Місце спілкування ковельчан (і не тільки)
Сподобався форум - постав +1 
Сьогодні: 18 листопада 2017, 13:08

Часовий пояс UTC + 3 годин




Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 27 червня 2015, 05:00 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
В загіпнотизовані моменти очікування першого променя мені уявлялося, що колись на конференції у Вищого Розуму раптом зібрались найшановніші представники природи, котрі населяли території південніше Сахари і поміняли деякі правила співіснування, в зв’язку з світанками, подарованими Вищим Розумом для всіх на Землі.
Можливо, делегат від трьох видів змій-кобр, котрі кидають цівку отрути на відстань до кількох метрів тоді сказав:
- А давайте ми не будемо на світанку плювати отруту людям в очі, щоб вони осліпли…
А представник найменших мурах, укус котрих нестерпно болить з півгодини, якщо не більше, відповів:
- А давайте ми не будемо на світанку кусатися…
Цар усіх звірів з природньою гідністю, ліниво вичісуючи пазюрем з гриви ту мураху:
- Тево… Раз так, то хай і мені пофігу ті двоногі на світанку будуть…
Мовчав лише представник алігаторів. Вищий Розум з докорою подивився в романтично-засмучені очі крокодила:
- Ну і…, наш найдобріший?..
- Та добре, добре… Якщо двоногі на світанку потурбують мене перший раз, то я прощаю…
Вищий Розум не зводив проникливих очей з тендітно-зеленого красеня.
- Та добре, добре… І другий раз прощаю… Але на третій раз, мля!!!
І з ока крокодила скотилась велика сентиментальна крокодиляча сльоза.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Вищий Розум задоволено підвів підсумки конференції: ідея втілення першого компромісного етапу Співіснування на Землі була виконана.
Відпустивши всіх на Землю, Вищий Розум дістав з сейфу товстий зошит своїх мемуарів з надписом "Самотній у Всесвіті" і з великим задоволенням закреслив стару назву та написав нову великими літерами "Співіснування на Землі".

Ото стою я загіпнотизований першими сонячними променями і думаю, чому ж на тій конференції у Вищого Розуму не було представників двоногих? Чому? Адже саме двоногі-злидні якраз на світанку, як доказує історія, починають свої самі страшні кроки власної величі бомбардуваннями та артилерійськими залпами…
Можливо тому, що Вищий Розум апріорі все передбачив, адже зробити зло вперше, людині дуже і дуже непросто. Його щось утримує. Є якась психологічна перешкода, яку людина долає далеко не відразу. Є щось, що заважає людині так от взяти і позбавити життя іншу істоту. Навіть при веденні дистанційного бою, коли десь там далеко є якийсь ворог і натиснути на кнопку відкриття бомболюків чи пуску ракет справа кількох секунд. Вже не кажучи про ближній контакт, коли безпосередньо бачиш перед собою людину, бачиш очі другої людини. Психологам війни про це добре відомо. Це не страх. Це якийсь бар’єр на підсвідомому рівні, коли раптом вмикається якась відповідальність за свої дії позбавлення життя іншої людини, коли людина інтуїтивно відчуває можливість особливої відповідальності за кожен свій вчинок перед Вищим Розумом, від якого ніщо з вчиненого не сховається. Вищий Розум задумував людей світлими з добрими серцями. Щоб жили в гармонії із Всесвітом, щоб могли насолоджуватись ранком, за котрим наступає деколи похмурий, але в більшості сонячний день.

Зображення

Сонце ще тільки-тільки доторкнулося до нас своїм першим променем, а ми вже мчали знову вперед серед бананових плантацій і замінованих ділянок, намотуючи на гусениці БМД змій, мурах і якісь квіти на довгих стеблах…


Востаннє редагувалось sibstupa в 27 червня 2015, 05:33, всього редагувалось 1 раз.

Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 27 червня 2015, 05:05 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Ще кілька моментів. Це саме те, про що я натякав на самому початку. Маю шанс нарватись на палю. Війна і жорстокість невіддільні одне від одного. Поняття "гуманізм" з ними якось не в'яжеться.
Слабонервним просьба не дивитись.

https://www.google.ru/search?q=miss+lan ... 93&bih=506

http://miss-landmine.org/

https://youtu.be/kh-EBCIPfSY

За час війни в Анголі було закопано близько 10 мільйонів мін на 12 мільйонів
населення Анголи на той час. Майже кожному.

Кожен народ має право самостійно написати свою історію - не треба намагатися це право відібрати. Якщо народ піднімається проти расизму чи хоче винести вперед ногами і викинути на смітник свого злодійкуватого олігарха, то не потрібно вчити їх як це зробити. Нехай вони зроблять це самі, і пишаються собою і своїми революціонерами. Але це не більше ніж моя думка, основана на життєвому досвіді та спогляданні навколишньої дійсності.
Зображення

Заглянув на днях на сайти туристичних операторів:
«… після сніданку прогулянка на катері по річці Кванза, після чого поїздка на сафарі. Ніч і вечеря в готелі. Новий день - подорож до найбільшого водоспаду в Анголі на кордоні з Намібією…
Важливо: потрібне щеплення від жовтої лихоманки.»
Мдя…

Зображення

Тево... фото знову накрав в інтернеті.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 28 червня 2015, 06:06 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Строк мого перебування на чорному континенті закінчувався.
Дні і ночі для мене пролітали. Часто приходилось ночувати в техніці у відриві від бази. Деколи за день приходилось по кілька раз міняти техніку - то на колесах їдеш, то вже на гусеницях. Тут свої особливості роботи моторів на спеці. Тепер я ще знав, що їжа буває смачна, отруйна або … ніяка…
А ще тоді я і уявити собі не міг на скільки кардинально поміняється моє життя після повернення в СРСР.

Що дала мені прогулянка в кілька місяців по невідомій екзотичній землі? Пригоди, котрі залишають глибокий слід у незміцнілій тоді ще психіці? Безумовно.
Енергетичний заряд надзвичайно привабливого місця, куди потім неодмінно хочеться повернутися? Навряд чи…І ще гіркий осадок. Це і суцільні міновані площі і велика кількість неврахованої самої різної зброї на руках у населення. І неоднозначне враження від населення, котре не має постійної роботи, зате веселиться кожен день, і на Паску, і на Різдво і на день Святого Йоргена. Навіть малюки. Вони ще не вміють говорити, але генетична реакція на звук барабанів проявляється моментально. Як вояки також все неоднозначно – дуже часто зрада, дезертирство і лінь. Але це їх життя і їхня країна.

Чекаємо літак з СРСР. Від нудьги вже перетряс всю свою амуніцію від піску.
Під'їжджаємо до Ан-12 і знову невеличкий інструктаж: "Після прибуття всім недільний відпочинок в профілакторії і далі по своїх підрозділах". Полетіли-прилетіли. Посадка. Вже ранок. До літака під’їжджають кілька автобусів, капітан зачитує прізвища і показує кому в який сідати. Сідаю в автобус, вікна щільно закриті темними шторами. Старший в автобусі командує «штори не відкривати». Та нафіг треба, буду дрімати. Знову їдемо години дві. Зупинка, заходить якийсь «старлєй» з кобурою на ремені, проходить по салону, дивиться на все і щось каже старшому. Мабуть КПП проїжджаємо. Через хвилин п’ять знову зупинка і всі виходимо.
Автобус зустрічає інший «старлєй», зачитує прізвища і роздає карточки з номером кімнати, розкладом дня, схемою та правилами поведінки на території профілакторію. Все ясно: здаємо амуніцію, пишемо купу звітів, проходимо медкомісію, телевізор та кінозал і баня, баня, баня… звикаємо до води.
Мене відводить вбік: "Зайди завтра зранку в 9.00 в кабінет №ХХ в головній адміністративній споруді в фінансову частину."

Зайшов вранці, відрапортував. Майор запросив сісти за стіл. Ніфіга собі! Я навіть ще не встиг зібратись з думками, перше що прийшло на думку: мабуть піпєц моїм грошенятам – пробухали і зараз будуть політмантри про голодних дітей Ефіопії та Анголи. Але вже через секунду між нами майже миттєво встановився контакт. Посприяли цьому позитивні перші враження: його доброзичлива посмішка, манера говорити – я звик до того, що крайні пару місяців в основному кожен командир «тикав» мені безпардонно, хоча можливо і обставини оточуючі цьому сприяли, а тут ввічливо на «Ви» і так якось ненав’язливо і справді без пафосу. Сподобався тембр голосу, а сама манера говорити виказувала високі якості інтелекту майора. Фотогенічна зовнішність, ладно підігнана форма. Прямий дружелюбний погляд відкритих очей сприяв виникненню ще більшої довіри. Що він тут робить? Мабуть якийсь генеральський синок комфортно намотує вислугу і чергове звання в цьому райському місці.
Я вмію за хвилину оцінити людину, якийсь закладений природою окремий процесор в організмі спрацьовує і викладає в мізки вже готовий аналіз. Явно ця людина почуває себе тут як у Христа за пазухою, все у нього класно - нафіг йому муштрувати якогось старшого сержанта, тим більше курсанта!
Розмовляємо. Відчуваю що він добре вміє психологічно оцінювати людей і встановлювати позитивний початковий контакт, спілкується як із своїм старим знайомим. Розмова про моє виконане відрядження, про училище.

Заходить в кабінет симпатюля-мадама в лейтенантських погонах з підносом в руках. На підносі печиво, чашечка кави і стакан чаю в гарному підстаканнику. Мені навіть не цікаво чому не дві кави чи два чаю, бо мої очі проводжають кожен крок красуні до самих дверей… Вона виходить і я приходжу в себе і ловлю посмішку майора. "Угощайтесь!"
Мій очкодав рефлекторно вмикає почуття такту на фоні того провалу, що я так непрофесійно засипався з мадамою, тому чекаю поки він перший візьме. І він бере… каву! Мені залишається чай! Мене ніби кропом ошпарили – мене нудить ще від кави і ще довго я її не питиму, але звідки він про це знає???
Це точно "начфін"? Чи все ж таки "особист"?


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:00 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Він передбачав таку мою реакцію, спокійно дивиться як у мене кружляють думки в очах. А я вже трохи напружився та аналізую нашу розмову. Раптом до мене доходить, що весь план розмови зі мною збудований заздалегідь, він навіть прорахував варіанти моїх відповідей і, непомітно для мене, віртуозно вносив корективи для сприятливої бесіди в потрібному йому напрямку. Він терплячий і спостережливий, тепер він завбачливо випереджає мої насторожені емоції очікування бесіди в новому руслі та починає сам викладати думки, ніби його власні:
- Ви вже побачили справжнє військове життя без прикрас. Ви ж самі знаєте, що бравурні нотки політдонесень керівництва з районів заворушень не мають в реальності нічого спільного з підйомом бойового та інтернаціонального духу. Для багатьох теперішніх навіть вищих чинів вашої структури честь та гідність – так, химера, щось зовсім нематеріальне, а значить, і не має будь-якої цінності. Я думаю Ви не раз останнім часом чули від своїх колег, що якщо станеться комусь лежати в африканських пісках, то відхрестяться від вас, оком не моргнувши…

Ого, нічого собі гуторка… Схоже на тривіальну перевірку-провокацію. Але ж людина з такими ясними очима не може так грубо працювати. Здається, мені вже все ясно. Зараз ляже на стіл моє досьє, будуть названі відтрахані мною мадами десь під міськими історичними пам’ятниками (жах, яка ідеологічна зрада!) з усіма подробицями, а з шафи ще дістане якийсь африканський скелет – це їхня фірмова фішка. Але ж я вже не той сопливий хлопчик, не пройшли даремно для мене крайні два відрядження. Хто бздить – той гине!
Рву його шаблон:
- Я Вам потрібен як інформатор?
- Їх скрізь достатньо і без Вас… - той самий дружелюбний і навіть трохи несмішливий тон.
Тепер він порвав мою логіку. Сьорбаю свій чай в готовності не пропустити жодного його жесту, руху тіла, міміки. Що далі?
- Ви вибрали стежку служіння Державі. Чому ж тоді на другому курсі Ви подавали рапорт про відрахування з училища?

Майор пильно слідкує за мною, за моєю реакцією і, здавалось, в цей момент читав мої думки. І звідки він все знає?
Перспектива все життя провести на землі і лише короткі хвилини в небі під парашутом якось втратила кольори для мене. Можливо просто я вже подорослішав і обігнав в розвитку себе самого. Мені вже смішно було бігати по полю і викрикувати:
- Вище нас тільки зорі! Хто тут головний? Навчений десантник-боєць!
Одного разу я подумав, що ось зараз на цьому полі бігаємо ми, а колись тут бігли вояки Чингісхана, а перед ними ще раніше також хтось блукав в пошуках пригод. Тому головним тут є це поле, а не десантник-боєць. Ця земля була тут задовго до нас і буде після нас.
Закладена з юності військова кісточка і військова корпоративність залишиться в мені назавжди, але вже щось неприємно бентежило душу. Мене дивувало, чому величезна кількість міцних і сильних, професійно добре підготовлених для бойових дій військових фахівців, відсиджувалися у штабах та управлінських апаратах. Котрі, піймавши цимус в підлизуванні високому начальству, з нерозтраченої силою нахабно кинулися на штурм посад, нагород і звань.
Дуже хотілося рости, розвиватися, намагатися побудувати життя так, коли кожен день відбувається щось цікаве і романтичне, кожен день викликає нові емоції, кожен день вимагає максимальної концентрації. Тому і не шукав можливості уникнути відрядження.
Мене привела в армію романтика і бажання служити Державі і я хочу залишитися романтиком на все життя. Хочеться повертатися додому насиченим і радістю виконаного обов'язку, і якимись почуттями гордості від подолання суворих, а то і небезпечних умов і, звичайно, новими враженнями від незвичайних мандрів. Останнім часом я все більше і більше захоплювався льотною роботою в небі. Я не від кого не приховував, що мене притягують літаки і робота льотчиків. І я вже майже був впевнений, що тільки там, піднявшись в небо, люди живуть зовсім іншим життям…
- Нічого подібного! Я подавав рапорт щоб перевели мене в льотне училище, а не на відрахування з училища!
- Чому ж Вас не перевели? Давайте заглянемо у майбутнє. В Ваше майбутнє. Що Вас чекає після закінчення училища? Служба в елітному підрозділі спеціальних операцій? Навряд чи… Більш пронирливі ваші однокурсники по протекції родичів-посадовців займуть з часом елітні місця і посади. Скажу прямо – такі як Ви служать без усякої грошової зацікавленості - від душі, від серця, але через кілька років від вашого романтизму не залишиться і сліду. Ми ніколи не помиляємось в людях. Мені подобаються люди, котрі розправляються з проблемами, а не люди, з котрими розправляються проблеми. Не буду довго ходити кругом та навколо. Хочу запропонувати Вам цікаву роботу.

У мене прямо відлягло від серця. Це ж зовсім інша справа! Я трохи розслабився. Хм… Все він про мене знає. Ясно, що вся попередня розмова була лише прелюдією перед спробою переманити мене з ВДВ в свою структуру. Інтуїтивно відчуваю, що саме зараз почнеться основна розмова. У мене є вибір? Поміняти шило на мило? Що зі мною буде у разі відмови – розстріляють? Думаю ні. Швидше мене застрілять на якомусь клаптику цієї грішної Землі, де якийсь обмежений розум почне вважати себе розумнішим іншої людини тільки тому, що у того інший колір шкіри чи інша релігія. І в кращому випадку залишиться камінь з надписом « Тут спочиває Ідіот». Де б не спалахували нові вогнища, вони завжди і скрізь будуть зачіпати наші державні інтереси. При класовому підході до природи воєн інакше й бути не може. До близьких за духом і класом ми завжди поспішатимемо на допомогу. Шансів отримати в нагороду той камінь безліч.
І все ж таки у мене є вибір? Що він мені пропонує? Думки галопом проносяться в шухлядах.
- Можливо чули, - продовжив майор, пильно дивлячись мені в очі, - зовсім недавно створено глобальну систему радіоелектронної розвідки СОУД. На сьогоднішній день основну частину розвідки виконує Дальня авіація. Але у теперішньому оснащенні Дальня авіація виглядає вже не так якісно і не відповідає новітнім концепціям ведення розвідки. Простий приклад: візуальна розвідка підводних човнів в океані приносить Державі мінімальну ефективність та величезну і марну трату фінансів та літакового ресурсу. Зараз розробляються нові засоби радіопротидії, розвідки і відповідно міняється глобальна стратегія, а далекоглядні керівники приймають рішення відповідно стратегічної необхідності. Незабаром почне функціонувати окремий авіаційний підрозділ виконання спеціальних операцій нового напрямку, тому виникає потреба в пілотах наших спеціальних літаків.

Ух ти! У мене аж подих перехопило. Така розмова мені до вподоби. Нарешті дійшла інформація до потрібного вуха!
- Що Ви на це скажете? По всім параметрам Ви нам підходите. Золотих гір обіцяти не буду, але цікаву елітну роботу в майбутньому Вам гарантую. Хіба Ви самі цього не хочете? Кожен сам будує собі життя в міру своїх сил і можливостей. Власне… ми не можемо Вас заставити.

Можливо це єдиний для мене шанс. Може я виграв ще один щасливий білет в небо і в той світ, про який ледь насмілювався мріяти…
Що він в той момент міг прочитати в моїх очах, котрі вже дивились крізь нього і в котрих бушувала романтика молодості, туманні адреналінові перспективи і в котрих яскраві північні зірки на небі кликали в нову прекрасну незвідану даль?..

- Значить Ви не проти…, з училища переведемо в наш Учбовий Авіаційний Центр (УАЦ). Зараз сідайте у себе в кімнаті і пишіть звіт про своє стажування, потім відпочиньте тут з недільку. Далі буде льотно-експертна медична комісія і професійно-психологічне випробування та тестування по програмі визначення професійної придатності. Незабаром будете насолоджуватись швидкістю зльоту в клаптиках ранкового туману, а на землі Вас чекатиме шампанське і дівчата... Заздрю вашій молодості і відчайдушності. Радий був нашому спілкуванню і бажаю удачі, старший сержант!

А комітетчик молодець! Жодного тиску на мене без локшини про велику зарплату, статус і особливі пільги в авіапідрозділі спеціальних операцій. Без натяків, що мазатиму масло на хліб зверху і знизу. Просто він розкусив мою мотивацію.

Вночі мені приснився Мюллер з фільму "Семнадцать мгновений весны":
- Ну что, старина Штирлиц, как я Вас перевербовал? За 5 минут? Хе-хе-хе…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:30 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Ось я і на новому місці. Спеціальний учбовий авіаційний центр (УАЦ). В ті часи по території Союзу було багато подібних авіаційних центрів. Спочатку все ж я був розчарований, що мене не направили в якесь льотне училище, але мені дохідливо пояснили, що єдиний плюс училища в тому, що з училища виходять більш підковані теоретично, але з малим нальотом. В центрі спеціальна програма: стисла теорія, від котрої нічого в повітрі не залишається, зате багато льотних годин саме в небі, що дає майбутньому пілоту більше впевненості. Підготовка льотчика в центрі хоч і тривала та багатоступінчата, зате в результаті такої багатоступінчастої підготовки стаєш справжнім професіоналом.

Я трохи надіявся, що може мене направлять в один з УАЦ в Україні. Але вийшло не так як хотілось. Моя майбутня робота в небі в основному передбачала виконання польотів на транспортних літаках, в салоні котрих буде встановлено безліч самої сучасної на той час спеціальної електроніки з обслуговуючим персоналом особливої кваліфікації. Навчання техніці пілотування мало починатись з освоєння літаків початкового навчання і далі поетапно перехід до більш важких. Надто різні "вагові" категорії цих літаків і в прямому, і в переносному сенсі слова.

На аеродромі стоять Як-18т, Л-39, Л-410 і Ан-26.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:33 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:43 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:46 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:47 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Мене призначили на Як-18т, що звісно спочатку трохи засмутило. На стоянці я підходив до Як-18т і до Л-39. Конструктивно Л-39 виглядав ефектніше, та й двигун у нього турбореактивний, на відміну від поршневого у Яка. Зате Як-18т управляється штурвалом як важкі транспортні кораблі і аварійне покидання кабіни більш для мене знайоме - з парашутом. У Л-39 для управління ручка між ногами як у винищувача і під дупою крісло-катапульта. Мій очкодав відразу стиснувся від перспективи позбавлення невинності ударом торпеди в дупу в аварійному випадку. Та й через пару місяців перейду вже по програмі на Л-410, потім Ан-26 чи на Ан-12 знову кудись переведуть.
Тому й заспокоївся.
Ніяких нарядів, внутрішнє побутове обслуговування повністю лежить на службі УАЦ, за периметром слідкує рота охорони. Всі сили тільки на навчання.

На теоретичних заняттях пройшов курс повітряної навігації, бортових та наземних засобів радіопротидії, тактику своїх повітряних сил та потенційного противника і ще масу спеціальних предметів. Тепер мені відкрилася тайна «сліпих» польотів в хмарах по маршруту і посадок при самій поганій погоді з допомогою курсо-глісадної системи посадки.
Після першого місяця теоретичних занять я вже паралельно приступив до тренувань на тренажері. Тренажер - це кабіна літака з усіма працюючими приладами. Тренажер був досить простий з проекцією імітації умов польоту на екран перед носом кабіни. Це вже потім на наступному етапі були тренажери серйозніші, з максимально наближеними до реальних відчуттів, механічно створюваними гідроциліндрами. В них кабіна реально рухалася відповідно рухам штурвала і навіть з імітацією бовтанки.
Тут же через динаміки транслювався тільки шум двигуна і всі шуми, створювані роботою гіроскопічних приладів та гідроциліндрів при роботі механізації. Така собі хлопчача забавка.
На тренажері відпрацьовувалися всі етапи від зльоту до посадки. Спочатку віртуальні польоти по колу навколо аеродрому, потім політ по маршруту. Коли це засвоїв, то розпочалося відпрацювання особливих випадків в польоті з різними поломками двигуна і обладнання. Ось всі належні за програмою години на тренажері вилітані і на початку одного нового сонячного дня я маю опинитись в кабіні справжнього літака.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:54 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Перший промінь освітив землю і рядки сонних літаків, а я традиційно стояв заворожений на льотному полі, відчуваючи як бадьорить і хвилює мене все це. Важко було побороти спокусу пролетіти на цьому літаку в двох-трьох метрах над річками, селами і гаями, залитими м’яким ніжним ранковим світлом і піднятися в небо та наблизитися до сонця...

Зображення

Зображення

Парашут тут зовсім не такий як я звик. Одягаю і замикаю всі ремені. Якась хреновина бовтається під дупою, а не парашут. Мій очкодав поправив мене відразу «Зате не торпеда порохова. То неграм було по фігу на що присісти – чи то на ракету, чи то на ящик з гранатами. Аби подрімати».
Зі мною інструктор - командир нашої льотної групи. Перший ознайомчий справжній політ на одномоторному тренувальному літаку Як-18Т.

Інструктор все робить сам і мені розповідає. Запуск двигуна, шум і легка тряска проходить по тілу літака. Емоції передчуття такою ж легкою тряскою, котра переходить в мурашки, розповзаються і по моєму тілу. Інструктор тикає пальцем у прилади роботи двигуна і я раптом усвідомлюю, що геть вилетіла з голови вся розписана технологія роботи в кабіні. Вихоплюю інформацію на приладовій дошці, доповідаю інструктору в очікуванні справжнього дива. Командир нашої групи льотчик досвідчений і спеціально підготовлений до будь-яких несподіванок під час першого для курсанта польоту. Всяке буває...
Посміхається і впевнено рухає важіль керування двигуном (РУД) на злітний режим і плавно відпускає гальма. Шум двигуна, розбіг, мене злегка вдавлює в крісло, невелика тряска від нерівностей злітної смуги і земля провалюється вниз під крило. Інструктор дає команду «прибрати шасі», виконую і відразу зменшується тряска. Сила двигуна тягне літак вгору і настає кайф польоту...

Зображення

Зображення

Як це розповісти словами... Я стрибав з парашутом і не раз літав уже пасажиром в кабіні екіпажу до цього. Тепер мої руки на штурвалі і я раптом розумію, що тепер у літаку я сам везу свою душу.
Небо! Я знову прилетів до тебе в гості, але зараз не для того щоб ПАДАТИ, а для того, щоб відчути яке це ЛІТАТИ!

Зображення

Потихеньку набираємо висоту, бачу горизонт в легкому серпанку і як внизу виблискує річка. Інструктор, як маленькому, все показує, тицяючи пальцем:
- Ось там наш аеродром, ось блищать купола жіночого монастиря, їх здалека видно. Ось річка. Якщо втратиш візуальну орієнтировку, то шукай блискучі купола, за ними річка і вона приведе тебе на аеродром.
Ось він починає показувати як управляти в небі цим птахом. Похитує легенько штурвалом з крила на крило. Злегка віддає штурвал від себе і літак опускає ніс, при цьому збільшується швидкість на приладі і стрілка варіометра відхиляється від горизонтального положення вниз і на своїй шкалі показує вертикальну швидкість зниження. Бере штурвал на себе і літак задирає ніс, а варіометр показує вертикальну швидкість набору в метрах в секунду. Все просто. Віддає управління мені і пропонує спробувати самому. Починаю управляти справжнім літаком і відчуваю як він легко управляється. Він слухняний! Всі мої команди штурвалом він виконує. Так, це не тренажер, відчуваю справжню вібрацію двигуна і легке тремтіння на штурвалі від набігаючого потоку повітря.
Інструктор знову бере керування на себе і показує пікірування, потім різкий набір висоти. Тут вже потрібно координовано працювати і штурвалом і двигуном: на пікіруванні зменшувати РУДом потужність, щоб не перевищити максимально дозволену швидкість польоту, а в наборі додавати потужність по мірі падіння швидкості. Все повторюю, все виходить, мені дуже цікаво.
Виконуємо кілька віражів з невеликим креном. Тільки починаю входити в смак, як інструктор доповідає на землю про виконання завдання, починає зниження і захід на посадку. Я трохи розчарований: знаю, що ознайомлювальний політ за програмою хвилин 50 повинен бути, а ми з півгодини літали. Можливо помиляюсь і в захваті не контролюю час.
Зображення

Зображення

Слідкую за посадкою і вбираю в себе всі дії інструктора. Колеса легенько торкаються смуги і ми зарулюємо на стоянку. Після виключення двигуна інструктор передає по радіо на пункт контролю "Клієнт готовий!" Думаю собі, який своєрідний гумор у командира групи, але після його слів "Йди з'їж свою шоколадку з кавою і хвилин через 20 полетиш з Батєй!" потихеньку чманію...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 16:57 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Батя - головний льотний шеф цієї контори, літній досвідчений ас, віком за шістдесят років, але досить ще міцний. Скільки різних легенд і анекдотів про нього вже почув! Рідко літає зараз з курсантами, в основному інструкторів перевіряє. Раніше пілотажні групи для участі у традиційних повітряних парадах навчав.
Злітати з Батею - це як квиток в Нірвану виграти, це на все подальше життя отримати талісман льотної удачі. Та ти щасливчик, братіша! Ото везуха!
Якось ми з землі спостерігали як Батя на Л-39 катав офіцерів, котрі мали на якомусь параді летіти. Потім викладачі казали, що так літати аероплан не може апріорі. Але ж я бачив своїми очима! І вже тоді закралась якась така крамольна думка, що літак дозволяє більше, ніж прописано в інструкціях. Ось тільки потрібно промацати ті межі експериментально, рухаючись вперед в таких авантюрах по міліметру.

Біжу з'їдаю за 5 хвилин льотний сніданок. Кавою нехтую. Підходжу до літака і гладжу теплу дюралеву обшивку - після першого польоту було стільки емоцій, що забув навіть подякувати крилатому товаришеві.
Підходить Батя:
- Сідай, синку!..

Займаю в кабіні своє ліве місце і спостерігаю як повільно Батя підганяє лямки, одягає парашут і займає своє місце. Злітаємо. У Баті голос і на землі такий трохи хриплувато-старечий, як у пірата Джона Сільвера в якомусь кіно, а в повітрі через авіагарнітуру взагалі спотворений. Впевнені спокійні дії: дивиться кудись вбік вниз на землю, а руки самі все за нього роблять. І мені спокійно з таким асом. Набираємо висоту. Ого, вже три тисячі набрали! На літаку немає кисневого обладнання і за правилами вище забиратися вже небезпечно - там кисневе голодування починається. Відчуваю себе чудово і навіть цікаво що далі буде.
- Синку..., - чую в навушниках хрипкий прикольно спотворений голос Баті. За моєю логікою зараз господар цього голосу повинен продовжити далі фразу тембром вмираючого старця - «принеси мені стаканчик водиці напитися...»
Мене охоплює приступ дикої ржаки, ледве стримуюся.
- Синку..., подивися як літак сам літає...
Я навіть нічого не зрозумів чому раптом настала тиша. Тиша! Двигуна не чути! Мля!.. Виключився двигун? Ні, він вирубив двигун! Йому вистачило кількох хвилин ейфорії від кисневого голодування, щоб закінчити свій легендарний життєвий шлях тут?!
В голові блискавично проноситься "Льотчики не вмирають - вони просто одного разу відлітають в небо і не повертаються ..."
Тре шось робити. Очі моментально вперлися в прилади контролю роботи двигуна – не пройшла марно підготовка на тренажері. Показання приладів на шкалі в секторі малого газу (МГ) підказують мені, що двигун працює, просто на мінімальних обертах. Ух!.. Трохи відлягло...
- Синку... подивися як літак тримається в повітрі і легко планує... ось злегка опускаємо ніс і тримаємо швидкість по приладу в районі 180...
Батя утримує літак в горизонтальному польоті поки швидкість впаде до 180 і потім легенько віддає штурвал від себе, щоб швидкість на плануванні трималася 180. Якщо літак намагається збільшити кут зниження і розганяє швидкість більше 180, то Батя так легенько двома пальцями підтягує трохи штурвал на себе і швидкість знову в районі 180.
- Синку... на цьому літаку на такій швидкості найвигідніший кут зниження і можна пролетіти без двигуна достатню відстань..., можна спокійно підібрати майданчик для аварійної посадки... або тягнути до аеродрому... якщо не далеко, синку...
Синку, бачиш як літак двома пальчиками управляється... Не треба його гвалтувати і заважати йому..., втручайся акуратно тільки коли необхідно...
Синку..., ну бери управління..., спробуй...

Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 17:02 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
У кіно про льотчиків показують, що вони так міцно затискають штурвал і з серйозним виразом відповідальності на обличчі сидять в кабіні. На тренажері теж спочатку міцно затискав штурвал в руках і намагався моментально виправляти найменші відхилення, різко працюючи елеронами, кермом висоти і напрямку. Іноді працював навіть на випередження і не давав можливості літаку самому відновити злегка порушену рівновагу. Такі дії, навпаки, тільки розбовтували літак. Поступово з часом дійшов до розуміння техніки пілотування. Тренажер дуже допомагає виробити рефлекси пілота та ще й економить авіаційне паливо, льотний ресурс літака та скорочує час підготовки льотчика.
І ось в реальних умовах пробую акуратно управляти плануючим без двигуна літаком. Начебто виходить.
- Синку..., давай тихенько «млинчиком» зроби лівий віраж з креном 15...

Продовжуючи планування, вводжу літак в ліву спіраль з креном 15 градусів і завалюю крило ще більше. Літак відразу починає втрачати швидкість.
- Швидкість, синку..., швидкість..., - хрипить Джон Сільвер... пардон Батя.
Ось вона аеродинаміка! Відразу згадалися теоретичні заняття. У польоті з креном літаку потрібно трохи більше підйомної сили. А де її взяти, якщо тягу двигуна не використовуємо? Літак сам підказує мені що робити: більше опускає ніс і розганяє швидкість. Мені залишається тільки прибрати завеликий крен, злегка штурвалом стримувати його спритність і тримати швидкість 180. Так, розумні ці люди - конструктори літаків!
- Синку..., а тепер праву спіраль з креном 15...
Тепер вся увага крену. Крен строго 15, швидкість чітко 180. Один виток правої спіралі, другий, третій... Я на сьомому небі...
Раптом Батя різко бере штурвал в свої руки і збільшує режим роботи двигуна до злітного. Переходимо в набір висоти.
- Синку..., ти не захоплюйся так..., за висотою поглядай..., може я заснув або про Лідію Миколаївну (шеф-кухар з льотної їдальні) замріявся..., сам все контролюй... і висоту теж... Вбити мене хотів ото зараз, синку?..

А у самого бісики в очах! Ну і старий!!!
Так, блін... Швидко роблю висновки - я захопився і упустив контроль висоти по приладу, все більше поглядаючи на крен та швидкість. Мені подобався літак і я сам собі в цьому літаку... Все інше від емоцій якось випарувалося. Ганьба...
Знову забираємося вище трьох тисяч.
- Синку..., ти зараз сидиш на одній лавці зі смертю... - знову прохрипіла авіагарнітура.
До мене не відразу дійшов реальний зміст сказаного і я мало знов не заіржав як кінь - це він про себе престарілого чи шо???
- Синку..., тепер ти часто будеш сидіти на одній лавці зі Смертю..., але ти повинен бути трохи попереду її... вона ніколи зі спини не діє... вона обов'язково повинна подивитися в очі, щоб забрати тебе...
Синку..., ти завжди повинен бути попереду... ти повинен летіти попереду свого літака... ти повинен на кілька секунд раніше пронюхати грозову хмару, перш ніж літак увійде в неї... ти повинен раніше помітити гору, перш ніж літак уїбеться в неї... ти повинен побачити землю ще до того, як тобі її наб'ється повний рот...
Постійно аналізуй ситуацію і уявляй повну картину - тоді зможеш передбачати її розвиток. Синку... запам’ятай - на чому б ти не летів… на турбогвинтових чи надзвукових… якщо твоя голова буде летіти попереду твого літака - все у тебе буде добре...

Мдя... Уявляю як моя голова перед літаком летить… Ледве знову не заіржав як кінь, бо пригадався анекдот з чорного гумору: бомбардувальник кинув бомби на окопи неприятеля, командир штурману - "ну що там робиться внизу в окопах", штурман - "бомби рвуться, а солдати трахають медсестричку", командир - "і шо з міньєтом?", штурман - "нє, вона до них в окоп без голови залетіла…"

Летіти перед літаком…, а ось цього не вчили на теоретичних заняттях. Треба все запам'ятовувати що каже Батя, кожне слово і потім добре обміркувати на землі.

Набравши майже 4000 метрів, Батя:
- Синку, ти як більше любиш – зверху чи знизу?
Повертаю голову на секунду в сторону Баті і помічаю в глибині його трохи примружених очей глузливий вогник.
На що це він натякає? Що ще такого придумав цей старий пердун?!
І раптом переворот через крило! Земля і небо міняються місцями…
Зависаю на прив'язних ременях в перевернутому польоті. З кабіни відкривається чудовий вид на темну смугу лісу, на площі полів, на русло якоїсь річки в звивинах. Ще не так давно в савані я залазив на саме високе дерево і насолоджувався видами зверху, тепер я бачу зверху все навіть догори ногами! Мля… Раптом літак кудись провалюється і ми починаємо падати, як в безодню. Якісь секунди невагомості і вже свинцева тяжкість розливається по всьому тілу, відчуваю як розтягуються всі жили і трохи затуманюються очі. Перевантаження вдавлює в крісло. Романтично-іронічний настрій змінюється холодком страху. Лише мій очкодав продовжує гуморити – "здається я зараз вперше навалю в штани догори ногами…"
Звісно, мені і раніше по різному приходилось крутитись в турбулентному потоці від літака, поки не розкриється парашут і не наповниться купол. Але це зовсім різні речі, тут це все управляємо і десятикратно контрастніше - буря емоцій і захват змінюються холодком страху.

Знову набираємо 4000 метрів.
- Синку..., ти знаєш що таке штопор?..

Бгг.. Ще б я не знав, що таке штопор! Навіть всі мої мадами знають - стільки сухого вина відкрито штопором! Бгг…
Так, стоп! За своєю ржакою можу пропустити щось головне.
Скільки плакатів переглянуто і фільмів на аеродинаміці, скільки занять в кабіні із закритими очима і відліком «перший… другий... ногу проти обертання... штурвал від себе... вивід». Складна фігура пілотажу, яка забрала і продовжує забирати багато життів.
- Дивись, синку... РУД малий газ і задираємо ніс...
Літак продовжує набір висоти з втратою швидкості. Я завмер. Стрілка швидкості наближається до червоної позначки звалювання біля 120 на шкалі. Літак прагне опустити ніс, але Батя не відпускає штурвал. Загоряється і моргає червоне світлове табло і звучить сигнал в навушниках. Чекаю коли почнеться легке тремтіння фюзеляжу. Я знаю з аеродинаміки, що зараз крило вийде на закритичний кут атаки, станеться зрив потоку з крила і зникне підйомна сила на ньому. Я навіть не вловив сам момент зриву потоку, просто раптом ми завалилися на ліве крило і земля закрутилася навколо носа літака. І відчуття якісь дивні - не те щоб страх, а щось таке, чого ще не доводилося відчувати в цьому житті.
- Перший... другий... - голос Баті в навушниках.
- Даємо ногу проти обертання... трохи чекаємо... штурвал від себе... третій... обертання припиняється... опускаємо ще трохи ніс вниз... розганяємо швидкість... і виводимо... бачиш як все просто, синку...

Так, я бачив як оберталася навколо носа літака земля, як потім припинилося це обертання і ми вийшли з штопора. Якось все не так очікувалося. А де суворі обличчя героїв, де мокра нижня білизна від... поту? Невже так все просто?..
- Синку... набираємо висоту і ще один штопор...
Знову все повторилося і я вже чітко відраховував витки після завалювання на крило.
- А тепер, синку... ще один раз... але вже ти...
За частку секунди в моїй голові пролітають думки - "Ніфіга собі! У тебе точно кисневе голодування, дідусю! З ким це ти зараз розмовляв? Точно зі мною? Я тільки другий раз сам за штурвалом в небі!"

А куди діватися? Та й Батя виправить якщо щось не так піде.

Штопор! Перший виток обертання... другий... Нога давить на педаль, протилежну штопору, вперед до кінця. Штурвал за нейтраль від себе і - чекати. Літак повинен увійти в режим обертання і тільки після двох-трьох витків може явити бажання вийти з нього. Але чи вистачить висоти? Моторошна тиша, шипляче повітря. Елерони нейтрально… третій виток і літак виходить з штопора.
Обережно рухаю легенько штурвал вліво та вправо, відчуваю як крила стають знову слухняними. Взяв штурвал легенько на себе - ніс слухняно піднімається. Тягну сміливіше. Літак слухняно пішов за кермом. Єсс! Щенячий захват і ейфорія! Все інше вже було не так важливо в цьому польоті...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 24 вересня 2015, 17:08 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Перед посадкою на зниженні Батя ще прохрипів кілька слів:
- Синку... тепер ти знаєш як виходити з штопора... тепер будеш спокійно вчитися злітати і сідати... але якщо раптом зірвешся в районі аеродрому при заході на посадку... запам'ятай... у тебе буде там тільки один виток... а там як пощастить, синку... Готовим до неприємностей потрібно бути. Тому як удача не любить того, хто тільки на неї і надіється. Хочеш, щоб удача тебе любила - будь готовий до неприємностей і вмій бути вдячним за те, що неприємності тебе минули.
Зображення

Ось так. Мені дали можливість відчути літак, утриматися в повітрі і запам'ятати як себе і літак рятувати.
Вночі я довго не міг заснути. Емоції переповнювали серце радістю. Потихеньку емоції вщухли і почався скрупульозний аналіз подій в повітрі мого справжнього першого льотного дня. Мозок розкладав по поличках теорію і щойно отриману практику. Перший серйозний висновок: перш ніж стану романтичним споживачем небесних розваг - ще доведеться поборотись в кабіні літака за його і своє життя.
Я сьогодні на практиці пройшов всі психологічні тести і радів від усвідомлення того, що неземний страх я переборюю легко, зусиллями волі заганяючи його в темні кутки проживання свого очкодава. І зрозумів те, що в небі я повинен активно контролювати все, що відбувається навколо протягом усього польоту і робити з цього попереджувальні висновки.
Небо! Воно розкривало переді мною свої простори і я вже у сні летів на крилах в свій рідний край, щоб побачити осінній плач калини і доторкнутись до пишного хвилястого волосся, локони якого акуратно сплетені в косу до пояса та подивитись в великі сірі очі з довгими віями…
Щастя ось воно – тільки протягни руку і забери!
Починалася важка і тривожна, але прекрасна і неповторна нова дорога всього мого життя – дорога блукача небесних доріг…

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 25 вересня 2015, 14:34 
Офлайн

З нами з: 20 лютого 2010, 10:05
Повідомлення: 485
Подякував (ла): 21 разів.
Подякували: 80 разів.
Преамбула.

Ну і куди ж врешті-решт я потрапив?
Колись в своєму щасливому дитинстві я ходив до лісу по розорі між сільськими городами. Розора ніколи не розорювалась плугом, бо це було святе. А якщо хтось десь ставив паркан і залазив своїм кілком на пару сантиметрів на сусідський город, то таку людину називали куркулем і дітей його куркулятами. І потім внуки були куркульськими. Це страшна подія в селі.
Потім я зрозумів, що і планета Земля так само поділена і кругом встановлені розори-кордони. І всі країни захищають свою територію. А керівники цих країн дуже вже слідкують щоб не дай Бог хтось не поцупив їх територію. Бо їм так затишно тут. Як тільки добираються до хлібного місця, забувають про свою благородну ціль і втілюють стару як Земний Світ доктрину "Дорогі люде, несіть нам грошики у дзьобику!" та починають хапати, як в останній день життя.
Ось і понавидумували різних систем контролю над сусідами та своїм народом.

Одного разу дві супердержави назвали це явище Холодною війною і кожен захотів отримати контроль над іншим. Вони поставили головним завданням перехоплення всієї інформації про сусідів. В багатьох куточках земної кулі почалося будівництво нових наземних пунктів отримання інформації, в небо піднялися на чергування десятки спеціальних літаків, а в космос полетіли супутники-шпіони.
В результаті з обох боків були створені глобальні системи отримання інформації. Спочатку головною їх задачею було стеження за військом, потім за економікою і нарешті вже і за простими смертними. Розумні електронні машини навчилися розпізнавати інформацію по ключовим словам. Ключовими словами служать певні прізвища (як правило, це прізвища дуже важливих персон), назви важливих стратегічних об'єктів і так далі. Усі ключові слова зберігаються в базі. Як тільки хтось в розмові використовує такі слова, то розмова записується і така інформація потрапляє до аналітиків, котрі далі з нею працюють. Як тільки якісь терористи починають погрожувати президентам чи державам, то відразу по такій інформації приймаються негайні рішення.

Але справжнім ідіотам та програма дає шанс, що їх залишать в спокої, бо чим більше ти будеш пити бурячиху і матюкатись про економічний стан та на керівництво країни, то для аналітиків наступають чорні дні. Адже програма такі розмови по ключових словах відносить до небезпечних. Співробітники, раз за разом аналізуючи такі записи, з часом також починають матюкатися від усвідомлення марнотратства свого життя на таку пустопорожню фігню.
Якщо регулярно нести всяку таку ахінею, то або всі аналітики кінчать життя самогубством, або напишуть чергове оновлення для програми і ваш голос та вашу ідіотську персону викреслять з усіх комп’ютерів глобальної системи контролю назавжди. Хоча не виключаю, що якимось їхнім ідіотом може бути задіяно прилад, який перехопить промінь, що йде від вашого телефону, зафіксує точні координати і пошле їх ракеті з лазерною головкою самонаведення ну і...
Коротше, проекспериментуйте на кухні і потім тут відпишетесь. В любому випадку хоч буде нова тема на форумі «На Брестській рознесло хату. Мабуть вибухнув москальський газ» (Тьфу-тьфу-тьфу) :wo)(ll:
Особливо язикатим можна підстрахуватись і постійно перепрошивати свою мобілку, міняючи IMEI на якийсь лівий у Abrama чи nektonа (Abram і nekton, хлопці, я в долі!!! :-) ).

САМЕ АМБУЛА

Коли прибув в авіаескадрилью, то командир ескадрильї назначив мене в екіпаж з дуже досвідченим командиром літака. В цей підрозділ набирали льотчиків з великим нальотом в небі і відмінною технікою пілотування. Попасти сюди хотів багато хто, але не всіх брали.
Робота була абсолютно нова, незвична: кожен раз нове завдання і нові райони польотів в екстремальних умовах, а порушення мінімумів погоди було найменшим з відхилень від стандартів. Тут напрацьовувалась нова технологія роботи і нова взаємодія в екіпажі. Мотивацією в такій роботі на перших кроках, як правило є державні нагороди.
Сумної інформації, коли нетерпіння і жага успіху, отримання нагород, підвищень і заохочень перевищували розумний рівень, у мене було достатньо. В армії у кожного офіцера є своя червона риска, перейшовши яку, він з людини перетворюється на людиноподібну тварину. Хтось перестає бути людиною ще в училищі - коли починає доносити інформацію про своїх колег до потрібного вуха. Хтось втрачає духовну спорідненість з людьми, будуючи свою кар’єру і потрапляючи в рабську залежність до хороших розмірів дупи, котру потрібно лизати. Буває, що потім людину внутрішньо корчить і шматок застряє в горлі. А буває, що людина лиже дупу спокійно, без душевної муки, навіть тоді, коли можна без цього вже якось обійтися і відпочити. На таких можна ставити хрест.
Я побоювався, що в цьому підрозділі може бути щось подібне. Особливо коли дізнався, що рвалися сюди простими командирами літаків навіть командири льотних інших авіаційних підрозділів.
Коли ж ближче познайомився з своїм командиром корабля (КК), то був вражений, що вже є давно у нього право на пенсію в свої 35 років. Значить прийшов він сюди не за вислугою. Можливо так як і я за якоюсь своєю романтикою, знудившись виконувати монотонні польоти по одним і тим же трасам транспортної авіації.

А чому б і ні?! Уявіть собі таку картину:
Серйозну проблему для радіолокації створюють перешкоди від північних сяйв і метеоритних слідів. На екранах індикаторів РЛС ці перешкоди з'являються у вигляді потужних відеосигналів, серед яких практично неможливо виявити цілі.
Тобто північне сяйво порушує стабільність шляху поширення променів електромагнітної енергії РЛС, відбитого від іоносфери. У Генеральному штабі паніка – можна прогавити пуск ракет з-за Північного полюсу. Які рішення приймають ідіоти в штабах? Правильно, піднімають в небо безліч літаків з встановленими в салонах приймачами та передавачами сигналу по ланцюжку від одного до другого, щоб обійти Північне сяйво.
Потім розумні голови придумують різну апаратуру і її потрібно відкалібрувати, встановивши на літак і знову ж таки відправивши його на Північний полюс ловити те сяйво. З часом та апаратура відправиться вже на орбіту для роботи на супутнику. Але ж пілоту глибоко по барабану яка там в салоні електроніка. Є шанс злітати на полюс і отримати непередавані почуття від Полярного сяйва, від котрого неможливо відвести очей. Ось це і є льотний кайф.

Але не всім випадає Полярне сяйво. Може випасти доля спостерігати сяйво геть іншої породи. Наприклад, на початку 60-х років над островом Нова земля вирішено було кинути з літака ще одну веселу бомбочку. Назначили ідіота, екіпаж котрого це зробить. Але Великим Дядькам цього було замало – поступив наказ підняти в повітря цілий полк стратегічних бомбардувальників, щоб як можна більше екіпажів на мінімально безпечних відстанях від епіцентру вибуху перевірити на вплив ударної хвилі на літакову конструкцію, та й на екіпаж, звичайно. Так і полетіла куча ідіотів на це дійство. В результаті той літак, що кинув бомбочку, був списаний з помутнілим склом кабіни пілотів і підсмаженим радіацією пузом. Знаєте як його утилізували? Перегнали як експонат на навчальний майданчик Київського вищого інженерного авіаучилища. Льотчики залишились всі живі в той раз. http://dv-gazeta.info/old/1/nash-zemlja ... -ispy.html

Цьому маленькому відсотку людства кристально ясно навіщо потрібно в це лізти. Решті незрозуміло до болю нафіга цей драматизм, навіщо покоряти пік своїх амбіцій і тим більше не цікаво як виглядає вершина щастя в зоні смерті.
Лише Високі Дядьки знають як називається цей вірус – мотивація і адреналіновий голодомор, переживши котрий один раз вже на все життя залишаєшся ідіотом. І експлуатують кругом таких ідіотів для потреб Держави в темпі «мамо не горюй».

Продовжу. Пройшло вже пару років після мого прибуття в ескадрилью. "Наше дєло правоє – нє мєшать лєвому" - тобто, сидячи в пілотській кабіні на правому кріслі помічника командира корабля (ПКК), насолоджуюсь кайфом польоту без відповідальності за прийняті в повітрі рішення і набираюсь досвіду.

Ще пройшло пару років і я вже молодий командир корабля (КК) на двох типах літаків та ще на двох-трьох дольотую години по програмі вводу в командири.
Ось з цього періоду і почну. Відразу ж хочу сказати, що ніякої прив’язки до місцевості не буде, як не буде ніяких державних секретів і писатиму коли буде час і настрій, бо ніякого діалогу на цьому мертвому псевдофорумі традиційно не намічається. Будуть лише мої емоції та пригоди в незвичайних умовах позаземного середовища.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Ідіоти ковельські (і не тільки)
ПовідомленняДодано: 25 вересня 2015, 21:55 
Офлайн

З нами з: 05 вересня 2008, 07:01
Повідомлення: 2020
Звідки: Ковель
Подякував (ла): 409 разів.
Подякували: 89 разів.
Район міста: центр
sibstupa написав:
бо ніякого діалогу на цьому мертвому псевдофорумі традиційно не намічається. Будуть лише мої емоції та пригоди в незвичайних умовах позаземного середовища.

і нащо так гнати?
будь які мало мальські цікаві діалоги жваво підтримуються.
тільки тобі потім стає не цікаво
чи може ти тушуєшся? :du_ma_et:

_________________
Графік показу кінотеатру Прем'єра


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 164 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11  Далі

Часовий пояс UTC + 3 годин


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 4 гостей


Ви можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  

Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Український переклад © 2005-2010 Українська підтримка phpBB