвабаді зібрав нас в новому кабінеті на нараду. Сидимо всі серйозні (перед нарадою ми стараємось не пити): зам по економічному захисту, зам по спеціальним технічним засобам і я - по фізичному захисту.
Шеф ставить задачу: Почнемо з знайомства з менеджментом вищого рівня. Вони завжди щось знають і щось вирішують. Вони завжди знають щось таке, чого не знаємо ми. Потім перевіримо заключені договори і пробиваємо контрагентів, потім.. лабуда.. лабуда.. лабуда. Задача поставлена і починаємо розходитись. І тут як в кіно « а Вас, Штірліц, я попрошу остаться». Ну, думаю, зараз дід Панас дістане текілку і розкаже якусь казочку. Залишаюсь з шефом і слухаю: засновники бізнесу не довіряють генеральному і фінансовому директору, є інформація, що ГД трохи мутить з бабосами і фіндиректор його людина. (Хех! Думаю, і треба ото було їздити на зустріч з нащадками колись недоторканих богоподібних членів Політбюро ЦК КПРС, щоб отаке взнати? Та можна дійти до першої тролейбусної зупинки і наш народ тобі таке розкаже про наших директорів та депутатів!) Далі шеф каже, що незабаром будуть виділені серйозні кошти для закупу в Китаї виробничих ліній. Шеф просить мене особливу увагу приділити директору фінансів, качнути інформацію про фінансові потоки і можливі мутки.
Я: - Шеф, а я то (пік-пік-пік) тут с какого бока?! У мєня, вродє, профіль нє економічєскій.
Шеф: - Я чтолі со своїм 60-лєтнім гемороєм с нєй фліртовать буду? Ти у нас самий молодой да і получаєтся у тєбя ето хорошо. Нужна любая інформація. Так-что профіль твой, как нє круті! Нє справімся с задачєй і прідьот к нам сєвєрний пушной звєрьок – пісєц.

Далі буде.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 18 вересня 2012, 10:08 
Офлайн

З нами з: 01 червня 2004, 18:29
Повідомлення: 2613
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 18 разів.
Район міста: Сільмаш
sibstupa написав:
Далі буде.

Парни, кончайте эти сопли! Вас ждет вторая серия! (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 18 вересня 2012, 10:51 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Fantoman написав:
sibstupa написав:
Далі буде.

Парни, кончайте эти сопли! Вас ждет вторая серия! (с)


:-) :-) :-)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 19 вересня 2012, 03:57 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Шеф далі ділиться своєю інформацією: Мадама не проста. Трудоголік. Жайворонок, частенько години на дві раніше початку робочого дня, десь в шість – пів сьомого ранку вже в кабінеті і плете свою фінансову павутину, придумує якісь свої фінансові ходи. В самому розквіті максимального сексуального потягу. Мадама дуже впевнена в собі і офіційно одинока. Такі звичайно керують своїм обранцем та сексуальним партнером. Рідкий мужик такий жіночий деспотизм витримає, але був раніше у неї якийсь офіційний камікадзе. Сама за кермом любила капітально наглюче поганяти поки не попала в аварію, після аварії тепер тільки з водієм і тільки на заднє сідало. Після тої аварії довго викарабкувалась, чоловік самоліквідувався. Щоб навіть вибратися з такої ситуації вже треба знайти в собі сили, а щоб ще й кар’єру робити, то вже тут не тільки сили, а й характер потрібен. До нашої фірми працювала також фіндиректором. Звільнилася якось мутно «по согласію сторон».

Деколи так трапляється, що відмовити любому шефу просто неможливо. А цей шеф мені в житті багато допоміг. Шкода, якщо москалі порахують його роботу не ефективною і комфортно виженуть. Слухаю шефа і поступово бере мене навіть якийсь азарт. Одне діло гробити нерви в справі сприяння комфортного ведення бізнесу москалями, слідкувати за конкурентною ситуацією в місті, душити контрафакт, налаштовувати відносини з впливовими людьми. Інша справа флірт. Стовідсотково, що шеф позбавить мене основної лабуди і я повністю пірну у «романтік».
Та як же ж до неї підступитися?

Я ще толком навіть не знайомий з нею. На фуршеті у ГД нас коротенько представили і все. Ірина Геннадіївна. Голубі очі і впевнений третій розмір. Я лише звично в такій ситуації встиг тоді очима в її очі відправити ММSку: «з вами я ЦЬОГО ніколи не робив, але я надіюсь! Невже я помиляюсь?» У відповідь трошки прижмурилася і так оригінально посміхнулася одними куточками губ, ніби дивилася крізь мене нікчемного. Ще з курсантських років даю всім псевдо, мучуся між «Ірина подарі мнє сина» і «Ірішка – сбєркніжка». Перше малоймовірне, то так тому і бути, для фінансиста Ірішка-сбєркніжка саме в тему.
Ідеальна струнка фігура, квітучого віку, сексуально приваблива. На вигляд обалдєнно елегантна і строга. Я вже маю чималий досвід спілкування з людьми різного статусу і легко можу побачити культуру і породу на генетичному рівні. Коли у когось раптом появляються гроші, то це не значить, що автоматично бонусом появляється культура і аристократизм. Бидло залишається бидлом, тільки з грошима. А тут інтуїтивно відчуваєш десь в родині в п’ятому коліні якихось декабристок «… во глубінє сібірскіх руд хранітє гордоє терпеньє…» Не сказав би що красуня, але коли виходила з машини і потім летючою ходою йшла в свій кабінет, то і охоронці, і офісний планктон чоловічого роду чуть шию не зкручували. І така Джокондівська ледь помітна посмішка із серії «посміхнись незнайомцю, хай помріє». Як же підступитись? Вислухав шефа та й пішов.
Далі буде.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 20 вересня 2012, 11:31 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 19 лютого 2011, 21:40
Повідомлення: 468
Подякував (ла): 2 разів.
Подякували: 4 разів.
Район міста: Обочина
Дайош третю серію!!!!!!! :co_ol:

_________________
..... дорога мой дом, и для любви,это не место!... (БИ-2)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 26 вересня 2012, 04:10 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Отримав завдання ото тоді від шефа і думаю як же зблизитись з Ірішкою-сбєркніжкою. Кажуть, щоб у мадами закружилася голова, не обов’язково дарувати їй дорогі подарунки – достатньо побігати кругом неї. Так то воно так. Надійніше коли все комплексно. Міркую: дехто для приваблення фемін користується своїм зовнішнім виглядом, дехто своїм фінансовим статусом. Для цього потрібна шикарна машина, природні фізичні дані та велика кількість грошей. Ну грошей шеф поклянчить у москалів «на прєдставітєльскіє расходи». Можна і машину-«гонку» знайти, але може виникнути підозра у мадами – «схєралі загулялі».
Що ми ще маємо? Зовнішні дані ще троха є. Але з її розумом та бабосами вона значно крутіших жигало своїм джипом по десятку в день переїжджає. Таку мадаму гусарськими анекдотами до оргазму не доведеш. Я це знаю, з чимсь таким подібним зустрічався. Тут треба щоб ти її конкретно зацікавив, потрібен якийсь неординарний крок. Пригадую слова шефа, що вона раніше ганяла на авто по-божевільному і зимою їздить на Алтай з гір спускається на лижах. Значить любить коли адреналін робить контузію мізків. За це можеш зачепитись, Штірліц! Адреналіном я також контужений на всю голову.
У мене вже є досвід, що такими мадамами і ГД не нехтує. Але дивлюся ГД на пару років молодший і дуже вже любить молоденьких дівчаток, особливо лише з досвідом мастурбації, щоб вони порівняли свій убогий досвід з його сексуальним університетом і загорілися від страсті. Генеральний поки завзято возить в машині на колінах молодь - думаю по-барабану йому фіндиректор, то можна вже мені діяти енергійніше.

23 лютого шеф приходить в формі в офіс. Чого гріха таїти – любить деколи рисонутися. Фуражка, пагони, залізо. Настоящий полковник! Генеральний запрошує всіх керівників на фуршет. Ірина зиркнула на шефа і помічаю, що якось по-іншому подивилась на мене. Генеральний інформує, що в слідуючі вихідні виїзд топменеджменту на горний Алтай. Будуть покатушки на лижах. Це мій шанс! Але ж я туди зимою не їжджу, та й горні лижи не люблю. Пару раз «блінчиком» спускався. Ну нічого, якось воно буде, я покажу їй як треба з гір спускатись!

Буває поставлена задача настільки нереальна, що відкидаєш всі докази розуму і просто ризикуєш як ідіот, надіючись на «єво вєлічєство случай». Коли дізнаєшся, що з таким-то сталося ось так, а з іншим ще гірше, то наша психіка нас заспокоює – це може трапитись з ким завгодно, тільки не зі мною. Бо я ж розумний і передбачливий. Але життя швидко позбавляє від таких ілюзій.

Туркомплекс. Кілька трас на любий смак – і для людей, і для їб@нутих. Перепад висот різний: є 200, є 600 метрів, є і 1600. Генеральний назначає нам 600, більш-менш нормально, не така вже й крута траса. ГД командує: першими спускаються «хто не в темі», потім інші. Перша партія бугелем сунеться на гору, головний інженер з головним енергетиком взагалі надувають сноутюби і також пруця на гору. Коли вони неслися на тих надувних санках вниз, то я побачив як десь в середині траси сильно підскочили і навіть підлетіли в повітря. Головний інженер вилетів з санок (потім з неділю ходив розкарячений як боцман на палубі під час шторму). Ага, думаю, там десь нормальний горбок, тре буде не забутися його на лижах реверансно обрулити. Ну що, наша черга. З виглядом профі під котрим вже стерлося пару лиж чіпляюся за підйомник. Піднімаємось на гору і ГД відразу стартує. Я шось глянув вниз і замандражував. Знизу то не так було страшно як зверху. З такої гори я ще не спускався. Дивлюсь, а Ірішка-сбєркніжка залишилась внизу, значить буде після нас всіх стартувати, тіпа шоб не путались у неї під ногами убогі. Значить треба мені елегантно і ефектно розігнати швидкість і звернути на себе її увагу.
Я ще в прокаті відразу виставив силу відстрілу так, щоб у випадку падіння відразу черевики звільнилися від лиж. Кувиркатися з лижами то вже точно можна пару кісток розтрощити. Перехрестився і ще встиг подумати, як то добре, що перед поїздкою купив нового лижного костюма (бо не було ніякого), при форс-мажорі хоч мішок з кістками буде виглядати прилічно. Полетів без реверансів і ото на тому горбочку також підскочив та при кривому приземленні лижи відстрілилися. Мертва петля, бочка, боєвой разворот. Жесть жестокая. Зупиняюсь живий і вроді цілий. Тільки млосно стало.

Перше що я побачив, розплющивши очі, величезний плакат «На трассах Алтая Ви получітє массу острих ощущєній, заряд положитєльной енергіі, бодрості, хорошего настроєнія». Шкутильгаю вниз, настрій амно. Вона стоїть і стоїть дикий жах в її очах. Ні, це не жалість до мене, це щось інше, це дійсно тваринний жах. Поки я відпльовувався від снігу та прощупував руки-ноги вона заговорила: «У мєня послє автомобільной аваріі долго сростались кості. Однажди я поєхала кататься на лижах и упала на ровном мєстє. Какоє-то расстройство вєстібулярного апарата. Упала казалось би лєгко, но очєнь сільний болєвой шок по всєму телу, даже сознаніє потеряла. Тєпєрь ужасно боюсь подніматься на гору…»
Я все зрозумів – психологічна травма! Вона не змогла перебороти свій страх. І це її мучить, це її комплекс. У мене просто серце стиснулось, все якось відразу перемінилось. Вона мені довірила свою тайну! В ці хвилини я забув хто вона і захотілось допомогти просто ЛЮДИНІ. Я розповів їй про одного офіцера. У нього після двох сотень стрибків з парашутом трапилася перша відцепка. Приземлився на запасному трохи не в собі. Ноги трясуться і руки теж. Страх! Всі знають, що якщо з цим «переспати», то завтра вже буде хронічний мандраж, може бути кінець улюбленої справи. Ухватив чийсь парашут і на слідуючий круг. Треба негайно перебороти цей страх. Десь колись читав і підпишусь під кожним словом: «Самим злим ворогом на шляху до мети є страх. Людина по інстинкту самозбереження є боягузом. І я, як всі боягузи, намагаюсь перемогти свій страх. Перемога над страхом робить мене щасливим. Я хочу бути сильнішим власного страху і для цього я знову і знову шукаю небезпечності».

Про все це я яскраво і з властивим мені романтизмом розповідаю їй. Нічого критичного в її стані не має. У набагато сильніших і підготовлених до ризику людей бувають такі проблеми. Багато чого такого розповів з свого життя. Розповів про небо, смішно розповів про різні забобони якими не нехтують завзяті розбишаки. Трохи відійшла від свого жаху і очі не відвертає від моїх очей, а я вже чуть не підскакую кругом неї як собачка. Ще, кажу, треба Вам попробувати параплан. Я запрошую Вас на парадром за Бєрдском. Ну і трошки мальовниче розписав романтику неба. Вона слухала мене дуже серйозно. Якби я заговорив про якісь банальності, то вона би навіть очей не відкрила в мою сторону і мене б і далі для неї просто не існувало би. Хтось приніс мені мої лижі з траси і ми пішли до прокату здавати лижну амуніцію, потім пішли в бар і через півгодини за віскариком ми жваво розмовляли, все більше переймаючись симпатією одне до одного. Можливо відчула мою щирість. На другий день ще ми з нею повозилися «блінчиком» під горою, трохи погуліванили з колегами і поїхали всі додому. По приїзду я навіть не встиг попросити дозволу провести її додому. Вона моментально заскочила в свою службову машину, а я пошкутильгав зализувати свої травми. Вночі снилося що вивалююсь з літака на лижах і без парашута. Прокинувся в холодному поту. Нило все тіло. В понеділок рішив в офіс не йти, дозволив собі трохи повалятись.

Мені вже спокою немає: вночі лежу – думаю, в кабінеті – думаю, вона стоїть перед очима. Загорівся!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 27 вересня 2012, 16:21 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Був у нас старший менеджер по персоналу хлопчисько років 25-26, профі своєї справи, писав кандидатську по якійсь своїй темі. ГД його вирощував на перспективу. Але ми всі знали, що хлопчик нетрадиційної сексуальної орієнтації. І ось якогось дня сиджу я в VIP-залі на обіді біля Ірини і вривається цей йолоп. Забіг весь радісний, чмокає на емоціях в щічку Ірішку-сбєркніжку і … бл@дь чмокнув мене в щоку! Хто був за столом моментально падає під стіл і корчиться там в конвульсіях. Приходить в голову аксіома, що можна половину життя спасати весь світ і лише один раз підставити дупу і тебе запам’ятають як під@р@са. Я в якомусь ступорі, ще такого в моєму житті не було, відчуваю, що зараз провалюсь крізь землю. І тут Іра лагідно так кладе свою руку на мою і спокійно, дивлячись мені в очі, каже: «Да успокойся, расслабся, всьо нормально, нє трогай єго…»
Мля… А який голос! А які очі! І в тих очах Бермудський трикутник і я, здається, вже пропадаю там! І руку не спішить відсмикнути. І флюїди, флюїди, флюїди…
Не буду розписувати хронологію подій, тільки через якийсь час сталося те, що мало статися в такій ситуації. Була перша наша ніч і її сповідь про своє життя. Мої чотири десятиріччя прожитого віку залишались десь внизу, а я на «восходящєм потокє» піднімався в рай. Ми зустрічались не так часто, вдавалось десь раз в неділю. І кожен раз , поки я йшов від машини в під’їзд, бісики в оченятах і нетерпеливе підтанцьовування на балконі наче б то шістнадцятирічної школярки. І потім кожен раз боярське «Всьо, тєбє пора уходіть!» Я на землі літав на крилах! :an)(gel:
На одному з п’ятничних традиційних корпоративчиків генеральний директор відводить мене в сторону і починає розмову: «Я слишал Ви дачу строітє. Может нужна какая помощь? У нас есть люді і матеріали. Нє стєсняйтєсь. І да… помогіте Ірінє Гєннадьєвнє с обналічкой, мнє скоро к учрєдітєлям єхать».
Так… «К учрєдітєлям єхать» означає, що він повезе бабоси в Москвабад. Засновники бізнесу мають лише офіс і півтора десятка вишколених фітнесом людей. Всі квартири та Інфініті оплачуються з рахунку нашого сибірського підприємства. У них лише патенти та ліцензії. «К учрєдітєлям єхать» означає привезти їм грошову нагороду на «блюдєчкє с голубой кайомочкой». Різонуло «помогітє Ірінє Гєннадьєвнє». Тут я згадав, якось вона ляпнула «ніхрена ви (СБ) нє дєлаєтє, только зарплату получаєте». Я завівся і вивалив: «Да ти ніхрєна нє понімаєш. Во всєх банках і значимих градообразующих прєдпріятіях бившиє комітєтчікі нє просто сідят. Ти же нє знаєш, что большинство фірм по обналічкє (фірми-прачкі) создани чекістамі, коториє обростают своімі сателітамі с єдінствєнной целью – профілактика і виявлєніє большого чорного нала до команди свєрху АРЄСТОВАТЬ!»

Тепер я зрозумів, що вони миють мої кісточки за моєю спиною і це була спроба ГД мене до себе «підтягнути». А шефа мого ігнорять, бо він напряму підпорядкований засновникам і мусить «барабанити» їм. Думаю, ойо-йой, треба уважніше на роботі і з шефом тре переговорити. Та така злість на Ірину, думаю, коли ж вона справжня? Не люблю «шкандаль», але рішаю серйозно поговорити з Іриною при зустрічі в спокійній обстановці. Вивалюю їй все. Вона абсолютно спокійно: «Да успокойся ти. Как ти нє понімаєш, что я дєлаю свою работу і гєнєральний дєлаєт свою работу. Іначє ми нікому нє нужни. Поймі, что молодость ето срєдство чтоби обєспєчіть свою старость. Всьо будет хорошо, хороший мой!» Знову невинні бездонні очі і непонятна сила флюїдів.
З шефом тоже поговорив. Кажу: « Ніхрена нє понятно. Вродє кромє контроліруємой обналічкі нічєго нє проісходіт, но как-то нє спокійно – інтуїція что-то шепчєт». Шеф сказав, що вже є дозвіл на покупку обладнання і зараз акумулюються великі гроші на рахунку. Ще розповів, що може бути звичайна проста схема: буде договір з фірмою-посередником на поставку потрібного обладнання. Фірма попросить передплату 30-50% і потім зникне. А винуватими зроблять службу безпеки і заставлять нас шукати вітер в полі. Треба буде відразу пробивати цей договір, шукати засновників. Обов’язково ця фірма буде від когось з своїх.

Проходять дні, але подібного договору нема. Вже генеральний з технарями в Китай з’їздив в котрий раз. І тут приходить договір з якоюсь фірмою китайською. Як ти ту фірму проб’єш, ми ж не Інтерпол. Передплата 50%, остаточний розрахунок лише після перетину кордону і постановки обладнання на митне оформлення. Шеф через своїх знайомих шось там уточнив і передав інформацію в столицю, що треба застрахувати ризик. Через якийсь час приходить інформація, що обладнання під контролем представника нашої фірми завантажено в вагони і поїхало в нашому напрямку. Якраз мені підійшла пора їхати у відпустку. Ірина запитала тільки де буду відпочивати і я полетів.

Через недільку дзвінок і такий рідний та дуже бажаний в любий час голос: « Здравствуй, мой хороший! Я нєдалєко… Я скоро буду у тєбя…» І тут такі почуття охопили мене всього! Я вже й не думав, що здатний на такі емоції. Моєму нетерпінню не було межі. Легкий розжарений вітерець приніс мені аромат її парфумів, аромат її волосся… Ми дурачились в воді як малі діти. Була поїздка в місто і відвідини бутіків формату «трусішки для Ірішки» та культурна програма з дегустацією різних напоїв. Вона подарувала мені пару дуже дорогих речей. Я не привик до таких подарунків. Моя психологія до такого не готова. Але сила її переконання, алкоголь і «водевіль» в моїй голові зробили свою справу. Все стало нереально легким з відтінком дійсно нереальності.
Коли я вранці прокинувся, то спочатку подумав, що Ірина не стала мене будити і вже бовтається в морі, якби не записка з одним словом «прості…». Почуття нереальності не покидає. Так не буває. Що трапилось? Вибудовую логічний ланцюжок: все-таки мадама примхлива (пригадалося «всьо, тєбє пора уходіть!»), можливо вирішила кудись поїхати без мене, має на те право. Розумію, що мадама стає твоєю не в ту першу ніч, а тоді, коли не може без тебе. Набираю номер – недоступна. Ще пару днів відпочиваю, але якось вже все не таке яскраве. Продовжую періодично дзвонити – недоступна. Телефон злітав в стіну пару раз.

Прилетів, вийшов на роботу. Там мене чекав сюрприз. Шеф поділився інформацією: генеральний з Іриною провертали операцію в Китаї. Частина виробничих ліній була закуплена бувших у використанні, частина нових. Зекономлену хорошу суму мали поділити між собою, але Ірина вивела зекономлені гроші і помахала генеральному ручкою. А так як обладнання встановили і запустили лінії, то ніякого особливого шуму не було. Ірина це прорахувала.
Ніби вже до всього підготовлений в цьому житі, але якось гидко. Не хочеться вірити. Тепер все зростається. Ірина пропала з готелю не просто так. Знову і знову прокрутив в пам’яті наші зустрічі і пару сонячних днів на морі. Пригадав як вона смішно жмурилася від сонця. Жмурилася і з прикритими віями мріяла про Канарський архіпелаг, але там мені убогому не було місця.

P.S. Номер, що я давав Ірині на початку літа, заблокований. Недавно передивлявся пошту і побачив листа від неї. Ще не читав. Мені поки не цікаво.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 27 вересня 2012, 18:04 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 29 січня 2007, 23:59
Повідомлення: 1826
Звідки: з Горохова я!!!
Подякував (ла): 47 разів.
Подякували: 90 разів.
Район міста: Володимирська
От таке воно життя, автори популярного "чтива", тихеньку смалять в стороні. От і вір тим людям,які сьогодні посміхаються , а завтра ножичка в спину встромлять, з тією самою посмішкою.

_________________
"И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить..."


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 28 вересня 2012, 07:47 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Колись я пережив зраду свого кращого друга. Не в амурних справах. Тепер нема таких емоцій. Буває гірко, не більше. Хоча звикнути до такого неможливо.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 28 вересня 2012, 11:56 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 15 листопада 2007, 19:31
Повідомлення: 3332
Подякував (ла): 7 разів.
Подякували: 10 разів.
Район міста: Сельмаш
"Милый друг" Ги дэ sibstupa.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 28 вересня 2012, 13:24 
Офлайн

З нами з: 01 червня 2004, 18:29
Повідомлення: 2613
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 0 разів.
Подякували: 18 разів.
Район міста: Сільмаш
toha написав:
Ги дэ sibstupa.

Більш скидається на Оноре.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 ... 11  Далі

Часовий пояс UTC + 3 годин


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей


Ви можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  

Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2010 Українська підтримка phpBB