П'ятниця. Контрастний душ.

[Ruslana TS]

[Грішаня]

[Ruslana TS]

мабуть до пятниці тут можна писати
поки автор об'явиться

[Ruslana TS]

пятниця через 1,20 год закінчується.

де текст?

[sibstupa]

Це не та п'ятниця була

[sibstupa]

Другий день підряд йде сніг. Так чудово сидіти біля вікна в теплій кімнаті і дивитись як все кругом сантиметр за сантиметром покривається легеньким покривалом, потім товстою ковдрою і нарешті вже і сибірським кожухом.
Так склалося, що маю свою хату і квартиру, але більш комфортно відчуваю себе саме в хаті. Хоча тут є свої сибірські проблеми.
Вчора прийшлось «поздоровкатись» з снігом вже в 3 години ночі. Вже з вечора було зрозуміло, що потужний циклон накриває місто і зранку рух транспорту якщо не зупиниться, то стане серйозно проблематичним. А у мене свої проблеми – очистка території біля хати. Добре знаю, навалить так, що з хати не вилізеш. Якщо вночі не вийти і хоча б один раз не відкопатись, то зранку прийдеться вже фанатично пару годин цим капітально займатись і потім звалитись на диван як віджатий лимон. Про якісь справи тоді годі й думати буде до обіду, а життя ж не зупиниш.
Краще зупинити час. І я його, ніби, навчився зупиняти. Дуже важливо навчитися, коли необхідно, не зосереджуватись на часі, на минулому і майбутньому. Вмикається момент ЗАРАЗ і мозок починає переварювати інформацію через призму всесвіту. Це цікаві моменти. Ось і тепер, як тільки береш лопату для снігу, важливо увімкнути момент ЗАРАЗ і відразу починають народжуватись різні думки. Так легше. Легше у всіх відносинах – і фізично і морально. Морально тяжко тому, що лише години дві назад ти все вичистив і знову снігу по пояс. Кожен раз ти думаєш, що отримав перемогу і кожен раз стихія знову насміхається над тобою. Коли приходить циклон, то сніг може валити два-три дні, деколи і довше. Можуть бути невеличкі паузи на годину-дві і ти думаєш, ну може вже кінець, і раптом знову повертається переможне кружило хуртовини.

Є така вишукана кара для провинних людей - їх заставляють копати велику яму цілий день. А на другий день заставляють назад закопувати ту яму. І так із дня в день, із дня в день… Багато хто не витримує такого, це психологічно дуже важко усвідомлювати тупість своєї роботи. Так і у мене. Сніг бомбардує мою психіку, а я «приласкую» його лопатою. Хто кого. Деколи він отримує перемогу і я люто його ненавиджу. Як же чудово в Україні! Можна у дві жмені зібрати весь сніг на дворі, або почекати неділі дві і він сам розтане. Мдя…
І ось знову я з лопатою в руках. Бачу сусіда з такою ж лопатою: « Сосєд, купі у мєня снега!» Сусід рже, ще перекидаємось якимись жартами і починаємо свою Білу Битву. Пару змахів і я бачу самий-самий свіжий сніг, це мій сніг, його ще ніхто не бачив. Знову змах лопати і знову нові думки. Звідки ж прилетіли ці сніжинки… Яку дорогу вони подолали, що бачили і що хочуть мені сказати… Можливо хочуть передати привіт від потужної циклонічної хмарності, а можливо і хочуть запитати, чому це мене так давно не видно там в вишині?..
Ось він той момент ЗАРАЗ, думки знімають стрес і починають «підкормлювати» тіло, важливо не пропустити щось найдорогоцінніше. Знову думки про Україну. З сніжної хуртовини раптом, як з марева, випливає віз з конячкою. На тому возі я малій і моя баба. Ми їдемо в ліс зрубати пару кривих вільх на дрова. Поки їдемо селом, баба то зупиняється когось посадити та підвезти кудись по дорозі, то хтось другий мовчки сам сідає на підводу на ходу. Скільки пам’ятаю, то скрізь так було тоді.
Крайні пару років я кожен раз проходжу пішки десятки Волинських доріг, я люблю багато ходити пішки і любуватись природою, дивуватись як міняються дерева, кущі, земля. І думати…
Так ось, ніде ніколи ні разу ніхто не зупинився і не запитав чи не підвезти мене. Мені це і нафіг не потрібно, тут справа в іншому… Виросло нове покоління людей з новим менталітетом.
Сибірський люд, мабуть, разом з морозом оберігає ту стародавню людяність. Тут не рідкість, коли пізно ввечері на дальній зупинці муніципального транспорту зупиниться автівка і підвезе зовсім незнайомих людей кудись ближче до метро чи центру. А зранку автолюбителі один одному допомагають запустити двигун промерзлої за ніч машини, виштовхують один одного з кучугур, а улюбленою темою розмов в транспорті є новини про завтрашній мороз, сніг і голодних птахів. І майже біля кожної зупинки насипаний хліб чи крупа. Виходячи з дому, більшість щось таке несе в кишенях. Пригадую позавчорашні очі голодної собаки біля входу в банк "Якщо ти не хочеш допомогти мені, то навряд чи ти будеш допомагати людям".
Люди різні – за характером і освітою, за своїми традиціями, за своєю історією і вірою. Чим більше живу, тим більше відчуваю, що мені хочеться жити серед людей, котрі відповідають моєму критерію немодифікованої наповненості душі, генетичного добра. Де я буду завтра жити?..

Руки далі продовжують займатися зимовою логістикою, а сніжинки відкривають принесену спеціально для мене нову інформацію.
Ти завжди щось комусь винен. Ти повинен бути успішними, сильними. Ти не можеш нікому дозволити побачити себе слабким і беззахисним. І чому так приємно коли хтось ніжно торкнеться твого волосся, посміхнеться і скаже: "Ты где так долго был?.." Дивно, ти можеш просто мовчати і цього буває достатньо. Тут можна нічого не боятись. Тут іншим разом знову буде нетерпеливе очікування біля вікна і потім знову очі, в котрих відбивається біль "Ты когда опять придешь?.."

Після обіду вчора виглянуло сонце, але мені ще прийшлось з годинку перекидати кучугури з місця на місце. Скоро прийдеться наймати таджиків і вивозити самохвалом сніг.
Прожитий ще один день, перечитаний і перегорнутий лопатою ще один білий аркуш нової сибірської зими. Вона ще тільки починається, хоча на календарі все ще осінь. Значить, багато ще буде думок моменту ЗАРАЗ. Моменту крихкого, як кожна прилітаюча до мене сніжинка.

[Ruslana TS]

гарно.
тільки виникає запитання - де саме відкидав сніг:
1) там де питають: "Ты где так долго был?.."
2) чи там, де питають: "Ты когда опять придешь?.."

чи і там, і там?

якщо і там, і там - то замучишся
і мабуть - замучиш

[sibstupa]

Цікаво ти вмієш своїми питаннями пробудити бажання озирнутися і побачити свої життєві кроки. Ось тільки зараз пробігся по сніжку і глянув на свої сліди. Обертаючись назад, хочеться побачити рівненьку ниточку своїх слідів, але, нажаль, позаду не завжди те, що хотілось би. І попереду ніяких орієнтирів – попереду завірюха закриває стежку, буду рухатись і тримати напрямок інтуїтивно. Я вже давно так рухаюсь. Якби то ця біла скатертина свіжого снігу дала можливість з чистого листа робити свої життєві кроки так як захочеться, з твердим відчуттям, що ти йдеш правильно, саме туди, куди потрібно, де тебе чекають, де ти завжди будеш знаходити сили на здійснення всіх своїх планів та ідей…

Мені подобається як ти вмієш легкою іронією доторкнутися до душі. Душа як парашут - працює тільки в відкритому стані. Жаль, що при зустрічі у нас було мало часу поспілкуватись на такій хвилі.
То давай зараз поговоримо. Психологія чоловіків з часів первісного суспільства не сильно змінилася, тут все зрозуміло і прораховується на раз-два. Розкажи мені чому ж ви всі такі різні. Мало того, ви можете бути різними в різні дні і навіть години. Чому одна і та ж мадама не дасть мені навіть хвилинки щоб змити піт з мого лоба, а на другий день, ледве переступивши поріг мого дому, вже з беззаперечністю Сніжної Королеви заявить: "У тебя полотенце влажное, замени немедленно!" Чому ви можете натхненно істерити і раптом мовчати так, що захочеться як можна довше зберегти цю мить? Як зрозуміти і розібратись в цих контрастах? То гарячковий об'їзд нудних магазинів, то раптом стільки радості від маленького дешевого сюрпризу і через мить: "Сейчас мы поедем в детский дом дарить радость детям…"
Чим більше спілкуєшся, пізнаєш, спостерігаєш, чим більше пробуєш зрозуміти і вивести для себе якийсь один спільний критерій – тим більшим ідіотом себе почуваєш! Вам відоме щось важливіше і зовсім інше, крім скороминущих радощів життя? Відкрий мені ВАШУ тайну…

[Ruslana TS]

ну це ти не за адресою.
я в плані жіночності - виродок.
ні походи по магазинах, ні коштовності, ні статуеточки мене не цікавлять.

так що жіночу тайну - до когось іншого.
тим більше з твоїх постів виходить, що ти колекціонер. Це не хамство , а констатація факту.
і це ти зря. Якби зігрів лише ту єдину, то отримав би більше , ніж від багатьох різних.
а так - бігай по магазинах, доганяй.
таємницю не в жінках шукай, а у власній голові - це не жінки загадка, це ти загадка.
саме тобі подобається залишати очі заплющеними, якщо ти це робиш осознанно.

[sibstupa]

Е ні, ми так не домовлялися… З’їжджати з іронії з душевним придихом на їдку іронію. Я так і з сусідкою можу поспілкуватись на лавочці на тему "Почему у тебя бабы меняются так быстро, что я даже не успеваю их рассмотреть".
Я ж про загадку, про те, що моя мадама (і не тільки) може бути різною кожен день і це може продовжуватись і рік і два. Тому складається помилкове враження фанатичної сексуальної динаміки. Хоча трохи грішний, чого там… Але це не тому, що я такий розбещений. Така сучасна корпоративна етика, коли всі більше ніж друзі, але менше, ніж закохані. Коли ніхто не наполягає на сексуальних відносинах, коли задоволення від бесіди з розуміючою та позитивною мадамою може бути набагато більше, ніж від сексу … поки раптом не піймаєш себе на тому, що хочеш бачити і чути цю мадаму кожен день і виникла емоційна прив’язаність… такий собі відкладений секс "на потім".

Але те "потім" не обов’язково має наступити. Я нічого для цього не роблю і легко спілкуюсь «на грані, на межі», за котрою починається зрада. Тут інше… Тут загадка… Хто наділяє рідких мадамів силою зігріти душу, читати твої думки, твої емоційні переживання?.. Я не про тих, котрі практично і ціленаправлено "западають" на чоловіків статусних і фінансово успішних, вмикаючи з ніжністю в очах всі свої хитрощі від "ты знаєш о чём шепчет ручей на закате дня" до "да, у тебя всё получится, я чувствую твою енергетику и она сильне Фауста Гёте". Таку фігно я клацаю на раз-два-левое плечё вперёд марш! Я сам можу натхненно нашептати такий водевіль і рОман та заінтригувати тим, як "класно в грозу пісяти з балкона в зелену траву в світлі блискавки" і… тево… про ранішню росу і босі ноги також…
Мене мучить питання, хто посилає нам душевного доктора збагатити душу і чому саме якраз в період якихось душевних мук? І де вони знаходяться і що роблять весь той час, поки моя душа зігріта… І чому вони такі неповторно різні… Загадка…

[sibstupa]

Відчуваю, що тема знову почне покриватись цвіллю, як і більшість тем форуму.
Руслана, може вже не треба витягувати теми з павутинного забуття…
Не буде вже того, як колись було, коли тут форумчани спочатку тягли на форум скриню, потім вже стали заходити з тим, що легко поміщається в кишенях. Ти ж модератор і у тебе є більші можливості для аналізу відвідування, напиши в приват результат, а то я тільки бачу пару людей на форумі. Бо якби хоч після відвідувачів в любій темі просто залишались якісь лаконічні сліди типу "тут був Вася", "фігня це все" чи "глянув фотки – читати влом", то ще я би надіявся, що не все втрачено і це комусь потрібно, ну і куди самому рухатись.

[AkSeL-A3]

Типу "тут був Вася".: Я ніколи не минаю цієї, та інших створених тобою тем. Читаю уважно, з цікавістю та захопленням усі пости. Звісно, це не показник відвідуваності, але я впевнений, що читаю не я один, бо пишеш ти дійсно цікаво! Тому-прочь унылые мысли!

[Ruslana TS]

[Ruslana TS]

[Ruslana TS]