sibstupa » 28 травня 2012, 12:48
Попередні шкільні пригоди Сібступі були навіяні стартонувшими випускними школярів. А тут ще Сібступа побачив тему про кандидатів, начитався про Вашу нову виборчу контузію мізків і поперли нові спогади…
Дуже тяжко служити під керівництвом командира в ранзі «бєз п’яті мінут гєнєрал». Ото дослужився дядько вірою і правдою до полковника, а далі шлагбаум: щоб стати генералом треба мати відповідну посаду. Полковників в армії як у саду яблук на землі після бурі, а генеральських посад на порядок менше, ото саме тут починається «воєнний водевіль». Якими тільки методами не прискорюють свій рух претенденти на ті харчі! І добре Вам, якщо у вашого полковника є ліфт і рухається він по плану. А от у випадкових претендентів на ту посаду просто мізерні шанси, але енергії та бажання – аж страшно!
Ви не тільки з бійцями будете займатись бойовою та політичною підготовкою 25 годин на день, але й мусите найти спільну мову і достукатися до душі «нєодушевльонних» предметів. Нелегко Вам буде траві пояснити з якою швидкістю і з якими кольоровими відтінками вона має рости, небесній канцелярії поставити задачу по точному дотриманню графіка зміни пір року та кількості опадів в конкретних місцях з дотриманням затверджених у вашому штабі планів. Ви звикнете кожного ранку в біснуватих очах полковника читати ММSки «Двіжняк! Нужен какой-то двіжняк!» і сто раз за день чути той же репет з позіхальника. «Двіжняк! Нужен двіжняк!» А інакше у вашого полковника просто шансів нуль бути заміченим тими небожителями, хто роздає генеральські посади. «Двіжняк!» Це шанс.
І так отой репет дзвенить у вухах, вже навіть вночі резонує. Щоб від того трохи відключитись будете на ніч приймати «шо доктор пропісАл», але серед ночі все рівно бормотати та командувати будете так, що жінка порожньою пляшкою лупитиме в єдине місце на потилиці ближче до вуха, без помилок «восємь дирок – мозг нє задєт», бо тільки вона єдина знає в яке місце легше вирубити. І так вона натренує вашу потилицю, що якщо часом на залізничному вокзалі рідного Києва якась босОта захоче пробити вам потилицю і забрати гроші, то дуже пошкодує.
Ви почнете заздрити «нєодушевльонним» предметам: траві, деревам, патронам, солдатам… У них все нормально, все по штабному графіку. А в ваших черепкових шухлядах починає жаріти ідея зміни віросповідання. Ви все частіше придивляєтесь до мусульман. Як там все чинно і спокійно – муедзин лише пару раз за сутки репетує клич на молитву. Вам захочеться насцяти полковнику в чоботи і переселитись в мечеть. І коли траплялись випадки в різних цікавих місцях, що деякі бійці попадали в полон і приймали іслам, то на полковниче-генеральське «Зрадник! Зрадник!» я завжди думав, що то може людині випав отой його шанс відпочити троха в мечеті.
І настає день, ось воно щастя!!! Вашого «без п’яті мінут генерала» помітили і перевели. Хвилини щастя і затишку! Це як після хорошого сексу викурити цигарку. Але хвилини проходять і на місце старого присилають нового – починається друга серія еротичного воєнного кіно. Та у вас вже є який-не-який досвід! І коли тих серій покрутиться декілька і воєнна камасутра асоціюється у вас з абеткою школярика, вам здається, що ви вже краще Спінози розумієте філософію життя – ось тут ще вам може негадано пощастити пізнати «паралельні міри» планів генштабу.
Ситуація буває така. Ваш бувший «без п’яті мінут генерал» прибуває на нове більш цікаве для кар’єриста місце і починає обживатись. Нове крісло, новий більших розмірів кабінет. Відповідно у більшому кабінеті і об'єм повітря більший і чистіше те повітря значно. І ось тут підстерігає біда – «курнувши» того чистого кабінетського озонокисню, в блаженній ейфорії починають малюватися образи тепер вже такого, майже реального, недалекого майбутнього. По тілу розтікається щаслива насолода очікування генеральських пагонів, персональної дачі на березі самого чистого тихого теплого озера, квартири в «Домє на набєрєжной», генеральської зарплати і майбутньої такі генеральської пенсії. І ота, тепер вже ще більш яскрава, насолода завжди починається з місця трохи вище колін, поступово піднімається по тілу до шлунка і купається там в коньячній баюрі з ікряними берегами. А є в тім шлунку два поплавки. І ті поплавки механічно золотими тоненькими ланцюжками зв’язані з віками очей. Ото як тільки шлунок переповнюється, то ті поплавки спливають і через механізм ланцюжків смикають і закривають віки очей. Це так Богом задумано, це такий Божий захист - щоб деякі люди міру знали, щоб переповнений шлунок ненароком не тріснув. Людина з закритими віками починає дрімати і мліти в своїх ситих ейфорійних фантазіях: мариться йому його велика робота, його гігантська особиста напруга по здійсненню задач захисту та покращення життя всіх трудяг країни…
Відключається занадто рано від реалій. А реалії такі: кругом якісь вороги і вони загрожують щастю мирного населення. Ворогів багато! Але генералів ще більше! І вже кожному генералу не вистачає свого конкретного ворога. Хто встиг собі вибрати ворога, то завзято воює. А кому ворога не вистачило, то приходиться шукати десь тих ворогів, шось придумувати. І тут «Дайош двіжняк!» не завжди проходить, тут вже не покомандуєш «Прапорщік остановітє поїзд! Поєзд стой! Раз-два!» Тут вже ювелірна робота починається. Частенько «без п’яти мінут генерал», не знайшовши свого ворога, не виправдавши високої довіри, отримує пєндаля і котиться на пенсію ще років 25 доношувати кальсони під цивільними штанами, так і не дочекавшись святого приказу про генеральське звання. Буває, що після такого, залишають когось послужити на меншій посаді.
Ви ще не втомились читати? Я заздрю Вам, ви можете сидіти на форумі і читати собі «під півасік». А я ото йшов додому зранку і зайшов в магазинчик біля доми купити пива. І шось мені так продавчиха не сподобалась – і неохайна якась, і фейс криво заштукатурений. Одним словом підсвідомість сказала мені «Хєр я тобі дам у неї пива купити!» Ото й вийшов з магазинчику, думаю у мене ніби в холодильничку ще залишалось. Прийшов додому – голяк! Може то й краще, а то почну ще на п’яну голову тут про якісь секрети писати. А у Вас так не буває?
Продовжу. Ото про таких невдах «бєз п’яті мінут генералів» в армії кажуть «Поєхал за гєнєралом – єлє полковніком вєрнулся». І не дай Вам Бог бути під таким шефом. Це ше страшніше, ніж ті всі минулі воєнні камасутри. Тут вже якесь садо-мазо получається. День починається з того, як невдаха появляється в частині. Появляється він завжди тихенько і інтелігентно – хєр його знає шо там за ніч сталося, може вже пєндаль лежить в штабі. Бо таке пониження, то як бомба повільної дії – хто його знає в котру хвилину рвоне, ледь і так втримався.
Отримавши рапорт від чергового по частині і впевнившись, що сьогодні пронесло, починає оживати. Є шанс ше послужити! Нада двіжняк! Далі сценарій Ви вже знаєте. Але тут один нюанс. Двіжняк до обіду. Перед обідом приходять думки про майбутню ніч, що майбутньої ночі може в штаб прилетіти таки отой пєндаль, весь двіжняк закінчується так же раптово. Починається депресняк. Депресняк лікується звісно антидепресантом і мантрами «Ех, МарозАвА! Нам лі жить в пєчалі!?» Після тостів «за мать твою бригаду-дівізію» та салютаційної стрілянини починається братання з лейтенантиками, капітанами, балачки «за жизнь», брудершафт… і лише захеканий начштабу трохи реанімує свідомість депресанта. Тут мені шкода завше було начштабу, бо він і рота не вспівав відкрити, як чув: «Какова хєра так рано... єщьо ночь не прошла... више колєн імел я твою радіограму... тебя імєл.. всєх імєл!». І лише після слів начштабу «Товрщ… плковнік.. ваша… Марь… Ванна… звАніла… дАмой… прказала!» віддавав тіло командирському УАЗіку. Ну а зранку ЗНОВУ сценарій Вам відомий. Вимотує така служба. Толку для країни нуль. В такій ситуації і непланових перевірок вищестоящого начальства багато, вся увага нам. Ну і пєндаль такі не заставляє себе довго ждати.
Моя думка, що все ж таки таких «бєз п’яті мінут гєнєрал» і «єлє прієхал полковником» гуманніше відразу нагороджувати кальсонами і пєндалєм.
А ще у мене, ІДІОТА, є думка, що взагалі кандидатам на різні відповідальні посади не треба мізки сканувати, їхню гречку важити та їхні язики лінійкою міряти.
Сібступа рекомендує:
Скануйте пузо і шукайте ті шлункові поплавки! Кальсони вишлю!
розкажу про свою сестру. коли ми були підлітками, то сталось так що у мене першої почали рости груди 
вона заздрила і почала підкладати собі в бюстгалтер вишеньки(якраз була пора на них)....пройшли роки і її груди стали просто величезними 
і тепер вона говорить: а памятаеш, як я вишеньки підкладала?! а тепер не знаю куди дівати свої "вишеньки" 
Сібступа може вже пора видавати власну збірку? Наприклад в Ю.Андруховича є щось подібне на військову тему "Як ми вбили пятраса" п'ять оповідань про кисневий голод називається! Зізнаюсь мені Ваші історії якось більше імпонують,хоча і в Андруховича непогано,просто мало-лише період строкової служби,а у Вас "вся жизнь" я так розумію з плацом і бєрцами пов'язана!
