Місце спілкування ковельчан (і не тільки)
Сподобався форум - постав +1 
Сьогодні: 18 серпня 2017, 17:24

Часовий пояс UTC + 3 годин




Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 7, 8, 9, 10, 11  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 14 жовтня 2015, 08:10 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 28 травня 2009, 09:04
Повідомлення: 1186
Подякував (ла): 87 разів.
Подякували: 46 разів.
Район міста: Черемушки
sibstupa написав:
Зображення

Грішаня, з щасливим поверненням на форум :dr_ink:

Дякую :dr_ink:

_________________
Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 14 жовтня 2015, 23:31 
Офлайн

З нами з: 05 вересня 2008, 07:01
Повідомлення: 2019
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 409 разів.
Подякували: 89 разів.
Район міста: центр
sibstupa написав:
Тебе тОркнули саме ці три речення з тієї кількості, що я написав вище?

Так що, Руслано, ніколи не знаєш, що гірше: алкоголізм чи ідіотизм. Я втікав від ідіотів на землі в небо, але як же я помилявся… Там також буває цікаво. Думаю, у нас буде час про все ще поговорити. Для чогось же Вищий Розум прив’язав мене до цього форуму :-):

Розповідайте про свої ідіотські випадки, про що чули, запитуйте про щось. Радий буду любому діалогу.


не тільки ці.
але це написано було прикольно та гармонійно. :hi_hi_hi:
а між алкоголізмом і ідіотизмом я все ж виберу ідіотизм.
якось спокійніше і природніше.

алкоголіки , б..., вже реально задовбали.

_________________
Графік показу кінотеатру Прем'єра


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 жовтня 2015, 17:22 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Ruslana TS написав:

алкоголіки , б..., вже реально задовбали.


Бггг… Достають, звичайно. У нас на днях губернатор прийняв рішення заборонити (ВЗАГАЛІ!) продаж енергетиків слабоалкогольних – молодь деградує. Тобто обмеження реалізації неповнолітнім не працює. Тепер повна заборона. Знов заговорили про витверезники.
Пригадую в своєму житті подібні заборони, тільки більш масштабніші. Зараз попробую розповісти як мене це тоді торкнулось.

На деяких типах літаків, крім електричного обігріву від обмерзання лобового скла кабіни пілотів, встановлена аварійна спиртова система. В бак заливається чистий спирт і електронасосом подається на лобові стекла. Коли виконували польоти на цих літаках, то вся ескадрилья була в шоколаді. Звичайно, що ніхто спирт на скло не лив, але як тільки загорялось табло «обмерзання» і ця інформація відразу записувалась на «чорну скриню», то у пілотів піднімався настрій. Зверну увагу, що це відбувалось якраз в розжар Горбачово-Лігачовського альцгеймерського загострення боротьби з виноградниками. Вино і горілка були строго обмежені і по талонах – 2 пляшки в руки на місяць.
Ми тоді були в фаворі. Прилітають до нас москалі з розчинною кавою, апельсинами, екзотичними бананами – обмін за спирт. Прилітаємо на Північ: стерлядь, муксун, оленина, ягода – за спирт. Навіть собі нову круту неуставну фуражку заказати в ательє неможливо було без спирту. А ремонт телевізора чи холодильника? Сантехніки всіх ЖЕКів тоді знали льотчиків поіменно!
Настоянка на кедрових горішках, клюкві, брусниці… ммм… Валюта…

Наближалось свято, а прибуття на базу бортів з завдання і якихось термінових завдань не намічалось. Це була велика проблема. Залишалось пару днів і настрій танув, як пісок в пісочних часах. Просто так спирт на складі не випишуть, там звісно махлюють, але для себе рідних.
І раптом ось воно, чудо! Ні, не для всієї країни бажана траурна церемонія на Червоній площі і не природна аномалія спиртових гейзерів з розломів земної кори. Лише коротенька і ще недостовірна інформація, що на завтра намічається вечірній політ.
В повітрі відразу з’явилися п’янкі флюїди пшеничного ректифікату. Весь механізм роботи авіапідрозділу преобразився: забилися серця галопом, загорілися очі, колеги почали здоровкатись один з одним по п’ять разів на день, а начальник штабу нарешті на радощах трахнув свою законну мадаму, котру називав Ворогом Народу і сексуально ігнорував вже кілька місяців.

Поки я готувався до польоту і аналізував погоду, то кожен, хто був поряд, рахував за честь поздоровкатись зі мною. Всі були в парадній формі ще за добу до календарного свята. Потім почали підходити, ніби випадково, інші колеги. А проводжали мене до літака як на параді, тільки розгорнутого червоного прапора не вистачало.
Поки вся процесія йшла до літака, то тільки лінивий раз з десять не підняв голову туди, куди мені належало через кілька хвилин піднятись. І ті, що літають, і ті, що забезпечують польоти. Там в небі все-таки були рідкі куски хмарності і ніхто не сумнівався, що я крила геть зітру, але буду кружляти в небі, поки не зловлю в хмарах сигнал обмерзання на чорну скриню.
Ідіотські накази: влітку ми мали право на посадці неміряно лити (списувати) спирт для обмивання лобового скла пілотів від кривавих слідів мошок, жуків, комарів і інших мілких літаючих вампірів. Якби якийсь ідіот задався ціллю підрахувати скільки тим спиртом змито тих кровосісів, то просто вони вже не мали б існувати як вид. Вони мали вимерти на склі літаків. Всі. Як ото мамонти колись.
А ось з осені і до весни розхід спирту тільки по сигнальному табло. Ну, типу, має ж бути якийсь порядок і контроль.

Вся процесія підійшла до літака. Раптом хтось синіми губами пробурмотів "а може зараз хоч літрів п’ять візьмемо, а то хто зна коли повернеться, може завтра погода спортиться та й чи взагалі ше повернеться…"
Піпєц! Паршива вівця була наказана копняками. Всі винувато за цього довбой*ба віддано дивились мені в очі. В очах пастви я читав варіанти вироку для синього гавнюка від нейтрального "прив’яжемо його до хвоста літака – нехай за тобою політає провітриться" до геть негуманного "заберемо у нього талони на кілька місяців".
Я ж не кровожерливий кровосісь-садист. Я був Богом! І тільки Бог може робити чудо. Дозволив злити спирт. Навіщо він мені – недавно піднімався в небо на цьому літаку і електричні елементи в склі працювали справно.

При вході в зону аеродрому посадки послухав радіообмін між бортами і диспетчером управління повітряним рухом. Там на посадочній полосі роззувся літак. Зараз його почнуть буксирувати. Всі борти на підході направлялись в зону очікування на різних ешелонах або на запасні аеродроми (аеропорт загружений рейсами Аерофлоту). Мені дали дозвіл на зниження до ешелону 1500. Це нормально, значить сяду в числі перших – будуть садити першими тих, хто нижче до землі. Інших, по ситуації, будуть почергово знижувати, а там ще й на виліт стоять лайнери і чекають.
Одним словом нештатна ситуація. Радує одне – аеродром закритий щільними хмарами, значить нарешті запишеться обмерзання.
Ще тільки пересік ешелон 2100, як вже загорілося табло. Літак почав покриватись хорошим шаром льоду. Мені то по фігу, антильодова система працює. Зайняв 1500 і кружляю в зоні біля аеродрому. Хвилин через 20 вже відчуваю, що літаку важко справлятись з обмерзанням. Краще б був на вищому ешелоні, там нічого немає. Коли ж вони вже почнуть знижувати? Запросити, щоб підняли мене вище? Так повно бортів в повітрі, лишня проблема для диспетчерів.

А кругом вже темнота. І тут я звертаю увагу на лобове скло, якось воно не так виглядає. Вмикаю фари і офуїваю. Ого, це вже не той звичний крижаний серпанок по краях скла. Скло затягнуте льодом і тільки залишається вузенька щілина в зоні елементів максимальної ефективності. Праве скло у правака ще більше в льоді. Вдень мені вистачить тої щілини, а вночі вже сцикотно трохи. Дуже сильне обмерзання в хмарах, давно такого не ловив. І перед посадкою не встигне той лід розтанути, температура внизу нижче нуля. Вся надія, що мої колеги злили не весь спирт і залишили аварійних літра два на дні бака.
Слава Богу, вже почали направляти літаки на посадку. Через хвилин 10 і мене знижують. На глісаді після прольоту дальнього привода включаємо спиртонасос і на скло дійсно трохи ллється спирту. Як кіт наплакав. Включаю фари. Перед мною мутне скло. Спирт не розчинив весь лід. Поки проходить ступінь офуїння – вже і посадочні вогні. Світло вогнів розмите в склі, не можу правильно оцінити відстань до землі. Штурман підказує висоту по радіовисотоміру і я інстинктивно підтягую ніс літака, щоб не влупитись передньою стійкою об бетон. Завис біля самої землі і чекаю приземлення після падіння швидкості, хай і грубо - відразу на всі три точки опори. Так і плюхнувся трохи з перегрузкою. Це була сама ідіотська, неприємна і груба посадка по своїй вині за крайні років п’ять. Зате ж у хлопців було свято! Навіть через неділю можна було почути в курилці: "На той неделе у ***** слили ВСЁ! Двое суток гудели!"
Думаю це була похвала ідіотів небувалій щедрості ідіота :ps_ih:


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 15 жовтня 2015, 19:00 
Офлайн

З нами з: 05 вересня 2008, 07:01
Повідомлення: 2019
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 409 разів.
Подякували: 89 разів.
Район міста: центр
триндець

_________________
Графік показу кінотеатру Прем'єра


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 18 жовтня 2015, 12:16 
Офлайн

З нами з: 05 вересня 2008, 07:01
Повідомлення: 2019
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 409 разів.
Подякували: 89 разів.
Район міста: центр
ну не ідіот???? срібна ауді 1хв.04сек., а не цей що видно з заставки ютуба :-):


_________________
Графік показу кінотеатру Прем'єра


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 18 жовтня 2015, 18:18 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Красава! Спокій, дипломатичність, глибоке розуміння аргументів співрозмовника...
Мені одному здалося, що водій не з нашого континента? Помітно ж, що більш звиклий до лівостороннього руху на острові джентльменів :wo)(ll:


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 11 листопада 2015, 04:48 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Катастрофа А321 в Єгипті.
Я ще можу якось зрозуміти, коли екіпаж переходить всі мислимі і немислимі межі здорового глузду, граючись з судьбою в «кішки-мишки». Можу зрозуміти, коли заходять на посадку на останньому відрі керосину в баках, коли злітають з останньої плити смуги, встановивши новий особистий рекорд перевантаження літака, коли ризикують і знижуються в хмарах в гірській місцевості. Я це можу зрозуміти, бо ідіотизм не хвороба - це стан душі, це рулетка, це адреналін, а іноді і безальтернативна необхідність.

Але тут... Коли попереду голубе безхмарне небо, а зліт і набір безпечної висоти - найскладніша частина польоту, здавалося б вже позаду. Абсолютно безглузда підла смерть. Можна наводити аргументи, вибудовувати логічні ланцюжки. Можна зловтішатися або сумувати. Я хочу сказати про інше. Небо не стане порожнім. Там завжди буде тісно.
Цитата:
Одного разу скуштувавши політ, ти завжди будеш ходити по землі з очима, зверненими до неба, - бо ти вже був там, і тебе нестримно тягне туди повернутися. Леонардо да Вінчі




Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 12 листопада 2015, 23:03 
Офлайн

З нами з: 05 вересня 2008, 07:01
Повідомлення: 2019
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 409 разів.
Подякували: 89 разів.
Район міста: центр
sibstupa:
ідіотизм не хвороба - це стан душі, це рулетка, це адреналін, а іноді і безальтернативна необхідність.

так точно.
власна думка?

_________________
Графік показу кінотеатру Прем'єра


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 13 листопада 2015, 20:04 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Ruslana TS написав:
власна думка?

Висновки з мого життя


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 13 листопада 2015, 20:12 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
За кілька днів до Нового року. Нове завдання, нічний політ. Не кваплячись забираємося на ешелон. Тут сонечко підморгує нам наостанок на обрії, перед тим як сховатись на дрімоту. Якраз у мене західний курс польоту міняється над ППМ (поворотний пункт маршруту) на північно-західний. Беру новий курс і кінчиком лівого крила делікатно гладжу сонечко, як дитину по голівці. До побачення, відпочивай! Дякую за твоє світло і тепло. Завтра зустрінемось на цьому ешелоні. Я тебе тут чекатиму до самого ранку.
Ніч стрімко насувається і вже спалахує на небі перша зірка. Ставлю самий економічний режим двигунам, поспішати нема куди. Основна задача протриматись тут в повітрі як можна довше, літаючи в цьому районі з постійними курсами туди-назад.
Освітлення в пілотській кабіні раптом падає на мінімум, це в салоні почала працювати різна прожерлива електронна апаратура. Повертаю голову до приладів контролю електромережі і помічаю, що стрілки з мінімуму повільно і навіть трохи прискорюючись рухаються в нормальний сектор. Значить включилися додаткові генератори і тепер електричної енергії вистачить, тепер буде все як в Лас-Вегасі – тепер ми зможемо навіть обплутати весь літак гірляндами і літати в небі в сяйві вогнів, як новорічна ялинка. Скільки б то було радості дітям – літаюча в небі ялинка в різнокольорових гірляндах!

Посміхаюсь по-дитячому цій думці, а пам'ять переносить мене далеко назад. Тоді я вперше побачив в сільському клубі вбрану справжню новорічну ялинку. Мені тоді було років чотири чи п’ять. З казок вже знав, що десь в зимовому лісі стоїть така новорічна красуня в сяйві вогнів. Я з великим нетерпінням чекав коли ж вже наступить той Новий рік. Це була якась справжня казка. І хоча в той рік на дворі не було снігу і ялинка в клубі була така собі проста без панських вогників – дитяча уява швидко домалювала все інше. Це дійсно диво, коли дитячий розум вражає буйством фарб і ти точно знаєш, що влітку сильна злива під гуркіт грому – це просто море впало з неба.
Такої яскравої веселки, як в дитинстві, коли один колір ллється за іншим і зливається в щось казкове і заповнює собою весь простір, я вже ніколи більше не бачив, поки не піднявся в небо. Дитячий мозок зафіксував оті самі перші фарби десь в своїх лабіринтах і робив все для того, щоб пошукати ту веселку саме там, де вона народжується і живе. Мозок хотів отримувати нові порції дитячого різнокольорового адреналіну і в зрілому віці, і як можна довше.

От саме в небі чомусь часто виникає щемливе почуття втраченого дитячого минулого. Можливо фарби і враження так діють. Пригадується, як на самому початку льотної стежки за день до Нового року майже реально попав в дитячу казку. Повернувся з польоту і проходив біля школи. І тут виходять звідти нормально вмазані Дід Мороз і Снігуронька. Провели дитяче свято і посиділи там з вчителями до вечора десь в учительській за святковим столом. Дід ледве тримався на ногах, та й Снігуронька з цигаркою ледь стояла на снігу. Вона в своєму новорічному вбранні була ще в образі, ще не вийшла з ролі і продовжувала таким лагідним голосом декламувати якісь дитячі віршики. Чомусь у мене відразу забилося серце – той голос здався таким знайомим. Це голос з дитинства, точно! У мене аж очі розбіглися - стою і ніяк не можу їх зібрати в купу. В лівому оці мої сільські гірлянди з кольорового паперу, а в правому її очі, котрі світяться такою щирою дитячою радістю…
Видно, погляд моїх очей був настільки екзотичним, що навіть Дід Мороз щось собі зметикував і каже мені:
- Командир, я бачу ти тільки що здійснив подвиг в небі. Виручай, ще від тебе один подвиг - моя внучка заблудилась в цих бетонних джунглях, допоможи-но їй повернутись назад в казку!

Мадама бухнулась на сніг і по-дитячому засміялась. Я відразу допоміг їй піднятись. А Дід Мороз скористався нагодою і швиденько відвалив від нас в напрямку кафе. Я хотів взяти таксі, але Снігурка запропонувала:
- Давай прогуляємось, я тут недалеко живу. Дивись яке чудове небо…
Ми йшли і сміялися, мені стало так спокійно і щасливо, як в дитинстві.
- Десь твій Дід Мороз загубився, - кажу їй.
- Ти мій Дід Мороз!
Погляд її очей виблискував різнокольоровими вогниками від реклами якихось магазинів. Ну що ж, не буду її розчаровувати, нехай буде все як в казочці. Навіть віршики дитячі пригадались:
Дед Мороз Снегурочку
Обманул, как дурочку:
Положил на лавочку,
И поставил палочку.

Під впливом льотних забобонів не заходимо в ліфт, ну його нафіг. Поки по сходинках брали штурмом поверх за поверхом, то націлувались до запаморочення. Ну ясно ж, що цю ніч проведемо на кришталевому ліжку молоденької родички Сніжної Королеви. Може завтра тут і Новий рік зустріну, а як зустрінеш Новий рік, то так його і проведеш…
Відчиняє перші зовнішні двері і раптом впадає в легкий ступор. А я дивлюсь там внутрішні двері наполовину відкриті і світло пробивається. Думаю, точно злодії шурують в квартирі. Тихенько зачиняю назад двері. А мадам каже так весело:
- Це мій чоловік там. Видно від нічного чергування в міліції відкрутився, прикинь...

Твою мать, ото ледве не попав! А якби ми прийшли трохи раніше, чи її чоловік пізніше хвилин на тридцять? Бігав би я по кімнаті і кричав «я Карлсон, я Карлсон, я залетів у вікно». А можливо і вилетів би в те вікно, аеродинамічно вписавшись в глісаду в своїй льотній курточці.
Одиноко спустився вниз і першим бажанням було зачерпнути в жмені побільше снігу та напхати в штани. Все ж я загорівся капітально на тих сходинках. Ну що ж, ніякої казки - прийдеться зустрічати Новий рік традиційно за святковим столом, випивкою, невеликим мордобоєм і серед всього того, що в таких випадках трапляється.

Під монотонний гуркіт двигунів посміхаюсь своїм спогадам. Цікаво, а от у тих, що зараз стежать за мною з землі на тій стороні, розливається на екранах локаторів моя дитяча веселка і різнокольорові ялинкові гірлянди? Можливо. Мій літак посилає їм хорошу порцію енергії. Вони у відповідь також можуть послати мені свій новорічний подарунок «земля-воздух» і в небі спалахне північним сяйвом геть не дитячий феєрверк. Тут в небі якось тонше все можна зрозуміти, якось гостріше думається. Напевно відбувається єдність людини з Космосом і легше усвідомлюється який цей Світ гарний і суворий одночасно.
Від таких думок мурашки по спині. Потрібно переключитись на якісь більш оптимістичні думки.
Дістаю з планшета польотну карту. Внизу суцільна хмарність, навіть вогників ніяких не видно. По карті я легко можу уявити яка зараз під нами місцевість. Тисячі кілометрів я накручую над земною кулею, але деколи все ж вдається побродити ногами там, де не кожна машина проїде. Іноді приходиться і на надзвичайно малих висотах пролітати над місцевістю. Тому карту я читаю зовсім не так як всі. На карті я бачу землю такою як вона є там внизу. В приголомшливо-різноманітному пейзажі. Ось на карті голуба змійка. Десь там внизу дзюрчить річка. Не так давно приземлився на сибірському аеродромі далеко від цивілізації і був здивований як мисливці зберігають взимку картоплю в воді. В рибальських сітках опускають картоплю в воду і вона не замерзає там так, як в нетопленій мисливській хатині. Хіба що тільки в сильні морози річка промерзне до дна.
Я бачу як там в печі потріскують дрова, відчуваю як пахне ароматним чаєм з сушених ягід. А над землею стелиться дим і тиша… Хочеться тиші.
Ні, тиші немає, монотонно гудуть двигуни. Вони зараз повертають мене в реальність так же, як і там на землі великі купи порожніх банок тушонки та порожніх двохсот літрових бочок з під ГСМ серед моху, струмків і опалого листя.

Жаль, що за роздумами так швидко пролетів час. Ніч закінчується. Закінчується романтичний настрій. Зараз почнемо знижуватись з ешелона. Я вже років з десять літаю командиром на кількох типах літаків. Можна сказати, став досвідченим блукачем небесних доріг - навчився вирішувати проблеми по мірі їх надходження, прогнозувати їх і їх розвиток. Настав той час, коли вже багато вмієш і пройшов період любування собою на посаді командира корабля. Стало абсолютно фіолетово хто буде в екіпажі, як ми разом “злітаємося”, куди летіти і яку роботу виконувати в небі. Колишній молодецький романтизм все більше витісняє помірна розсудливість та практицизм. Мій урочистий гімн складається тепер в основному з слів “комфорт”, “зручність”, тепло”, “стабільність”.

Виконали роботу і можна повертатись додому. Потрібно лише сісти на дозаправку і кілька годин відпочити – втома бере своє. Заходимо на посадку. На цьому аеродромі немає курсо-глісадної системи посадки. Добре хоч приводні радіостанції з маркерами є. Вони розташовані строго по курсу посадки: дальній (ДПРМ) на відстані 4000 метрів від торця посадочної смуги, ближній (БПРМ) на 1000 метрів. Якщо на глісаді пройти над дальнім на висоті 200 метрів, а над ближнім на 60, то якраз з таким нахилом попадаєш на полосу в точку приземлення.

На правому кріслі у мене молодий пілот Віталя, другий рік як літає в нашому підрозділі. Зі мною летить третій раз. Знижуємось в суцільній хмарності і виходимо на 1500м на дальній, потім по схемі знижуємось до 500 і після четвертого розвороту виходимо на посадочну пряму та входимо в глісаду з певною вертикальною швидкістю зниження.
З землі маю інформацію, що нижній край хмарності фактично знаходиться на 60 м (посадочний метеорологічний мінімум цього аеродрому зовсім інший – порушуємо), тобто якщо точно пройдем над БПРМ на 60м, то тільки тоді вивалимось з хмар і побачимо полосу.
Мені дозволяють виконати посадку при таких фактичних умовах. Це саме той випадок, коли на мене працює мій професійний авторитет. Мене тут знають – впізнають по голосу і видають погоду в ефір по мінімуму цього аеродрому, попередньо давши мені фактичну погоду на іншій частоті радіостанції.

З початку самого зниження з ешелону управляє літаком вручну Вєталь – тренується. Я нарешті вибрався з своїх нічних дитячих спогадів, «курю бамбук» - дочитую якісь журнали. З практичної сторони заходу на посадку в складних умовах така моя поведінка оправдана – нехай помічник виконує маневр і тратить енергію, а я, більш свіжий і спокійний, буду втручатись в управління лише в разі необхідності.
Хочу нагадати, що при польоті в хмарах втрачається відчуття простору. Деколи здається, що летиш з креном. Постійна боротьба з основними рефлексами людини - потрібно переборювати себе і довіритись приладам літака. Це добряче вимотує, особливо якщо ще вітер боковий мішає і зносить з посадочного курсу. Краєм ока глянув на радіовисотомір, підходимо до висоти 60, зараз пропищить маркер і має появитись земля. Земля появляється і я бачу, що ми вивалились значно лівіше полоси. Можна координованими рухами довернути літак і примоститися, тут для мене немає проблем, але хочу щоб він сам прийняв рішення і закінчив маневр. Дивлюсь на нього – засмикався, втратив дорогоцінні секунди для маневру і все ж вирішив не ризикувати. Дає команду «злітний режим, ідемо на другий, прибрати шасі». Це значить припиняємо зниження і повторимо захід на посадку.

Набираємо знову 500 метрів і на друге коло. Психологічно неприємна штука для пілота, маленький стрес, але краще повторити захід, ніж перевіряти матінку сиру землю на смак.
Хай тренується. Новий захід. Я і далі «курю собі бамбук», керосину в баках ще вистачає на пару заходів.
Знову мимо, сильний боковий вітер зносить літак з напрямку поки знижуємось в хмарах. Знову повторюємо захід. Знижуємось і ось-ось має проявитись земля. Я трохи скосив очі та глянув на нього і бачу, що напружений «мама не горюй». І тут раптом він кинув штурвал. Не просто прийняв руки, а з якоюсь злістю штовхнув його від себе. Мої льотні рефлекси розвинуті і натреновані за роки польотів до такого стану, що випереджають думки. За долю секунди я вхопив штурвал. І хоча реакція була відмінною, все ж ми втратили половину висоти і мені прийшлось напружитись, бо опинилися на волосинку від смерті. Моментально оцінюю положення літака відносно посадочної полоси, енергійно виконую S-образний маневр і плюхаємося на полосу. І тут відразу, як тільки шасі торкнулися землі, наздоганяє мене переляк і здивування.
Зарулили на стоянку і зупинили двигуни. Дивлюсь на нього, а він вперся очима в одну точку. Не став нічого йому казати, нам ще з ним додому летіти. Потім зробимо розбір польотів. Відчуваю, що зараз його “лікувати” не можна. Хай прийде в себе.
Пішов витягнув два льотних пайка. Там хороший шоколад. Це саме те, що зараз потрібно його мізкам. Спеціалісти в салоні тільки запитали:
- Камандир, что это мы с реверансами пару раз заходили?
- Да молодёжь тренирую…

Даю Вєталю шоколад і сам трохи гризу, розповідаю йому про якусь свою пригоду. Ні слова про подію. Пішли поспали пару годин.
На зльоті взяв управління на себе. Після набору ешелона почав думати і аналізувати. Ну не могли психіатри експертної комісії пропустити неадекватну людину. Та й за рік я не помітив нічого підозрілого, часто і в басейн ходили і на пиво. Женився він недавно і вже малюк в повзунках репетує. О! Почнемо звідси. Можливо малеча вночі не дала спати. Прийшов на виліт втомлений і побоявся про це сказати. А за добу до цього ми також всю ніч літали вздовж кордону і кормили чужі локатори хитрими «дружелюбними» імпульсами. Одна безсонна ніч у нього наклалася на другу. Він вже був на грані, а тут ще я “закурив свій бамбук” і все звалив на нього. Потім складні погодні умови на посадці віджали з нього останні сили. А я не проаналізував його стан. Я справжній ідіот, а не командир.

В любому випадку тепер я зобов'язаний написати рапорт. “Чорна скринька” все розповість. Мені догану, йому дорога на медичну комісію. Хоча, якщо трохи прибрехати (мені безумовно повірять), то мені орден, його в колгосп.
Сиджу і думаю: він же так само як і я сюди прийшов не просто так. Так, тут крім романтики ще й розчарування якісь бувають. Мені на самому початку цієї дороги повезло - попадалися толкові добрі вчителі. А ті, з ким він літав цей рік, схоже перестраховувались і не давали йому саджати літак в складних умовах, нічому його не навчили. Явна льотна недорозвиненість не по його вині.
Все вірно, найстрашніше у людських відносинах - ні, не кар’єризм чи жадоба влади, не заздрість, і навіть не ненависть. Найстрашніше - байдужість. Чому ж я не придивився до нього уважніше...
Кожній людині дається якийсь шанс. Ким дається? Мій тут гріх і я маю це якось поправити. Буду ризикувати. Зараз до посадки не загружатиму його, нехай відпочине. На посадці доведу літак до четвертого розвороту і віддам штурвал йому. Сам буду заздалегідь прораховувати тенденцію і тільки підказуватиму в разі потреби.
Так і зробив. Прочитали карту перед зниженням з ешелона і я кажу йому:
- На автопілоті до четвертого, а там відключиш та сядеш вручну.
Глянув мені в очі і кивнув головою. Зрозумів, що це його шанс реабілітуватись.
Погода на нашому аеродромі також гавняна, але тут система посадочна ILS – стрілки підкажуть, значно легше зайти. Зайшов він «на рогах» не ідеально, але на тверді чотири бали з п'яти.

От пишеться зараз все легко, а тоді, коли він використовував свій шанс, я отримав додатково кілька сивих волосин в свій чуб, кожної секунди чекаючи якогось нового коника.
Після посадки заговорив з ним про все що завгодно і знову ні одним словом про інцидент. І нікому не сказав. Домовився затерти записи в “чорній скрині”.

Потім взявся за нього і вчив заходити на посадку “в сліпу”, він все краще і краще з цим справлявся. Далі вже і в справжніх складних умовах у нього все було ідеально. Ще з рік періодично літав зі мною, а потім його підсадили постійно до молодого командира. Такий у нас був порядок – з молодим командиром літака має спочатку літати на правому кріслі самий кращий в ескадрильї помічник командира.

Стоп-стоп-стоп! Це б журналісти так художнє-оптимістично закінчили свою статтю, якби друкували матеріал з моїх слів. А насправді в кінці трохи не так було. Я його вчив і він непогано деколи виконував посадки, але сам не виявляв бажання кудись далі рухатись. Так буває. Любив літати «мішком баласту» на правому кріслі. Не став він командиром, так і на пенсію швиденько пішов з правого крісла в якусь комерцію. Не всі люди романтики і не всі мають залізні нерви, хіба що крім мідного Фелікса на столі…
Можна прожити з колегою великий кусок життя в одному підрозділі, ходити разом на пиво, але злітавши з ним один раз, навіть не на бойове завдання, - відкрити для себе про нього багато нового. Кожен політ - це маленьке життя. Тут все прекрасно видно - хто ти і що ти. Все по-чесному. І моя самовпевненість льотного аса та пофуїстична безпечність, котра втратила межі реальності та стала небезпечнішою недосвідченості новачка, також в цьому польоті отримала хороший урок з усіма його крижаними дотиками.



Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 14 листопада 2015, 15:58 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Перечитав ото зараз свою писанину на свіжу голову і трохи припух: в тексті сотня «я», «я», «я» - суцільний супергерой. Зовсім по-іншому текст виглядає на сайті, ніж в Ворді. Буду робити висновки. Відразу пригадався один випадок.

Йдемо з завдання на ешелоні в зоні контроля аеровузла. Все як завжди: двигуни гудуть, сонечко світить, ми відпочиваємо до посадки – працює автопілот. І ось входить в зону ще один літак, зв’язується з диспетчером, називає свій номер, висоту і час розрахованого зниження. Всі пілоти відразу просинаються – по номеру розуміємо, що це ІЛ-96. Їх зараз клепають для високого державного керівництва. Всім цікаво що там є нового, чисто професійний інтерес. Ще мало хто їх бачив в живу. Хтось з командирів літаків, котрі зараз знаходяться на зв’язку з диспетчером цієї зони звертається до ІЛ-96 та запитує чи є там те і те, чи кольоровий локатор, які дисплеї. Командир ІЛ-96 так через губу, якось зверхньо цідить, як якимсь неповноцінним - неохоче розповідає і так натякає, що ми всі на засраних ослах, а він Д’Артаньян на породистому скакуні і на його думку (закормленого пана) один хліб без ковбаси їсти неможливо.
Його перебиває якийсь командир:
- Ясно, Кеп! Все у тебе є. А скромність?
Заткнувся. Знову тиша в ефірі і працюють тільки автопілоти.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 16 листопада 2015, 13:57 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Пани сьогодні триндять про якусь помірну стабільність і помірну опозицію. Таке враження, що всі основні сучасні ідеї загорнуті в такий достаток блискучо-пафосного фінансового ідіотизму, що за зливою купюр їм не вдається побачити справжнє життя. Чи не хочеться. Може вони там зовсім не вміють жити в бідноті та стидаються постати в наших очах жалюгідними? Тому і піклуються тільки про себе, щоб не травмувати нашу психіку сльозливими сентиментами? А ми толерантно терпимо, бо переживаємо за них - не дай Боже вони ще згорять з сорому за наші злидні…

Мені хочеться від цього всього в небо. Я ставлю зараз двигунам максимальний злітний режим і через якусь мить буду вже там за хмарами. Літак довго розбігається і ніяк не може набрати швидкість. Стрімко наближається кінець злітної смуги і пізно користуватись аварійним гальмуванням, катастрофа неминуча…
Стоп-стоп-стоп! Так мені не відірватись від цієї грішної землі. Не те пальне в авіаційних баках.
Виправляю допущену помилку: дістаю пляшку прозорого рудого напою. Невеличка дозаправка і зовсім по-іншому запрацювали всі системи.
Зачарована сила смаку і запаху горілого торфу в напої відкриває переді мною інший світ. До зльоту готовий! Через 10-15 хвилин я буду над горами і, ухилившись від перешкоди у вигляді кількох націлених на літак вогняних драконів, вирвусь на волю і буду довго думати.
Чому це якась купка чорних драконів тероризує весь світ в своєму прагненні попасти на небо. Чому наші з ними стремління і мета кардинально протилежні? Чому їм обов’язково треба на небо, а мені в небо.
То й відправлялись би самі, але ж стараються прихопити з собою для себе в небесне рабство половину планети.

Останні краплини рідини, стікаючи по квадратних стінках пляшки, приносять мені сьогодні спокій та котяче задоволене муркотіння під вухом на м’якому дивані. Нічим не гірший цей звук роботи авіаційних двигунів.

Я на правому кріслі літака вже третій рік. Під нами розкинулася площа тайги на щедрій землі. Лечу в сибірському небі. Добре, що і за сто років не обнишпорити пішки всі ці безкрайні простори. Не одне покоління вже змінилось на Землі не один раз, а тут нічого не змінюється. І це мене радує. Тут не торгують клаптиками землі для хмарочосів, торгових центрів та платних стоянок автомобільних. Ще комерційні дикуни цієї планети сюди не добрались.
Якась фатальна несправедливість. Одні обживають і залишають за собою оброблену землю, другі висмоктують планету. Чому так трапилось, адже ВР (прошу не плутати ВР – Вищий Розум з ВР – Верховна Рада) дає всім одинакові шанси на щасливе життя, дружбу і розквіт?
Створивши планету Земля і заселивши її людьми, ВР вимушений постійно підживлювати людські тіла позитивною енергією, своїм святим духом, щоб в людях жила душа – вічний двигун тіла. Кожен день потоки позитивної енергії під тиском гравітації прямують з глибин Всесвіту до Землі, до людських душ. Чому ж деякі людські душі бувають такими мутними і крижаними? Чи якийсь Аццкій Сотона, там за тропопаузою, вмішується і підкидає грудки бруду та куски галактичного льоду в потік позитивної зоряної енергії?

Починаємо знижуватись. Погода чудова – ні хмаринки. Отримуємо по радіо погоду, переходимо на тиск аеродрому посадки і ось вона полоса перед нами. Влітку ми тут не сядемо, тут для нас зам’який грунт. А взимку втрамбовують сніг технікою і розмічають полосу для посадки.
Заходимо з південним курсом і вся сила сонечка б’є нам в очі і мішає зачепитись оком за щось, щоб визначити відстань до землі перед вирівнюванням літака. Один суцільний білий простір сніжної пустелі відсвічує мільйонами діамантів сонячних зайчиків. Ось нарешті чіпляємось очима за коротеньку чорну смугу в зоні приземлення. Молодці, подумали про нас – привезли машину-другу якоїсь золи чи шлаку від вугілля і висипали на сніг. Управляє літаком командир – складна посадка.
Приземлились і покотились по полосі. Зліва збоку на сонці раптом появляється широка рульожна смуга. Командир, ще навіть не користуючись гальмами і побоявшись проскочити її, різко повертає літак на ту смугу, щоб швидше звільнити посадочну полосу і зарулити на стоянку. В ефірі роздається переляканий голос керівника польотів:
- Куди бляяяя!!!
Але вже пізно. Ми проносимось по тій смузі зо два десятка метрів і зупиняємось як вкопані. Літак сів майже на пузо, всіма своїми шасі зарившись в сніг. Ми в акуї. Попали не на ту рульожку. Це навіть не рульожка, це злегка прикатана посадочна полоса під кутом до нашої. Тут на неї на лижах сідають тільки легкі АН-2 та вертольоти.

Командир виключив двигуни і пішли оцінювати глибину проблеми. Подивились і прийняли рішення, що можна трохи прокопати для коліс траншеї в напрямку твердо-прикатаного снігу. Можна буде зібрати як можна більше народу і попробувати штовхнути та розвернути літак носом туди, щоб не повідламувати якісь елементи конструкції внизу. Потім вже запустити двигуни і вирватись на волю. Зібрали всіх хто був на аеродромі і почали копати.

Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 16 листопада 2015, 14:08 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Зображення

За якусь годину з усіх кутків тундри позбиралися на оленях місцеві аборигени. Ескімоси чи то якісь евенки (хто їх зна - вони всі для мене на один фейс) зацікавлено курили дзвінке промерзле повітря і обмінювались враженнями: “Ох і тупі ці люди з однаковими обличчями і великими очами як у маралів. Правильно зробили наші прадіди під керівництвом верховного шамана по імені Моржева Коцюра, що не пішли завойовувати всі ті зелені території – цей народ перемогти неможливо, однако”.

До3,14зділися. Зібрали їх всіх в купу і почали розвертати літак. Щоб проблемну ситуацію завести в глухий кут – тут головне об'єднати зусилля як можна більшого числа ідіотів.

Зображення

Літак трохи повернувся в напрямку твердого прикатаного снігу і дальше ні на сантиметр. В вузеньких очах ескімосо-евенків можна було помітити глузливі вогники. Вони певно щось знали, вони спілкуються з своїми духами. Колись давно їхні прадіди витягали з сніжних заметів перші літаки, зроблені з дерева і шмат, своїми собачими упряжками. Ці аборигени вже всмоктали в себе досвід предків і теперішні реалії. Все як в тому анекдоті:
Загрузнув в болоті всюдихід геологів. Мучаться і ніяк не вирвуться з того полону. Підійшов чукча і каже:
- Даси сто грам мені і поїдеш…
- Іди нафуй!
Знову пробують вибратись – і ніяк. Чукча знову:
- Даси сто грам мені і поїдеш…
- Іди нафуй!
Втомилися і у відчаї не знають що далі робити. А чукча знов своє:
- Даси сто грам мені і поїдеш…
Налили йому, все рівно самі не виберуться. Чукча вмазав і каже:
- Трахтур нада, однако…

Зображення

Пригнали тягач. Причепили місцеві спеціалісти водило до передньої стійки літака і до тягача. Загудів у напрузі тягач і через пару секунд потягнув, але літак і не думав кудись рухатись. Тільки передня стійка шасі вирвалася з замка фіксування і склалася, а літак опустив ніс в сніг.
Піпєц-фініш-твоюмать!
Я побіг в кабіну подивитись що там і як. Включив АЗСи живлення і аж серце стислося: сигнальні табло червоними та жовтими кольорами репетували. Літак просив допомоги і матюкав нас. Все, прилетіли. Тепер без ремонтної бригади ніяк. Боюсь навіть виходити з літака, а то раптом там:
- Даси сто грам і полетиш, однако…

Тільки через неділю ми вилетіли звідти. Ще колись напишу про ту неділю життя там. Багато нових вражень.

Зображення

Ну, а по інциденту виявилось таке. Ніхто з аеродромних спеціалістів не згадав, що буксирувати літак з снігу чи розкислого грунту потрібно за основні стійки шасі, вони конструктивно значно міцніші і розклад векторів зусиль на літак відносно центру ваги правильний.
А далі вже продовжилась просто купа ідіотських порушень. Розумними людьми придумані запобіжники від ідіотів. Перед буксируванням літака потрібно встановити запобіжні металеві штирі в конструкцію шасі, щоб вони випадково не склались. Ці штирі не дають шасі знятися з замків випущеного положення, навіть якщо в кабіні перевести кран шасі на прибирання при включених гідросистемах.
Видно свою роль зіграв чистий спирт, котрий закушували натуральними льодяниками при ритті траншей в снігу.
Другий момент просто добив. Те водило, що кріпиться до літака і тягача, конструктивно виготовляється так, щоб при перевищенні певної нагрузки на стійку літака у нього зрізались болти кріплення. Болти зрізаються і водило розпадається на дві частини – тягач несеться по аеродрому далі, а стійка у літака з другим кінцем водила залишається на місці ціла. Це також запобіжник від ідіотів. Потрібно мені далі щось пояснювати, чи вже здогадались самі?
Так точно, ті болти з спеціального металу і розраховані лише на певну силу були давно зрізані ще до нас. Думаєте хтось занепокоївся замовити ті спеціальні болти? Щщас! Вкарячили туди перші, що підійшли по діаметру.
Мойша чи Беня можуть на зуб перевірити чи справді золотий той доляр. Я ж навіть на зуб не відрізняю справжній заводський зрізний болт від самопалу. Навіть в голову не могло прийти, що так буває. Впевнений, що і зараз сурові сибірські хлопці навіть МІГи буксирують на кривих болтах.

З часом я став мудрим. Ніякі уроки для мене не пройшли даремно.
Перший урок з цього випадку:
Знай про літак навіть більше, ніж інженерний склад. Нікому не вір і перевіряй все за ідіотами, навіть якщо вони запевняють, що у них все нормально з північний сяйвом в голові, бо закусили салом.
Другий урок на цьому аеродромі я отримав десь через місяць з другим командиром. Почалась весна і полоса трохи вдень розм’якшувалась. Нас посадили (дали дозвіл) на зам’яку для нашого типу літака полосу. Зупинились після посадки занадто швидко, бо шасі провалились навіть на основній полосі. Командир не став зупиняти двигуни, дав злітний режим і ми проорали ту полосу як бурлаки Волгу до самої стоянки.
Я навіть боявся з літака виходити подивитись які антени чи елементи конструкції з радіопрозорого матеріалу внизу фюзеляжу ми повідламували. Командир лише сказав:
- Не сци. Якщо щось і відламали, то замінимо потім без проблем. Там все міняється легше ніж гандони. А антен у нас зверху ще більш, ніж у Шарика блох.
На щастя, нічого не відломили. Зате всі ідіоти цього аеродрому до самої ночі загрібали ті траншеї, що ми зробили літаком. Потім трамбували всю ніч технікою, до ранку це все знову прихватив мороз і ми щасливо злетіли вранці в мирну безтурботну гладь неба над чистою скатертиною снігу.

Але, як показало життя, на всі мої висновки і уроки ідіоти винайдуть 33 варіанти обходу здорового глузду. А ідіотів у нас припасено ще на сто років наперед.

Тево... Забув добавити, що фото не мої і не з мого випадку.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 16 листопада 2015, 23:16 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 19 лютого 2011, 21:40
Повідомлення: 468
Подякував (ла): 2 разів.
Подякували: 4 разів.
Район міста: Обочина
Шкода що фото не з вашого випадку, а то так все реалістично описано.Я навіть повірив що чукчі розвертають здається Іл 76,а може і помиляюсь.Не є фахівцем в авіаціі. Але все одно,знімаю капелюха перед Вашим літературним талантом.Аа ... І не пийте за кермом - штурвалом оту класну руду рідину.

_________________
..... дорога мой дом, и для любви,это не место!... (БИ-2)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 17 листопада 2015, 07:01 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Дякую, що знайшли час почитати мої спогади і тим більше написати пару слів. Саме спогади, тому і пляшка. Не літаю вже років з десять, Єльцин пропив мою авіацію. Крайні свої польоти страшно згадувати, літав на умовно справній техніці. З простого – гальмували після посадки тільки реверсом тяги, берегли геть зношені титанові тормозні диски. Можете собі уявити на трасі вантажну машину на хорошій швидкості і без гальм? І це ми ще були в виграшному стані в порівнянні з іншими підрозділами.
Так що не хвилюйтесь за мене, все це лише спогади на дивані під пиво, коньяк чи віскі. Давно легально на законних підставах не літаю. Але все ще, навіть пасажиром з салону, пориваюсь в пілотську кабіну “порулити”, все здається вони не так роблять чи щось забули виконати.

Можливо мені треба якось спростити мої ідіотські опуси, але ж такий у мене характер – ніяк не можу без таких закидонів починаючого графомана. Так і йду по своїй стежці життя з своїми бзіками. Та й зрозуміти важко як писати, бо тут на форумі ніхто нічого не підказує.

А фото з “чукчами” за крилом літака – це свіжий реальний випадок, здається в Ігарці з Ту-134, котрий примерз до аеродрому. Можна знайти в Інтернеті. Спеціально прикріплюю фото, щоб візуально підкреслити харизму моменту.
Своїх фото маю дуже мало. Мало ми фотографувались.
Зараз мою фірму москалі обанкротили, то маю багато часу і стараюсь ловити за хвіст якісь думки в шухлядах і писати тут. Таке своєрідне осіннє загострення.
Так що, друже, не хвилюйтесь за синьку, все нормально. Ще раз дякую :-ok-:

Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 7, 8, 9, 10, 11  Далі

Часовий пояс UTC + 3 годин


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей


Ви можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  

Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2010 Українська підтримка phpBB